Мій добрий знайомий нарешті звів мене з людиною, яка брала безпосередню участь у підготовці указу Президента країни «Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом». Це — директор ДП «Завод будівельних конструкцій» Лариса Хобта (на знімку).

Чи по Савці шапка?

Одразу скажу, що прочитання указу по діагоналі і горизонталі посіяло серйозні сумніви у своєчасності поставленого завдання — будівництво доступного житла зробити одним із ключових інструментів реалізації відповідного конституційного права. Можливо, тому, що указ потрапив на очі восени, в момент, коли скорочення доларової іпотеки вже стало очевидним наслідком затяжного падіння курсу американської валюти на світових ринках і банки почали переходити на кредитування у гривні, у довготривалу ліквідність якої було важко повірити. А може, через те, що об’єктивних передумов для зниження собівартості квадратного метра житла з боку цін на будматеріали і земельні ділянки під забудову я не бачу, а відтак доволі скептично ставлюся до планів неформально зацікавити державні інституції у спорудженні доступного житла на пільгових умовах. Та ще таких серйозних, як «безоплатне надання в користування забудовнику (якого обирають на конкурсі. — Авт.) земельної ділянки». Як на мене, саме торгівля земельними ділянками в містах унеможливить в перспективі стагнацію на ринку нерухомості. Утім, зустрівшись з Ларисою Юріївною, деякі свої висновки я переглянула.

Доступний проект

Виявилося, що указу передувала концепція спеціальної програми з будівництва доступного житла в Україні, розроблена під орудою Лариси Хобти. Українці, каже вона, ще далекі від мінімальних житлових умов ООН —30 квадратних метрів на одного мешканця міста, середня забезпеченість житлом, за даними Української національної іпотечної асоціації, становить 22-23 квадратних метри — удвічі менше, ніж у розвинених країнах. А здаємо в експлуатацію у кращому разі 40 відсотків житлоплощі від рівня 1987 року. «Перед тим, як сісти за написання програми, ми вивчили позитивний досвід будівництва доступного житла в багатьох країнах Європи. Звісно, зачепила за живе програма Маргарет Тетчер, яка вважала своїм найбільшим досягненням на посту прем’єр-міністра збільшену у 7 разів кількість індивідуальних домовласників. Сьогодні доступне житло будують за спеціальними програмами і в деяких регіонах Російської Федерації. Скажіть, що заважає піти на такий експеримент нам?»

Далі з’ясовується умовність поділу житла на соціальне і доступне, оскільки за успішної реалізації цього проекту на доступне житло можуть розраховувати і представники так званого середнього класу, і люди малозабезпечені. (Розумно, бо, зрештою, навіть комерційне житло також — соціальне). На її переконання, найістотніша перевага проекту — будуватимуть за державними цінами. Зараз на будівельному ринку, каже, панує хаос, на Миколаївщині, в одному з найгірших за рівнем забезпеченості житлом регіонів, квадратний метр житлоплощі коштує 1000-1500 доларів США, середня вартість 1 кв. м житла на первинному ринку столиці — 2200 доларів США. Але, за підрахунками експертів Лариси Хобти, квадратний метр мав би коштувати 2900—3200 гривень! Зараз цій ціні перешкоджають корупційні схеми під час виділення земельних ділянок і будівництва. Отже, місцеві ради мають проводити тендери на будівництво доступного житла. У планах авторів проекту — укладання інвестиційних угод між учасниками програми і забудовниками. Людина, яка одержала житло за цією програмою, вже не матиме права на одержання його вдруге. За цим стежитимуть органи виконавчої влади. На думку Лариси Хобти, розв’язанню цієї проблеми активно сприятимуть громадські комітети.

Регіональна прописка

Програма створювалася на базі столичного регіону. Проте Лариса Хобта надає їй загальнонаціонального значення. Указом передбачено, що держава фінансуватиме 30 відсотків від загальної вартості будівництва житла, не виключено — надаватиме пільгові кредити. Щодо столиці, то Лариса Хобта має свої рецепти комплексного розвитку мегаполіса, які поєднують збереження історичного обличчя, повноцінне використання ландшафтних і природних ресурсів, нові європейські архітектурні обриси, максимальне наближення сфери послуг до споживачів та ін. Вона вважає, що на території міста не повинні розміщуватися підприємства, які забирають десятки гектарів землі, а працюють на 10-15 відсотків своєї потужності. При цьому вона погоджується, що найважче буде втілювати в життя програму з будівництва доступного житла в небагатих регіонах, таких, як згадувана вже Миколаївщина або Луганщина. Але на Кримському півострові, запевняє, прописка доступного житла може навіть погамувати пристрасті, які вряди-годи спалахують у кримськотатарському середовищі.

Я висловлюю сумнів у тому, що уряд однозначно сприйматиме низку важливих доручень Президента країни з цього приводу, але співрозмовниця дивиться у майбутнє з оптимізмом. Адже Програма розрахована до 2025 року, хоча, згідно з президентським указом, її почнуть реалізовувати з 2009 року. За цей час, каже вона, можна розв’язати житлову проблему як таку, темпи економічного розвитку нам це дозволяють. Черги, звісно, залишаться, але житло вже не буде нездійсненною мрією.