Василь ШИНКАРУК: «Якість освіти є справою міжнародного авторитету країни»

Останній аналіз цих питань здійснено у Франції (Страсбург) 20—21 листопада 2007 року Радою Європи на настановчій конференції «Нові виклики європейській вищій освіті — подолання складнощів в глобалізованому суспільстві». На конференції розпочато реалізацію 3-го проекту Ради Європи з подальшої реформи вищої освіти в країнах—учасницях Болонського процесу. Модернізація структури вищої освіти України та її інтеграція в європейський освітній простір є стратегічними для забезпечення якості вищої освіти України на період до і після 2010 року. Саме цей термін визначений сорока шести країнами, що беруть участь у Болонському процесі, як період створення Європейського простору вищої освіти і науки. Від України експертом Ради Європи з вищої освіти виступав заступник міністра освіти й науки Василь ШИНКАРУК. З ним — і бесіда.

— Василю Дмитровичу, якою є послідовність реалізації освітнього проекту, запропонованого Радою Європи?

— На першому етапі вирішуватиметься питання про формування готовності всього суспільства і кожної людини, зокрема, до викликів сучасного світу. Надалі має визначитися тип структури вищої освіти, адекватної проблемам світового розвитку. Сучасна освіта повинна забезпечувати виконання низки завдань: досягнення економічного успіху, утвердження політичної стабільності і сталого розвитку суспільства тощо. Ці завдання можуть реалізуватися через таку організацію підготовки фахівців, яка цілком відповідає запитам ринку праці та здатна прогнозувати його розвиток. Необхідно виокремити такі наукові та освітні пріоритети, які забезпечать якісну підготовку фахівців, що включає також їхній особистісний розвиток ще й як активних громадян суспільства.

— Окресліть у цьому контексті стратегію розвитку вищої освіти України?

— Гармонізація вищої освіти України відповідно до вимог

ЄПВО, її розвиток здійснюватимуться за певними принципами. Насамперед це пріоритетне запровадження інноваційних досягнень освіти й науки, а це можна здійснювати, сформувавши покоління людей, які мислять та працюють по-новому. Ніколи ще проблема якості вищої освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного значення, як сьогодні. Висунення проблеми якості на перший план визначається низкою об’єктивних чинників: по-перше, від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни і її глобальної економічної конкурентоспроможності; по-друге, якість освіти набуває дедалі більшого значення в забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку праці.

— Чи є вже якісь практичні досягнення вищої освіти України, які дають можливість успішно здійснити наступні кроки з її модернізації?

— З метою підвищення рівня усвідомлення та загального розуміння принципів і завдань Болонського процесу з ініціативи МОН проведено низку конференцій, семінарів, засідань різного рівня для вищих навчальних закладів, які підпорядковуються МОН та галузевих, а також інших зацікавлених сторін. Найактуальнішими на цих заходах були питання забезпечення якості вищої освіти, запровадження трициклової системи освіти та визнання термінів і періодів підготовки фахівців з вищою освітою в ЄПВО. У системі вищої освіти України вже здійснено низку важливих кроків з реалізації вимог Болонського процесу:

— урядом затверджено новий Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, котрий адаптовано до потреб галузей економіки та до європейських вимог;

— скорочено і впорядковано мережі вищих навчальних закладів, насамперед подано Кабінету Міністрів України проект постанови про передання відомчих вищих навчальних закладів у підпорядкування МОН;

— створено модель національної системи кваліфікацій, яка в перспективі гармонізуватиме із системою кваліфікацій ЄПВО;

— запроваджено двоциклову систему підготовки фахівців (бакалавр, магістр), що дає можливість перейти найближчим часом до трициклової системи вищої освіти, як у ЄПВО;

— з 2006/2007 навчального року у всіх вищих навчальних закладах України ІІІ—ІV рівнів акредитації навчальний процес здійснюється у відповідності з рекомендаціями Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS);

— розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо запровадження додатка до диплома європейського зразка (Dіploma Supplement);

— прийнято низку урядових рішень, зокрема, з питань заснування нових академічних стипендій та надання одноразової адресної грошової допомоги випускникам педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів;

— розроблено механізми залучення студентської молоді до управління навчальним закладом, контролю якості навчального процесу та реалізації суспільного життя студентів у всіх його проявах тощо.

— А в чому полягатимуть подальші кроки з модернізації структури вищої освіти України?

