Країна готова до впровадження біометричних паспортів

Коли на посаді «ініціативний непрофесіонал»

Мені, як народному депутату, дуже часто доводилося чути нарікання громадян з приводу великих масштабів корупції. Бо хоч лунають гучні заяви про успішну боротьбу з нею, водночас ухвалюються вкрай невиважені рішення щодо функціонування окремих підрозділів МВС, зокрема ДАІ та паспортної служби. Звичайно, спритним ділкам, які «зуби з’їли» на балансуванні між законом та прибутком, набагато легше ввести в оману фахівця з виноградарства чи виноробства, який, на жаль, так і не осягнув складної системи управління органами внутрішніх справ. Тобто я не хочу сказати, що міністр-непрофесіонал руйнує роботу керованого відомства навмисно. Очевидно, він щиро прагне зробити якомога краще, але всім відомий вислів про «ініціативного непрофесіонала». Обіймаючи у міністерстві не найвищі посади, мені лише за чотири роки роботи у центральному апараті МВС вдалося створити підрозділ централізованого матеріально-технічного забезпечення справді європейського рівня, а це, приміром, до 5 тисяч сучасних автомобілів щороку, розробити та впровадити нову сучасну форму працівників МВС України, створити інститут спеціальної техніки, сприяти веденню єдиного реєстру документів Державтоінспекції, а також дозвільної автоматизованої системи обліку зброї, справді болісно спостерігати жалюгідні спроби аматорів зробити бодай щось, що було б виправданням за той час, який вони безнадійно втратили, перебуваючи на своїх посадах.

Зважимо на те, що останньому міністру внутрішніх справ Василю Цушку доля надала чудову нагоду зробити все можливе, щоб громадяни України згадували його, якщо не з вдячністю, то хоча б із повагою. Для того, щоб узяти на себе відповідальність, не маючи фахової підготовки, очолити Міністерство внутрішніх справ у нелегкі часи політичної нестабільності, потрібно бути не лише мужнім та професійним, а й хоча б прозорливим, здатним до аналізу та самоосвіти. На превеликий жаль, на найвищу посаду в МВС прийшла людина, котра володіє лише добрим запасом авантюризму та непомірними амбіціями, не підкріпленими ані відповідними знаннями, ані здібністю дослухатися до порад фахівців, ані наявністю команди.

Про команду радників і заступників, що їх привів із собою пан Цушко, на жаль, дуже важко сказати щось хороше. Переважна більшість із висуванців на керівні посади ніколи не працювала у міліції. Жоден з них не знає, чим живе та переймається простий міліціонер, що таке матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ, на яких засадах функціонують окремі структурні підрозділи міністерства, як вони взаємодіють між собою. Цим, звісно, швидко скористалися спритні ділки, наближені до керівництва МВС.

Біометричний паспорт — вимога часу

Чому я є активним прихильником впровадження в Україні біометричного паспорта нового зразка з полікарбонатною сторінкою даних? Насамперед тому, що новий паспорт, виготовлений відповідно до вимог ІСАО, засвідчує євроінтеграційний вибір України, яка має виконувати взяті на себе зобов’язання у сфері боротьби з тероризмом, нелегальною міграцією та торгівлею людьми. Водночас мало не найрезонанснішими подіями року, пов’язаними з МВС, стали гучні скандали з новими зразками паспортів громадян України для виїзду за кордон.

Нагадаю причини, які обумовили необхідність впровадження в Україні нового закордонного паспорта. Одним з неминучих наслідків глобалізації світової економіки стало зростання транснаціональної злочинності та тероризму. Після подій 11 вересня 2001 року всі держави світу були змушені переглянути підходи до забезпечення безпеки власних громадян. Один з таких заходів — підвищення вимог до захисту від підробки документів, що засвідчують особу.

