Під час сталінських репресій більш як 30 тисяч мешканців Луганщини було розстріляно, ув’язнено, відправлено до таборів, у заслання, вигнано з рідних місць. У 1937—1938 роках, які вважають піком тоталітарного режиму, жертвами «єжовщини» стали майже 13 тис. осіб, більш як 30 відсотків з яких були засуджені до розстрілу. Головному інженерові оборонного заводу ім. Петровського Борису Пашкову розстрілу вдалося уникнути...

Пашкова арештували прямо на роботі, в кабінеті директора. Головного інженера звинуватили в тому, що він нібито створив троцькістсько-диверсійно-ворожу організацію на заводі, де випускали вибухівку, — отже, є ворогом народу. Цей арешт, по суті, не був несподіваним. Кожен з керівників або провідних спеціалістів, які працювали на підприємствах оборонної промисловості, був готовий до того, що одного разу опиниться в списку «ворогів народу». У 1937—1938 роках органи НКВС виявляли неабияку активність у пошуках таких зрадників батьківщини. Технологія викриття була проста. Кожного арештованого катуванням змушували назвати «спільників», «тих, хто проти існуючого ладу, виявляє терористичні наміри щодо керівництва партії та уряду» тощо. Для визнання людини винною у скоєнні злочину доказів не було потрібно. Досить було того, щоб вона сама визнала свою провину. Один з колег Пашкова під тортурами не тільки зізнався у «ворожій діяльності», а й назвав «спільників». Серед «троцькістів-диверсантів» було й прізвище головного інженера заводу. І хоча через деякий час ця людина відмовилася від своїх показань, заявивши, що вони були вирвані катуваннями, це Пашкову вже не допомогло.

Свою «провину» у диверсійній діяльності Борис Пашков визнав тільки через півроку. За цей час його переводили із в’язниці до в’язниці. Луганськ, Донецьк, московська Бутирка. У травні 1940 р. його засудили до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна і обмеженням у правах на п’ять років. На Луганщині залишалася родина, двоє дітей. Що буде з ними? І чи витримає він сам у моторошних умовах табору?

Але до табору його не відправили. До кордонів країни наближалася Друга світова війна, а оборонна промисловість зазнавала величезних труднощів. Усі, хто міг налагодити виробництво необхідної на той час продукції, або сидів в катівнях, або був розстріляний як ворог народу. У цьому розумінні Борису Пашкову, можна сказати, пощастило, тому що «мотати» термін його направили до закритого науково-дослідного інституту в Москві. Мало того, в’язневі з Луганської області доручили розробку нових методів виробництва пороху. За роки такого ув’язнення Борис Ілліч разом з колективом, який він очолював, виконав близько 20 наукових праць. Усі вони мали гриф «Цілком таємно» і використовувалися у воєнній промисловості. У Москві Борис Пашков пробув недовго. Почалася війна, і його етапували на Урал. Під його технічним керівництвом там було запущено велике виробництво з виготовлення пороху.

Він просидів шість років. Звільнили його достроково, а через рік, у 1947-му, навіть удостоїли Сталінської премії за успіхи в науково-виробничій діяльності. Це було дуже почесно — вищої премії в Радянському Союзі на той час не існувало. Однак таке високе визнання не позбавило Бориса Пашкова від ганебного тавра «ворога народу». Борис Ілліч 13 разів направляв свої заяви до різних державних інстанцій із проханням в усьому розібратися, вияснити істину. Хіба терористові-диверсантові довірили б секретні державні розробки? «Політична» 58-ма стаття його морально гнітила. Страждав не тільки він, безвинно страждали дружина, діти. Одного разу він все-таки одержав відповідь на свої заяви. Верховний суд СРСР повідомив лауреатові Сталінської премії, що для перегляду його справи підстав немає.

Вирок скасували тільки через п’ять років. Військова колегія Верховного суду повернулася до справи Бориса Ілліча Пашкова і визнала його невинним. Деяких «учасників троцькістської диверсійної організації» реабілітували посмертно. Як було написано у висновку про скасування вироку, «їх було засуджено в результаті злочинних дій ворога народу Берії».

...Після реабілітації Борис Ілліч Пашков продовжував працювати в тому НДІ, який свого часу замінив йому ГУЛАГ. За відгуками провідних радянських фахівців у галузі прикладної хімії, він був найкомпетентнішим у Союзі фахівцем в галузі виробництва балістичних порохів. Розповідають, що тінь Луб’янки не залишала вченого до кінця його життя.

Луганськ.