— Зрозуміло, що всі наші дії щодо модернізації вищої освіти можуть бути позитивними, якщо це буде у правовому полі. Зрозуміло й те, що наша законодавча база — Закон України «Про вищу освіту» починає поступово відставати від потреб вищої освіти, економіки та суспільства і рано чи пізно почне уповільнювати самі освітні реформи. Тому модернізація структури вищої освіти України вимагає змін у системі законодавчого й нормативно-правового регулювання вищої освіти з урахуванням вимог європейської системи стандартів та сертифікації. На державному рівні варто змінити зовнішні критерії оцінки якості роботи вищого навчального закладу. Адже, поки діє принцип «більше студентів — більше грошей», страждає якість освіти. У зв’язку з цим доцільно розробити комплексні критерії якості освітнього процесу, які містять: контроль змісту навчання; контроль технологій, які застосовуються під час навчання; контроль здобутих знань; вимоги до організації і контролю за здійсненням навчального процесу; вимоги до викладачів, вимоги до студентів; чітку і прозору процедуру самообстеження вищого навчального закладу як підґрунтя системи забезпечення якості. Потрібні організаційні зміни. Серед соціальних аспектів вищої освіти відзначимо зменшення ризику різноманітних форм дискримінації в сфері вищої освіти, включаючи академічну, релігійну, етнічну. До організаційних змін також відносимо забезпечення підвищення професійності наукових і науково-педагогічних кадрів, розвиток співпраці з іншими навчальними та науково-дослідницькими установами і України, і за кордоном, підвищення ефективності і конкурентності результатів наукових досліджень, активізацію міжнародного співробітництва та обміну студентами і викладачами з відповідними іноземними освітніми закладами, поліпшення соціального забезпечення студентів, створення умов для навчання студентів з обмеженими можливостями тощо.

— Ви назвали низку загальних та організаційних змін. Василю Дмитровичу, конкретизуйте, в чому ще виявлятиметься модернізація структури вищої освіти в Україні?

— Будемо діяти виважено, зберігати національні надбання, щоб модернізація вищої освіти не перетворилася на її руйнацію. Реформування вищої освіти, по-перше, передбачає оптимізацію мережі вищих навчальних закладів. Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 920 вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності. Вони підпорядковані 28 міністерствам і відомствам, десять з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики не має жодна європейська країна. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що в країнах з ідентичними демографічними показниками середня кількість студентів в одному університеті становить, наприклад, в Іспанії — 22 тис., в Італії — 23 тис., у Греції — 14 тис. студентів, у Словенії — 8 тис. студентів, а в Україні — лише 6,5 тис.

Відомча підпорядкованість навчальних закладів заважає їх розвитку, запровадженню єдиних підходів до організації освітньої діяльності, що вимагає створення нової парадигми взаємодії навчальних закладів і з міністерствами та роботодавцями, і з системою вищої освіти держави загалом. Думаю, що це питання має бути вирішено на державному рівні.

Окрім того, формування оптимальної мережі передбачає визначення типів доуніверситетських і університетських навчальних закладів. Зокрема, доуніверситетські — професійні коледжі (діючі ПТУ) і коледжі та університетські заклади — університети, академії. У професійних коледжах готуватимемо кваліфікованих робітників та фахівців тільки за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста. У коледжах здійснюватиметься підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста та бакалавра. В університетах і академіях здійснюватиметься підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, магістра та доктора, а також підготовка та перепідготовка наукових, науково-педагогічних працівників шляхом їх навчання в аспірантурі та докторантурі. Сьогодні міністерство, вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання про визначення місця бакалавра в системі підготовки фахівців з вищою освітою. Так, передусім бакалавр повинен бути затребуваним на ринку праці, як це є у багатьох європейських країнах. Треба сформувати громадську думку в кадрових службах про достатній рівень компетентності бакалавра, який може якісно виконувати свої функціональні обов’язки відповідно до сучасних вимог виробництва або соціальної сфери послуг.

По-друге, слід запровадити національну систему кваліфікацій, що узгоджуватиметься із напрямами освіти та підготовки Європейського простору вищої освіти. По-третє, запровадити трициклову систему освіти.

— Не таємниця, що зміст цих реформ загалу не роз’яснюють. А те, що є не зрозумілим, насторожує, викликає спротив — не всі у суспільстві адекватно реагують на інновації... Василю Дмитровичу, які вимоги ставляться до кваліфікацій у вищій освіті й у чому їх зміст?

