Одразу зазначимо, що остання, схоже, передбачалася сценарієм, бо чого тоді на збір громадських організацій козацького спрямування на заповідному острові, та ще й за участі священиків, зійшлося стільки міліціонерів у бронежилетах? З другого боку — чому й бійці самооборони Майдану теж з’явились у бронежилетах і касках?

А все почалося з того, що «Тризною на Хортиці» запорізьке обласне начальство спробувало організувати своєрідне братання козаків, котрі стали основою євромайданівського руху в Запоріжжі, та тих, хто опинився по той бік барикад. 

Мабуть, усе б і вийшло, як планувалося, однак поява отамана Панченка — фігури в запорізьких козацьких колах, щонайменше, неоднозначної, виявилася отим бензином, яким плеснули в уже готове погаснути вогнище. «Отамани всіх запорізьких козацьких організацій налаштовані виключити Панченка з ради козаків. Він уже персона нон ґрата в козацькій спільноті. А все тому, що його козаки брали участь, у тому числі, й у захопленні військової частини в Бахчисараї. Це вже факт відомий. По-друге, Панченко та його організація виступали проти України і закликали донських козаків втрутитись у конфлікт та прийти на нашу територію», — заявив свою позицію кошовий отаман Запорізького війська низового «Запорізька Січ» Костянтин Рижов.

Зауважимо, що Олександр Панченко очолює «Козаче військо Запорізьке низове». Здавалося б, лише гра слів у назві, але вже 20 років спровокований і тодішньою номенклатурною владою, і одним місцевим олігархом розкол у козацькому русі вдало використовувався для повного вихолощення самої суті козацтва. «Панченківці» фактично опинилися в ролі форпосту «русского міра» на Запоріжчині та опорою попередньої влади. Мова — російська, церква, по суті, — теж, дружба — з Доном, Кубанню і Тереком, форма — чи то міліції 1950-х, чи то білогвардійців 1919—1920 років. Про дружніх «панченківцям» кримських козаків (а також кубанців у Криму та дончаків на Донбасі) годі й говорити. «Ряжених» козаків його організації також бачили в приміщенні ОДА 26 січня — під час провокації попередньої влади, що мала на меті якнайжорстокіше і показово розігнати Євромайдан.

Через те, з одного боку, реакція Самооборони на появу Панченка зрозуміла, а з другого, логічна й наполегливість запорізької номенклатури, щоб хоч би як, але зберегти козацтво останнього. Бо все згодом розсмокчеться — і хто залишиться в сухому залишку? Той, хто має стабільну фінансову та організаційну підтримку. Тобто Панченко. Який і далі засідатиме в президіях — тепер уже, можливо, що й «з любов’ю до України», а головне — його оргструктура може знадобитись, як то мовиться, на чорний день. Та й УПЦ МП щільненько «осідлала» «Тризну», й остання вже давно присвячена не пам’яті підступно знищеної Катериною ІІ та її генералами Запорозької Січі, а пам’яті всіх загиблих козаків. Цьогоріч, щоправда, за Україну...

Тож бійка, якої вдалося уникнути завдяки міліцейському кордону та завчасно увімкненому запису Гімну України, це, мабуть, лише початок нового витка сум’яття в козацькому русі. 

Що стосується Панченка і його козаків, то вони, під прикриттям правоохоронців, спішно сіли в автобуси, котрі, кажуть, люб’язно надані підприємством все того ж запорізького олігарха...

Запоріжжя.