Підвищені вимоги до міжнародних проїзних документів запропонувала Міжнародна організація цивільної авіації (ІСАО). Відповідно до нових критеріїв безпеки, розроблених цією організацією, паперові закордонні паспорти із вклеєною фотокарткою були визнані документами, що недостатньо захищені від підробки. Україна, як і всі 189 держав — членів ІСАО, взяла на себе зобов’язання до 1 квітня 2010 року перейти на забезпечення громадян виключно електронними закордонними паспортами, придатними до машинного зчитування. Починаючи з 31 січня 2015 року в’їзд на територію країн ЄС та Північної Америки по паспортах із вклеєними фотокартками стане неможливим.

Уже до 2006 року 11 найрозвиненіших країн світу перейшли до випуску закордонних паспортів з полікарбонатною сторінкою. Україна також не могла залишитися осторонь від загальносвітових процесів і в 2004 році було розпочато розробку сучасного закордонного паспорта, що відповідав би всім вимогам безпеки, які висуває світова спільнота.

Після ухвалення постанови ВРУ від 23 лютого 2007 року та постанови Кабінету Міністрів в Україні було запроваджено закордонний паспорт нового зразка, який не лише відповідає міжнародним стандартам, а й, за висновками експертів ІСАО, ОБСЄ і Євросоюзу, входить до п’ятірки найкращих зразків документів, захищених від підробки. Зауважу, що консорціум «ЄДАПС» був готовий до випуску зазначеного документа ще в 2004 році, одразу після перемоги в тендері, що проводився МВС. Проте тоді український парламент виявився неготовим до впровадження нової паспортної системи.

Крім того, введення нового паспорта мало відіграти неабияке значення у вирішенні питання боротьби з незаконними надприбутками різних комерційних структур, що й досі паразитують довкола підрозділів МВС. Йдеться, зокрема, про державне підприємство МВС України «Ресурси-Документ» (генеральний директор В. Швачко ), яке займалося «прискоренням» видачі закордонних паспортів громадянам, що мали в цьому потребу.

Загалом нічого поганого в такій діяльності немає (з точки зору закону, це звичайне посередництво), бо якщо є попит, то з’являється й пропозиція, але за умови, що попит не буде створюватися штучно. Я маю на увазі ту ганебну для МВС практику, коли громадяни були змушені звертатися до «міліцейського» ДП «Ресурси-Документ» через те, що, начебто, тільки там були у наявності бланки паспортів, а в самих підрозділах органів внутрішніх справ, які їх видають населенню відповідно до закону та за регламентовану вартість, ці бланки були відсутні. Таку ситуацію, звичайно ж, організовували зацікавлені один в одному відповідні керівники — як підприємства, так і МВС. Як то кажуть, «рука руку миє».

Із впровадженням нового паспорта зникло саме поняття наявності чи відсутності бланка у відповідному підрозділі. Справа в тому, що на сьогодні закордонний паспорт повністю виготовляється у Києві і вже цілком оформлений відправляється в регіони. Тобто «розводити» пересічних громадян на байці про відсутність бланків уже неможливо. Таким чином, начебто, відпадала й необхідність у структурі, що може «прискорити» видачу паспортів, бо зробити це в змозі лише те підприємство, яке має безпосередній стосунок до самої технології виготовлення документа. Та, на жаль, мало кому з пересічних громадян цей факт відомий. А тому вони, як і раніше, перебувають під впливом безсоромних ділків, які їх обдурюють, вимагаючи хабарі за «вирішення питання про отримання закордонного паспорта якнайшвидше». Зауважу, що за рік «прискорювалося» до 600 тисяч паспортів вартістю від 100 доларів за штуку. Тож не важко підрахувати суму прибутку, від якої довелося відмовитися.

І почалася кампанія саботажу та брехні. Зважаючи на той факт, що від нововведення «постраждали» не тільки керівники ДП «Ресурси-Документ», а й їхні покровителі та спільники в погонах, відразу стає зрозумілим, чому так швидко виникли черги за новими паспортами біля регіональних відділів ВГІРФО. Офіційною ж версією, що озвучувалася міліцейськими чинами, була відсутність бланків нових паспортів та, начебто, неспроможність виробників впоратися з великим потоком бажаючих отримати закордонний паспорт. І це при тому, що час персоналізації документа, тобто його заповнення, дорівнює 5—10 секунд. Проте проблему з чергами вдалося швидко вирішити.