— Реформування вищої освіти має супроводжуватися компетентною роз’яснювальною роботою у суспільстві з метою усвідомлення ним перспективності цих процесів. Україна запроваджує національні критерії для кваліфікацій у вищій освіті. У системі цих критеріїв розроблені дескриптори кваліфікацій, що відповідають принципу «зрозумілості і порівнянності». Дані критерії узгоджуватимуться із європейськими підходами, що ставляться до кваліфікацій короткого циклу — молодший спеціаліст (60—120 кредитів ECTS); кваліфікацій першого циклу — бакалавр (180—240 кредитів ECTS); кваліфікацій другого циклу — магістр (60—120 кредитів ECTS), а також кваліфікацій третього циклу (доктор — PhD), де навчання триватиме не менше трьох років. Продовження навчання в магістратурі передбачатиметься тільки для успішного бакалавра. Іншим бакалаврам, які отримають прогресивний практичний досвід на виробництві або в соціальній сфері, буде також представлено можливість через кілька років опанувати магістерські програми. Аналогічний механізм можна застосовувати щодо магістрів під час їх зарахування на докторські програми. Навчання в магістратурі вимагає творчих (креативних) підходів і в ній повинні навчатися кращі студенти. Тому необхідно розробити механізми (перехідні програми, а можливо, — програми домагістерської підготовки тощо) щодо зарахування бакалаврів на магістерські програми. Апробацію таких схем та методик підготовки фахівців реалізували Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Харківський національний університет радіоелектроніки, Національний аграрний університет, Хмельницький національний університет та деякі інші.

Також потребують розроблення багатоваріантні програми за критеріями академічності та професійності. Зокрема, може запроваджуватися післябакалаврська програма магістра академічного і професійного профілю. Наприклад, для технічних спеціальностей — магістр наук та магістр інженерії. За окремими напрямами освіти може здійснюватися підготовка фахівців за програмою інтегрованих магістрів, щоб максимально зберегти національний зміст підготовки цих фахівців. Інтегрований магістр — ступінь другого циклу вищої освіти, присвоєнню якого передує наскрізне навчання студента на двох початкових циклах вищої освіти (ступінь бакалавра присвоюють, але диплом бакалавра студенту не видають). Кваліфікація «інтегрований магістр» присвоюється під час отримання окремих складних спеціальностей. Наприклад, медицина, ветеринарія, мистецтво, екологія, національна безпека. Оскільки ми маємо серйозні пріоритети в Європі та світі в галузі підготовки педагогічних працівників, доцільно зберегти інтегрованого магістра і в цьому напрямі підготовки фахівців.

Стандартна тривалість стаціонарного докторського навчання становитиме не менше трьох років. Передбачається запровадження кредитів ECTS для визначення навчального навантаження студентів в докторському навчанні, як це практикується в провідних європейських університетах. Докторські програми є доступними для осіб, що вже мають ступінь магістра або його еквівалент. Вони забезпечують особу (студента) детальними, ґрунтовними знаннями з певної галузі, здійснюють підготовку до незалежної, самостійної науково-дослідницької творчої діяльності і в кінцевому результаті дають можливість отримати академічний ступінь доктора філософії.

В Україні необхідно ґрунтовно обговорити з науково-педагогічною громадськістю коло проблем щодо запровадження третього Болонського циклу, розробити механізми його запровадження та створити структуровані докторські програми, які повинні включати лекційні курси та незалежні наукові дослідження, процедури контролю та оцінювання докторського навчання. Ми повинні розробити національну систему кваліфікацій для всіх трьох циклів, що узгоджуватиметься із Європейською системою кваліфікацій ЄПВО, а також із Європейською системою кваліфікацій навчання впродовж життя.

— Що буде зроблено у рамках реалізації цих реформаторських проектів найближчим часом?

— З ініціативи МОН України створена й активно працює низка робочих груп з удосконалення нормативно-правових актів вищої освіти, концепції модернізації структури вищої освіти та забезпечення її якості, розробки стандартів вищої освіти, удосконалення організації навчального процесу тощо. Сьогодні розглядаємо питання про проведення в Києві у квітні-травні наступного року міжнародного семінару із запровадження національної системи кваліфікацій. На даний час ми заручилися підтримкою та згодою на участь провідних експертів з цієї проблеми, які представляють Раду Європи, Європейський союз та Болонський процес.

— У чому, на вашу думку, полягає значущість болонських реформ для вищої освіти України загалом?

— Ми високо цінуємо можливість співробітництва з нашими європейськими партнерами в рамках Болонського процесу. Наша мета — спільний розвиток гнучкої системи вищої освіти із залученням кращого європейського досвіду, розробка єдиних критеріїв і стандартів у цій галузі, де якість вищої освіти є основою створення цього процесу. Переконаний, що кожен відповідальний, прогресивно мислячий фахівець має чітко усвідомлювати тезу: сьогодні якість вищої освіти є одним із визначальних чинників гармонійного розвитку і всього суспільства, і кожної особистості зокрема, є запорукою утвердження і зміцнення міжнародного авторитету України.