Цього року, у професійне свято працівників суду, нам приємно усвідомлювати, що у Верховній Раді України повторно, уже в другому скликанні поспіль знову створено комітет з питань правосуддя. Це означає, що наша ініціатива виявилася затребуваною. Що рішення помістити в центр компетенції парламентського комітету процес розгляду подань про призначення суддів безстроково й звільнення їх з посади, надати важливого значення в цьому процесі думці, скаргам і пропозиціям громадян і організацій без упередженості й дискримінації, забезпечити новий рівень прозорості й інформативності цього процесу з одночасним висвітленням його в провідних професійних виданнях України, таких як «Закон і бізнес» — було початково правильним. На користь існування спеціального комітету свідчить і пакет законодавчих ініціатив, який нині перебуває в його роботі. Від консолідованого законопроекту про судоустрій і статус суддів до проектів Господарського процесуального кодексу (інакше, Кодексу комерційного судочинства) і Кримінально-процесуального кодексу України — всі ці законопроекти поєднують висока затребуваність, значні очікування людей, підвищені вимоги професійного юридичного співтовариства. Процес їхньої розробки й узгодження потребує від усіх учасників особливої відповідальності. Сьогодні всі ці законопроекти підготовлені до розгляду Верховною Радою України в другому читанні. Запорукою їх успішного затвердження й ефективності в застосуванні має стати новий рівень взаємодії всіх сторін, залучених у цей процес: керівництва судової системи, провідних наукових і експертно-аналітичних центрів, правозахисних організацій, народних депутатів України й фахівців апарату Верховної Ради України. Необхідна спадкоємність законодавчої діяльності, поступальна зміна етапів опрацювання кожного законопроекту, кожного організаційного перетворення, щоб з кожним наступним етапом зростала якість кінцевого продукту. Більш як 15-річний досвід судово-правової реформи в Україні свідчить: ані зайва персоналізація питань судової реформи, ані супутня їй неконструктивна критика, ані кількісне нагромадження законопроектів схожого змісту на ту саму тематику — не приносять користі. Перелік проблем, які мають бути розв’язані на цьому етапі судової реформи, добре відомий всім зацікавленим сторонам. Їх ефективне рішення на основі не тільки поділу, а й взаємоповаги всіх галузей влади має стати головним об’єднуючим моментом. Найближчим часом варто спокійно погодити всі спірні моменти й довести до фінішної межі вже розпочаті й давно назрілі перетворення.

Перша проблема — це забезпечення незалежності суддів під час здійснення правосуддя. Об’єктивно варто визнати, що зроблено в цьому плані чимало, але належить зробити ще більше. Умови оплати праці суддів далекі від ідеальних, але продовжують поліпшуватися, і мають доволі пристойний вигляд порівняно з умовами праці інших категорій працівників публічного сектору. Витримали перевірку часом і конституційні основи незалежності судової влади та її служителів. Складніша ситуація із забезпеченням судової влади як такої і кожного окремого судді належної поваги з боку всіх інших представників влади. Неприпустимість тиску на суддів, втручання в здійснення правосуддя, неповаги до судді й судових інститутів — має стати генеральною лінією національної політики і проводитися рішуче, якщо буде потреба, більш жорсткими методами. Тут усім можновладцям слід уважно дослухатися до сигналів, які подають з’їзд суддів, рада й конференції суддів, Верховний Суд України й вищі спеціалізовані суди. Не лише в цьому, а й у всіх аспектах планування й здійснення судової реформи голос суддів має бути почутий і врахований.

Друга, не менш важлива проблема — це боротьба з корупцією в судах. Нинішнього року один за одним пролунали кілька тривожних сигналів, які мають стурбувати всіх. Так, у травні 2007 року в доповіді за підсумками вивчення корупції державної влади в усьому світі авторитетна міжнародна організація «Транспаренсі Інтернешнл» дійшла висновку, що рівень корупції системи юстиції в Україні більш як в 10 разів перевищує середній показник для держав—членів Європейського Союзу. 15 відсотків респондентів, які зверталися в українські суди минулого року, прямо заявили про хабарництво. Понад 70 відсотків опитаних українців вважають вітчизняну судову систему корумпованою, а антикорупційні заходи, які приймає влада, — неефективними. У загальносвітовому рейтингу держав—борців з корупцією Україна займає лише 104-ту позицію із 163, поступаючись всім без винятку державам Європи. У березні 2007 року інша організація, група «держави проти корупції» при Раді Європи, у доповіді про ситуацію в Україні на предмет боротьби з корупцією також дійшла невтішного висновку: довіра народу до системи юстиції й суддів перебуває на критично низькому рівні, не в останню чергу через корупційні явища. Від корупції в судовій системі України страждають не тільки прості громадяни, а й самі судді. Вона представляє дедалі більшу загрозу незалежності більшості чесних і професійних суддів. Антикорупційна доповідь «Транспаренсі Інтернешнл» як ілюстрацію цитує українського суддю, котрий побажав зберегти анонімність: «Розгляд справ, предметом яких є незначні грошові суми, зазвичай відбувається без втручання; але тільки-но ціна позову досягає значної суми, я не можу пригадати жодного випадку, щоб кожна із сторін у справі не намагалася здійснити на мене тиск в якій-небудь формі; до цього вдаються й ті сторони, чия правова позиція виграшна». Отже, корупція й протизаконний тиск на суд стають свого роду «антисоціальною нормою», підживлюють одне одного, зливаючись у замкнутий цикл. Головний висновок із усього цього — про неефективність традиційних, реактивних методів протидії корупції, практичне застосування яких зводиться до гучних і лицемірних гасел і обіцянок, під прикриттям яких нерідко здійснюється переслідування принципових суддів. Очевидна необхідність переходу до системних форм протидії корупції — у вигляді конкретних заходів, розрахованих на справжній довгостроковий ефект, які під силу здійснити найближчим часом.