Наступним етапом у боротьбі за контроль над «ринком паспортних документів» стали спочатку погрози мені. А після того, як і вони не подіяли, була організована PR-кампанія з дискредитації мене особисто, як одного із співавторів нині чинної паспортної системи. Працюючи над удосконаленням правового забезпечення її функціонування, я брав безпосередню участь у розробці порядку й правил оформлення, виробництва та видачі нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Тож ставка була зроблена на те, що коли вдасться дискредитувати одного з розробників та захисників нового документа, то тінь впаде й на саму систему, а отже, постане питання щодо її легітимності. Як наслідок, знову виникне смута, а, як відомо, у каламутній воді рибу ловити легше.

Тож останнім часом у ЗМІ з’явилася низка публікацій, що їх інакше як замовні, кваліфікувати не можу. Зокрема, в газеті «Бізнес», яка входить до холдингу «Бліц-інформ», що належить Сергію Мельничуку, з початку жовтня вийшло вже чотири статті, начебто написаних у жанрі журналістського розслідування. Мене, м’яко кажучи, здивувала позиція їх авторів. Не маючи аргументів проти введення нових паспортів, «Бізнес», використовуючи нефахову інформацію, у стилі кращих представників вільної преси кольору дитячої несподіванки, намагається налякати українців міфічною приватною структурою, що начебто володітиме інформацією про кожного громадянина.

Коли читаєш ці «розслідування», мимоволі замислюєшся: чому серйозне ділове видання, що позиціонує себе як прапор юної української буржуазії, не в змозі зрозуміти, що консорціум не може бути приватною або державною структурою, оскільки, за визначенням, є об’єднанням підприємств різних форм власності задля реалізації певних проектів. І це є рівень аргументації «Бізнесу», як власне й тих, хто є ініціаторами таких публікацій. Крім того, важко вважати об’єктивним виданням газету, яка жодного разу не звернулася до мене за коментарем щодо предмету своїх розслідувань. Мало того, редакція навіть зробила вигляд, що не помітила моїх листів, у яких я, посилаючись на норми закону про інформацію, прошу надати мені можливість висловити свою точку зору щодо питань, про які пишуть журналісти «Бізнесу», згадуючи моє ім’я ледве не в кожному реченні. Отже, з об’єктивністю в оцінках у газети серйозні проблеми.

Тим паче що особистість власника газети Мельничука, котрий за останні декілька років змінив три або чотири політичних табори (напевне, шукаючи надійне прикриття для своїх сумнівних операцій), не дозволяє мені сподіватися на його чесність та принциповість. А окрім того, до мене надійшли численні звернення виборців, які свідчать, що цей спритний ділок неодноразово знаходив засоби для ошукування громадян, зокрема орендуючи виробничі площі у державних підприємств —Українського науково-дослідного інституту спеціальних видів друку та Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна».

Саме у такий спосіб, без проведення конкурсу, без дотримання процедури укладення договорів з Фондом держмайна, було фактично вкрадено тисячі квадратних метрів площі, а бюджет щомісяця втрачає мільйони гривень. У зверненнях моїх виборців також ідеться про те, що структура, яка належить холдингу «Бліц-інформ» з серйозними порушеннями будівельних норм здійснює незаконне будівництво газопроводу на території ВАТ «Радикал», що в контексті недавніх подій, пов’язаних з вибухом газу в Дніпропетровську, викликає занепокоєння. І це лише частина фактів діяльності «Бліц-інформ». Хіба можу я, як народний депутат, не реагувати на такі звернення? Але пан Мельничук, який, на мою думку, має серйозні проблеми з законом, вдаючи з себе обуреного, бере на себе моральне право говорити про наступ з мого боку на свободу слова. До речі, він сам видав себе та замовників подібних «розслідувань», опублікувавши в «Бізнесі» копії документів під грифом «тільки для службового користування», бо ті, хто передав документи журналістам, щонайменше, порушили низку внутрішніх нормативних актів МВС. До речі, й досі немає інформації щодо проведення службового розслідування та його результатів.

