Від початку спорудження до пуску другого енергоблока Хмельницької АЕС минуло добрих півтора десятка років. Мораторій на будівництво станцій, фінансова невизначеність, а головне — відсутність державної перспективної політики в галузі ядерної енергетики стримували роботи. Тепер, здавалося б, більша частина цих перешкод зникла. Поза тим і можливість, і доцільність добудови третього енергоблока так само чітко не окреслені. Чому ж до такої відповідальної галузі таке невизначене ставлення? Чи стане нинішня програма розвитку ядерної енергетики держави реаліями завтрашнього дня? Наскільки вона відповідає потребам країни, а головне — її безпеці? На ці запитання ми попросили відповісти директора Хмельницької АЕС Миколу ПАНАЩЕНКА.

— Теперішня Хмельницька АЕС — це насамперед два діючі блоки. Будівництво третього і четвертого було зупинено ще у 90-му. Тоді будівельна готовність одного становила 27, іншого — 10 відсотків. Але вся інфраструктура станції була розрахована саме на чотири блоки, а в перспективі не виключалась можлива добудова ще двох. Утім, усі роботи зупинив встановлений тоді на хвилі політичних настроїв суспільства мораторій. Тепер же добудова обох блоків цілком реальна. До речі, програма розвитку ядерної енергетики першим етапом ставить саме пуск третього блока ХАЕС. Однак тут не все залежить тільки від волі та бажання енергетиків. Діє відповідна законодавча база, яка вимагає прийняття окремого закону про будівництво об’єкта ядерної енергетики.

Варто сказати, що проведені обстеження свідчать: призупинення будівництва третього енергоблока ХАЕС майже на 90 відсотків не позначилося на стані будівельних конструкцій. Хоча, звичайно, є окремі пошкодження, потребує заміни значна частина металоконструкцій. Було б просто не по-господарськи не використати те, на що вже витрачені колосальні матеріальні й трудові ресурси, адже все це праця наших людей, не варто нею нехтувати.

— Мабуть, важливо подбати про майбутню безпеку. З моменту початку експлуатації блоків такого типу минуло майже три десятиліття. Про те, яких темпів протягом цього часу набув технічний прогрес, навіть не доводиться казати. Технічні новинки тих часів тепер видаються безнадійно застарілі. То чому ми знову повертаємось до реакторів такого типу?

— Ще раз повторю, ми виходимо насамперед із того, що було б просто не по-господарськи відмахнутись від майже 30-відсоткової готовності блока. Тепер щодо того, який реактор і технології обирати. Сучасне законодавство вимагає тендерного добору виконавців робіт і постачальників. Два роки тому було навіть підписано спеціальне розпорядження Кабміну проводити вибір тільки на конкурсній основі. Але, виходячи із початково виконаних робіт, для нас це не дуже прийнятно, бо, з одного боку, немає широкого спектра виконавців, з другого — тип реактора вже визначений початковим планом ХАЕС: підійде тільки реактор російського виробництва, такий, які уже в нас працюють, або близькі до них типи. Як запускали другий енергоблок, застосовували чимало сучасних заходів, спрямованих на безпеку роботи реактора. Усе це є запорукою того, що і наступні блоки працюватимуть надійно і стабільно.

Одним із головних аргументів на користь саме такого типу реактора є його апробованість і надійна робота протягом минулих десятиліть. У країні сьогодні працює півтора десятка енергоблоків ВВР-1000 та два ВВР-440, і вони вже встигли напрацювати понад 170 реакторо-років досвіду експлуатації. Такого стажу і досвіду не має навіть Росія, котра ці блоки виготовляла. За такий довгий термін експлуатації ми вивчили і сильні, і слабкі сторони цієї техніки, навчились використовувати її з максимальною користю і безпекою, тому експериментувати з новими моделями, набувати все той же досвід шляхом проб і помилок — це не такий вже безпечний шлях.

— Ми весь час ведемо мову про добудову і реконструкцію старих станцій. А чому не йдеться про нові технічні розробки на нових станціях?

— Гадаю, тут є кілька причин. Не треба забувати, що побудова нової АЕС з нуля — це надто дороговартісний проект. До того ж Україна не така вже й багата стартовими будівельними майданчиками для таких об’єктів, адже вони повинні відповідати багатьом параметрам. Для чого вигадувати велосипед, коли він є? Будівництво ХАЕС пов’язували свого часу з далекими перспективами, вона готова розширитись до шести енергоблоків, то чому б не використати такий потенціал?

— А чи потрібне таке розширення? Думаючи про перспективу, весь світ шукає інші, очевидно, безпечніші джерела енергії. А ми, заглядаючи вперед, озираємося на досягнення ледь не середини минулого століття.

— Не хочу коментувати такі популярні сьогодні гасла про біопаливо, оскільки я тут не фахівець. Але на думку людини, котра три десятиліття виробляє енергію, це все не надто серйозно і переконливо. Сьогодні половину електроенергії в країні виробляється на АЕС. Частина їх, у тім числі і перший блок ХАЕС, підходять до кінцевого терміну експлуатації. Але це стосується і другої частини енергогенеруючих підприємств, зокрема ТЕС. Не думаю, що їх спорудження буде ефективнішим. Розумію, що це надто масштабна тема, і вона стосується корпоративних інтересів цілих галузей. Якщо робити ставку на теплоенергетику, то автоматично залучається до роботи і вугледобувна галузь. Коментувати те, в якому стані вона перебуває нині, думаю, не варто. Отож вибір треба робити вже тепер. Бо вже через десяток літ проблема набуде такої гостроти, що розв’язувати її доведеться в авральному порядку.

