Три доби кілька десятків людей у Москві та Миколаєві практично не спали й дошкуляли телефонними дзвінками «екіпажеві» автомобіля, який повільно — ну, нестерпно повільно! — просувався нескінченними і неспокійними шляхами з російської півночі убік півдня. Зі столиці Росії — до Миколаєва, в найкращий зоопарк України. Тим часом світові ефіри переповнялися тривожними новинами з України...
Машина везла незвичайний вантаж — білу ведмедицю. Красивий, сильний, гордий звір з милим іменем Зефірка, заколисаний дорогою, спокійно спав у транспортній клітці. Ведмежа народилося й усе своє молоде життя провело в Московському зоопарку, воно звикло довіряти людям і твердо знало: все, що вони роблять, добре й правильно.
У цієї історії, як і у всякої іншої, є своя передісторія. Білі ведмеді довгі роки були прикрасою живої колекції Миколаївського зоопарку, але, на жаль, пара зостарилася і померла, так і не залишивши тут «нащадків». Кілька років миколаївці шукали їм заміну по усьому світу. Рідкісну, занесену в Міжнародну Червону книгу тварину, як з’ясувалося, проблематично придбати навіть за гроші.
Зоозахисники Канади, де водяться білі ведмеді, категорично проти вилучення їх з дикої природи — і це правильно. А вартість ведмежати «зоопарківського» розведення на світовому ринку починається від 150 тисяч доларів — ціна геть непід’ємна. Але й за таку суму шикуються цілі черги бажаючих купити це північне диво. Коротше кажучи, Миколаєву мало що світило за подібних обставин.
Але це був той самий рідкий випадок, коли перемогла дружба — проста й надійна людська дружба, яка творить чудеса. Незважаючи ні на що. Усе своє життя віддали зоопаркам їх директори: Володимир Спіцин — у Москві та Володимир Топчій — у Миколаєві. Не раз допомагали одне одному, виручали в складних ситуаціях. Володимир-молодший (миколаївський) завжди з гордістю називав Володимира-старшого (московського) своїм учителем і наставником.
Щиро дружили й мери двох міст, які стали побратимами, — Юрій Лужков і Володимир Чайка. Але коли градоначальники спробували вплинути на ситуацію з білими ведмедями, Спіцин образився й вичитав по телефону українського тезку-колегу.
— Він справді образився, — згадує Владимир Топчій. — Сказав: «Володю, навіщо вмішувати в наші стосунки начальство — я ж пообіцяв тобі ведмежа? Отже, чекай...»
Чекати довелося довго — чотири роки. Білі ведмеді в Москві розмножуються регулярно, але не на замовлення й не за розкладом. Врешті-решт, під завісу 2011 року, в Миколаїв прилетіла радісна новина: є маля! Причому, одразу троє — хлопчик і дві дівчинки. Ми мріяли про дівчинку, але шансів одержати її об’єктивно не було. Жодного, крім слова директора Московського зоопарку. А воно виявилося твердим.
Не варто, напевно, стомлювати читачів подробицями того, який опір довелося подолати Зефірці на довгому шляху до нової домівки. Багато, занадто багато було супротивників того, щоб передавати її саме в Україну, чимало було бажаючих продати цю молоду, здорову й дуже перспективну тварину зовсім в інші краї...
Неабиякий момент — за домовленістю директорів, Зефірка їхала до Миколаєва безоплатно, тобто — даром, у рамках міжнародних програм розведення в неволі рідкісних видів тварин.
Утім, і бюрократичні перешкоди подолати було непросто — на оформлення усіх необхідних документів пішло півтора роки! А коли все було готове до від’їзду Зефірки на південь, сталося те, чого аж ніяк не можна було навіть уявити — наші країни посварилися. М’яко кажучи. Але, як з’ясувалося, нормальні людські стосунки неможливо зіпсувати підступами політиків. Зефірка поїхала до Миколаїв.
Її чекали тут як рідну. До приїзду підготували чудове житло — просторий і гарний вольєр з персональним басейном. Але спокійно зітхнути змогли лише тоді, коли, подолавши дві митниці — російську та українську, ведмедиця нарешті прибула на постійне місце проживання.
— Начебто й не було нічого, — розповідає Тетяна Бондаренко, завідувачка відділу хижих тварин миколаївського зоопарку, — ні проблем, ні труднощів, ні трьох днів в дорозі. Зефірка спокійно вийшла з тісної транспортної клітки у вольєр, обдивилася і незворушно пішла в басейн. Одразу було зрозуміло: їй у нас сподобалося.
Якщо все складеться — а інакше й бути не може! — восени до Зефірки (на знімку), яка вже стала загальною улюбленицею, приїде наречений із зоопарку чеського міста Брно.
У миколаївського зоопарку взагалі багато чудових планів, а співробітництво з десятками російських зоопарків посідає в них вагоме місце. Воно триває, воно обіцяє безліч цікавих новин уже найближчим часом. Але це будуть уже зовсім інші історії.
Фото Володимира ТОПЧОГО.