Хто дискредитує паспортну реформу?

Проте я готовий назвати прізвища людей, які дискредитують паспортну реформу в Україні, котра, незважаючи на шалений опір невдах з МВС та таких «борців за свободу слова», обов’язково відбудеться.

Насамперед, це Володимир Швачко, екс-директор неіснуючого вже підприємства «Ресурси-Документ». Я вже неодноразово заявляв, що саме Швачко, як найбільш «постраждалий» від впровадження нової паспортної системи, впливати на яку в нього вже немає можливості, замовив серію публікацій у ЗМІ.

На жаль, Василь Цушко, який так і не зміг осягнути принципи функціонування паспортної системи, оточив себе нездоланним колом недолугих радників та заступників, пробитися крізь яке, щоб довести міністру, навіщо громадянам України потрібні нові документи, мені, на жаль, так і не вдалося. Навпаки, горе-радники, хтось через непрофесіоналізм (Влад, Шелковий), хтось через особисту зацікавленість у збереженні старої системи (Суслов, Русинський), переконали міністра у своїй «правоті».

Але мені відомо, що на міністра чинився певний тиск з боку ізраїльської фірми «Суперком, ЛТД», з якою були пов’язані деякі політики із Соцпартії. Саме результатом цього й могла стати вказівка В. Цушка про припинення розрахунків з консорціумом «ЄДАПС» та підприємством КПОТІ. Наслідком припинення розрахунків став гучний скандал, спричинений адекватними діями керівництва цих двох підприємств.

До мене, як до народного депутата України, звернулися представники згаданих підприємств з проханням допомогти переконати міністра в тому, що його дії, м’яко кажучи, суперечать інтересам держави. Зроблена мною чергова спроба «достукатися» до В. Цушка, викликала, щонайменше, неадекватну реакцію.

Було все: від звинувачення мене у заангажованості до зухвалої пропозиції отримати його лояльність до нової паспортної системи за 50 відсотків прибутку, яку, начебто, отримують її лобісти. За умови гарантування такої компенсації В. Цушко обіцяв навіть ліквідувати ДП «Ресурси-Документ».

Таким чином, я можу з певним ступенем вірогідності припускати, що міністр внутрішніх справ В. Цушко міг мати власну зацікавленість, притримуючи процес втілення нових паспортних документів в інтересах не зовсім легітимної діяльності ДП «Ресурси-Документ». Але це вже в минулому, яке нас багато чого навчило. Як народний депутат, який ініціював розробку і прийняття постанови Верховної Ради «Про затвердження положень про паспорт громадянина України й свідоцтво про народження», я буду всіляко сприяти, щоб новий парламент нарешті прийняв закон про збір біометричної інформації, що є логічним продовженням реформи паспортної системи. Також наполягатиму на встановленні персональної відповідальності керівництва МВС за зрив термінів паспортизації. Найближчим часом має бути створено механізм центрального обліку зброї МВС та єдиний державний реєстр документів суворої звітності. Не тому, що це потрібно особисто мені або консорціуму «ЄДАПС», як стверджують мої опоненти, а тому, що це потрібно Україні та її громадянам. Адже біометричні технології ідентифікації особи є адекватною реакцією на виклики транснаціональних злочинних угруповань і однією з умов євроінтеграції. Технологічно Україна повністю готова до цього. В новий закордонний паспорт треба лише імплантувати електронний чіп з біометричними даними. Залишається небагато — подолати спротив непрофесіоналів і корупціонерів, які марно намагаються скомпроментувати новий паспортний проект. Потрібно не заважати, а допомагати, щоб зберегти вибудовану українськими фахівцями структуру якості та безпеки, що відповідає кращим світовим зразкам. Потрібно нарешті повернутися обличчям до людей, які є патріотами України, які не на словах, а на ділі сприяють покращенню іміджу України у світі. Не треба вважати, що будь-яка структура недержавної форми власності апріорі є злочинною, а її прибутки — обов’язково брудними. Як кажуть китайці: «Не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, коли її там немає».