До речі, ведучи мову про добудову третього енергоблока сьогодні, ми, на жаль, не маємо ані кінцевих термінів, ані навіть найближчих планів. Жодної гривні до прийняття відповідного закону на третій блок не буде виділено із держбюджету. Але вже тепер для ремонтно-відновлювальних робіт і консервації об’єкта потрібно від 35 до 50 мільйонів гривень на рік.

— Для чого витрачати такі кошти на консервацію, коли йдеться про майбутнє будівництво?

— У тім то й річ, що майбутнє. А будова в теперішньому стані чекати не може. Тільки на її збереження потрібні такі кошти. Це включатиме і підготовку до початку будівництва. На неї знадобиться майже три роки. Якщо ж гроші не вкласти зараз, то потім знову ще більше доведеться витратити на чергові технічні роботи, обстеження, виготовлення технічної документації... А коли вести мову про вартість самого будівництва, то, за нинішніми оцінками, воно стане приблизно у півтора мільярда доларів.

Якщо повернутись до доцільності спорудження атомних станцій, то хочу навести один лише приклад: торік наша станція виробила 14,5 мільярда кіловат електроенергії. Це той обсяг, котрий споживають протягом року сім таких областей, як Хмельницька. В сучасному світі навряд щось може зрівнятись із атомними енергогенеруючими потужностями.

— На нестачу електроенергії нарікань практично немає. А от її вартість влаштовує аж ніяк не всіх. Зокрема, багато йдеться про те, що собівартість кіловата значно нижча, ніж його тарифна вартість. Хто «з’їдає» різницю?

— Вартість кіловата, який виходить зі станції, і того, що отримує споживач, справді різна. Але давайте порахуємо. Енергетики справляють мінімальний вплив на кінцевий тариф, оскільки самі нічого не продають. НАЕК «Енергоатом» виходить зі своїми пропозиціями до НКРЕ щодо можливих тарифів. Виходячи із того, що собівартість кіловата дорівнює сьогодні 9,5 копійки, НАЕК просив встановити тариф в 11,5 копійки. Ці кошти покривали б наші затрати і давали б можливість проведення цілої низки робіт, у тім числі й тих, що спрямовані на підвищення безпеки АЕС. До того ж ми планували провести заміну окремого устаткування, котре на безпеку особливого впливу не має, зате ефективність та економічність роботи станції воно могло б значно підвищити. На жаль, бюджетних коштів для цього не передбачено і, незважаючи на наші обґрунтування ціни, в тариф ці витрати не були закладені, тому він встановлений на рівні 9,51 копійки.

— Чому ж населення платить ледь не втричі більше, а для виробництва вартість кіловата зростає ще майже в чотири — п’ять разів?

— Заради об’єктивності варто зазначити, що тарифна сітка на електроенергію доволі широка. Зокрема, населення Нетішина, як міста атомників, платить за кіловат лише 15,72 копійки, міське населення області — 24,36 копійки, ну, а, скажімо, окремі промислові підприємства — 42,6 копійки. На формування цих цін впливає низка чинників. Почнемо з того, що продукт, який виробляє АЕС, не прийнятний для загального споживання. Привести його до відповідного стану і передати до кожного споживача покликана ціла система обленерго. Тому і вони вносять частку своїх затрат у тарифи. До того ж не варто забувати, що загальний ринок енергії складається тільки наполовину з тієї, що виробляють АЕС, другу половину дають ТЕС. Розділити її просто неможливо. А собівартість теплоенергії значно вища. Отож у результаті й маємо нинішні тарифи.

— Від того, що ми розклали все по поличках, споживачеві легше не стало. Залишаючись доволі високими, ціни на енергоносії, в тому числі й на електроенергію, істотно впливають і на всі інші ціни, і, врешті-решт, на рівень нашого життя. І водночас ми говоримо про мільярдні суми, котрі потрібно вкласти в атомну енергетику, щоб завтра вона виробляла таку саму дороговартісну енергію. Чи доцільно це?

— Переконаний, поки що в енергетиці рівноцінної альтернативи атомним станціям немає. Тому і потрібно дбати про їх стабільність і перспективу розвитку. Свого часу робота першого блока ХАЕС була розрахована на 30 років. В 2117 році цей ресурс буде вичерпано. Це стосується і деяких інших енергоблоків. Вже тепер довелось передбачити продовження цих строків експлуатації на 10 — 15 років.

— Це нагадує спробу повернути старим станціям другу молодість. А чи не вплине це на безпеку їх роботи?

— Такі рішення приймаються не просто на політичній волі чи для захисту корпоративних інтересів. Продовження терміну визначається насамперед такими параметрами, як безпека. Але оскільки у станції є ресурс, то він обов’язково, рано чи пізно, буде вичерпаний. То чи варто бездіяти і чекати тієї крайньої межі?

Хмельницький.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.