Ліками, здатними вилікувати корупцію, має стати поповнення суддівського корпусу здоровими кадрами. Для цього потрібно відчинити двері в судову владу для нового покоління українських юристів. Багато хто не помітив, що за останні 16 років в Україні підросло нове покоління правознавців. Здобувши вищу юридичну освіту в незалежній Україні, відмінно володіючи державною мовою, вони виховані на європейських ідеалах і стандартах прав людини, знайомі із закордонною юридичною практикою, і головне — мислять по-новому. Ще десять років тому можна було сказати, що їм бракує досвіду для роботи суддею. Сьогодні у них є цей досвід: застосування права в умовах ринкової економіки, свободи слова, демократизації влади; цей досвід особливо цінний. Звичайно, не кожний юрист, навіть дуже талановитий, здатен стати суддею. Суддя — це покликання, це доля. Але тими найкращими молодими фахівцями, чиє покликання — вершити правосуддя, у кого від природи розвинене почуття справедливості, у жодному разі не можна нехтувати. Саме цих людей, цього припливу «свіжої крові» бракує українській судовій системі. Що більше буде таких суддів, то швидше відійдуть у минуле корупційні пережитки. Але, на жаль, перед багатьма з них двері в судову владу сьогодні не відчинені. Чинна система добору кандидатів на посади суддів забюрократизована, окремі її складові недостатньо захищені від корупції. Найголовніше, що цей факт готові визнати всі — і керівництво судової влади, і парламент, і глава держави. А отже, всі вони можуть об’єднатися для того, щоб спільними зусиллями розв’язати цю проблему. Запровадити ефективну процедуру, у легітимності якої ні в кого не виникне сумнівів. Яку потрібно обов’язково детально прописати прямо в тексті закону, щоб горезвісна вітчизняна бюрократія не змогла «роз’ясненнями», «положеннями» та «інструкціями» розмити принципові моменти цієї процедури: завчасне й ефективне оприлюднення вакансії, чесний конкурс, можливість оскаржити сумнівний результат, жорсткі терміни просування кандидатури, починаючи від дня подачі документів і закінчуючи підписанням указу Президента або ухваленням постанови Верховної Ради про призначення на суддівську посаду.

Важливим завданням є подальше зміцнення й удосконалення системи дисциплінарної відповідальності суддів під час здійснення ними правосуддя. З тим, що така система потрібна, що вона повинна функціонувати на постійній основі й мати абсолютну легітимність, також згодні всі. На другому етапі Всеукраїнського з’їзду суддів, що відбувся 7 грудня, керівництво судової системи підтвердило рішучість домагатися відповідальності аж до звільнення для тих суддів і працівників судів, які причетні до винесення свідомо неправосудних рішень. Незадовго до цього аналогічну позицію висловив і Президент України, який у листопаді звернувся до Вищої ради юстиції з приводу притягнення до відповідальності більш як 40 служителів Феміди, стосовно яких є дані, що свідчать про порушення присяги. Особливу увагу неприпустимості порушення суддями професійних вимог дотримання Конституції й служіння закону приділяє Вища кваліфікаційна комісія суддів України в рамках процесу призначення суддів на посаду безстроково. Такої самої думки й громадяни України, від яких за неповний 2007 рік лише в центральні органи влади надійшло понад 15 000 звернень зі скаргами на правопорушення з боку працівників судів, 3 000 з них — в Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя. Відповідь на таке соціальне замовлення може бути тільки одна: посилення організаційно-правової системи дисциплінарної відповідальності працівників судів, що опирається на норми Конституції й втілена в діяльність Вищої ради юстиції й системи кваліфікаційних комісій суддів.

Всі зазначені вище необхідні заходи знайшли вдале втілення в тексті консолідованого законопроекту «Про судоустрій і статус суддів», підготовленого до другого читання комітетом з питань правосуддя. Підготовлено кілька альтернативних законопроектів, чиї положення із цих питань співзвучні з базовим законопроектом. Необхідно, щоб відповідний закон був прийнятий уже в найближчому майбутньому. Судова реформа повинна тривати і зберігати спадкоємність поза залежністю від політичних катаклізмів. Її хід має визначатися не мінливостями політичного життя, а об’єктивними потребами, що існують у самій судовій системі, і в тих, для кого ця система створена й діє: громадян України. Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя створювався й діє як один із центрів цієї реформи, покликаний сприяти широкому й ефективному співробітництву всіх органів влади, науково-експертних і громадських кіл в її здійсненні.

Сергій КІВАЛОВ,народний депутат України,член депутатської фракції Партії регіонів.