П’ятий кут

Є така жорстока чоловіча гра: учасники утворюють коло і тусають одного — винного, змушуючи його шукати п’ятий кут. Саме таку «гру» нагадує намагання України стати членом СОТ і ЄС...

Ось уже, здавалося б, упіймали за хвіст цю бажану птицю й волаємо: завтра, післязавтра, наприкінці кварталу станемо членами! Так упродовж багатьох років запевняли в цьому президенти Кучма та Ющенко, наші прем’єр-міністри, яких за них змінилося — не злічити. Кучма до останнього вірив у таку перспективу, але, за його твердженням, на заваді були... подвійні стандарти капіталістичних монстрів.

Президент Ющенко 16 грудня, міністр економіки Кінах, Прем’єр-міністр Янукович, інші очільники, чимало фахівців та експертів кілька днів тому в інтерв’ю ЗМІ запевняли: 20 грудня під час засідання робочої групи в Женеві Україна стане членом СОТ! А вже в понеділок з’ясувалося, що рішення про прийняття туди України... не внесене до порядку денного засідання Генеральної ради СОТ, яке відбуватиметься 19—20 грудня...

Залишмо не менш важливе питання — престижу, авторитету найвищих посадовців нашої держави, які за кілька днів до розгляду чомусь не здогадувалися, що представники СОТ навіть не розглядатимуть цю дуже важливу для нас справу. І що в такому разі важить слово глави держави та прем’єра?

Тож питання не винесено на порядок денний, попри те, що Україна, за твердженням міністра економіки, підготувала всю необхідну для вступу базу. Залишилося єдине питання — перегляду регуляції експортних мит, а простіше — їх скасування, що мало не в останню хвилину ініціював ЄС як найостаннішу вимогу. Як тільки Київ її виконає, то відразу й... Хоч Кабмін домовився з ЄС про її зняття, пообіцявши не підвищувати мита в майбутньому, з нами навіть не захотіли про це говорити...

Що відбувається? Згадаймо: для вступу в СОТ на початковому етапі від України вимагали ухвалення 14 законів. Згодом кількість їх зросла до 30. Спочатку Європа нам диктувала, що повинні робити, а коли її вимоги виконали, нас поклали під США. Тоді здавалося: виконаємо їхні вимоги, то до СОТ нас приймуть неодмінно. Принаймні наші політики, уряд і Президент запевняли, що справа лише за Америкою, яка нас любить. Але тамтешній Держдеп після задоволення його вимог підкинув нам Киргизію, яка заявила про ще радянські борги України. Пригадуєте, як чинили опір керівники держави: ні, борги не визнаємо, повертати їх не будемо! Чим закінчилося? Змахнувши пилюку з мундирів, повернули 27 млн. дол., щоправда, як... гуманітарну допомогу. О, думаємо, нарешті, всі перепони подолано, тож пряма нам дорога до СОТ. Але ні, з’ясувалося, що й у Гватемали треба запитати, бо її теж уже встигли за цей час прийняти до організації!

Запитали, знову дорога відкрита? Але з’явилася «найостанніша» вимога ЄС про скасування експортних мит ще до вступу в СОТ. Перший віце-прем’єр Микола Азаров по-спринтерськи пообіцяв, що Україна готова до цього — аж до їх скасування після того, як почне діяти угода про зону вільної торгівлі з ЄС. Що це означає? Україна пообіцяла знижувати експортні мита на лом кольорових і чорних металів, шкірсировини, живу худобу, насіння соняшника...

Тож роздягнули нас догола, бо вивозитимуть, по суті, сировину за однією ціною, а ввозитимуть у вигляді товарів, у кілька разів дорожчих. Так уже було під час неврожаю 2003-го, коли вивозили зерно за однією ціною, а потім закуповували його за кордоном втридорога.

Нас таки змушують шукати п’ятий кут: хочете до СОТ? Будь ласка, але виконайте це і це. Виконали? Але бракує ще ось цього й цього. Незважаючи на запевнення, що «найостанніша» вимога вже була. А представники ЄС при цьому не забувають щоразу підкреслювати про дотримання європейських цінностей у справі просування України до цих організацій.

Європа таки має підстави говорити про її цінності: тут не порушують ухвалених її країнами і 400, і 500 років тому законів, але чомусь вимагаючи цього від нас. Власні інтереси Європа захищає, впевнено перетворюючи Україну на сировинний придаток і ринок збуту власних товарів. А ми опору не чинимо, та ще й готові заплатити за вступ до ЄС і СОТ будь-яку ціну. Приміром, в останню хвилину під тиском США погодилися скасувати маркування генетично модифікованих продуктів, тепер ось відмовляємося від експортних мит. Чого ще зволять наші «партнери»? Щоб, за нашим генієм Тарасом Шевченком, ми й малого сліду не покинули «на нашій не своїй землі?»