Обираючи новий склад депутатів районної ради, мешканці Мілового покладали на нього великі надії. Цей регіон у Луганській області вважається небагатим. Розташований він біля кордону з Російською Федерацією, а сам районний центр Мілове, можна сказати, зливається з російським Чортковим. Кордон між державами проходить якраз посередині вулиці Дружби: з одного боку живуть росіяни, з іншого — українці. Ця обставина певною мірою вносить якусь особливість у стосунках між людьми і впливає на життєвий уклад міловчан. Багато хто з них, наприклад, знайшов у Росії роботу, інші — спосіб тут прописатися. Проживаючи в Україні, вони отримують російську пенсію, якої у своїй державі вистачає не тільки на хліб, а й на масло з цукром. Порівнюючи свої умови життя з тими, у яких живуть російські сусіди, і в чомусь, можливо, заздрячи їм, міловчани водночас уболівають душею за свою територію, батьківщину свою. Їм, приміром, хочеться, щоб районний центр був добре упорядкований. Щоб промисловість працювала. Щоб дороги до далеких сіл були прокладені. У Міловському районі немає ні хлібокомбінату, ні молокозаводу, ні дитячого садка. Навіть дискотеки для молоді не організовуються.
«Потусуватися» хлопці і дівчата бігають у Чорткове. Єдине підприємство, якому свого часу вдалося вижити, — це завод з виробництва олії. Але за рахунок одного навіть великого виробництва не працевлаштуєш населення і не наповниш районний бюджет.Сьогодні депутати районної ради стверджують, що в передвиборній боротьбі за мандати ними керувало передовсім прагнення об’єднати і сконцентрувати свої зусилля на відродження району, на підвищення його економічного потенціалу і соціальних гарантій. Програму дій кожного з депутатів було складено з наказів виборців. Люди просили створити нові робочі місця, відремонтувати дороги, упорядкувати населені пункти. Протягом року ці проблеми розглядалися на сесії районної ради і, варто зазначити, рішення здебільшого ухвалювалися правильні, тобто на користь справи. На жаль, цим все й обмежувалося. Час йшов, а позитивних змін населення так і не відчуло. Розчарувавшись, люди лають владу, а заодно і депутатів. Мовляв, знову не тих обрали.
Одне слово, у Міловому назріває серйозний конфлікт між керівниками району і групою депутатів райради. Тими, котрі не згодні з політикою місцевих вождів і привселюдно заявляють про це. У районі справді є багато проблем, вирішення яких прямо залежить від рівня фінансування, але водночас представники депутатського корпусу вважають, що і наповнення районного бюджету, і виділення субвенцій багато в чому залежать від бажання працювати на благо рідного регіону насамперед глави райдержадміністрації і голови райради.
Махач Батирсултанов, депутат райради, фермер:
— Ми спостерігаємо велику корупцію серед районних чиновників. Особливо вона очевидна під час вирішення земельних питань. На оформлення шматка землі в нашому районі потрібно півроку, а в окремих випадках і рік. Причому йдеться усього про один підпис районного начальника. За такі затримки бюджет району не доотримує десятки тисяч гривень. Адже очевидно: дали б людині землю вчасно, вона б її засіяла, обробила, через півроку одержала сільгосппродукцію і заплатила усі податки. Наскільки мені відомо, деякі сільські голови збираються звертатися до прокуратури з приводу затримок в оформленні землі. Їм набридло нести відповідальність за умисну бездіяльність районних чиновників.
Наші керівники постійно говорять про те, що в бюджеті немає коштів. Відрахувань надходить мало, що цілком логічно. По-перше, у Міловому закрилися майже всі промислові підприємства, по-друге, слабко підтримується розвиток підприємництва. Наш район — сільський. Сам Бог велів розвивати фермерство, налагоджувати переробку сільгосппродукції. Зацікавлювати, стимулювати сільгоспвиробника. Але за останні роки в районі не тільки не з’явилося нових виробництв, а й закрилися старі. Наприклад, хлібозавод. Сьогодні ми возимо хліб із сусідніх районів, Росії і навіть з Луганська. Це нормально?
Анатолій Кутьков, депутат райради:
— Майже кожний з нас, депутатів, одержав наказ від своїх виборців відремонтувати старі і побудувати нові дороги. Це найголовніше питання на порядку денному нашої діяльності. Дорога Мусіївка — Діброва завдовжки 50 км., наприклад, поєднує п’ять сільських рад, на території яких живе багато людей. Добиратися нею до населених пунктів дуже важко, особливо в негоду. Тому автобуси сюди не ходять, та й не кожна машина проїде. Ми з офіційним листом звернулися до керівників Луганського обласного дорожнього управління, до голови облдержадміністрації, попросили у них допомоги. І постраждали за це. Виконувач обов’язків глави райдержадміністрації Сергій Соколов обвинуватив нас у тому, що своїм зверненням ми принизили районну владу. Конкретно — його. Словом, треба сидіти і чекати з моря погоди. Але ми хочемо працювати, піднімати район, упорядковувати селище. Наприклад, кілька підприємців за свої кошти відремонтували районну лікарню і частину дороги.
Сергій Меняйлов, депутат райради:
— У своїй передвиборній програмі я обіцяв молоді налагодити їхнє дозвілля. На великий наш сором, молодим міловчанам районного центру нікуди податися у вихідні дні. Це питання ми не раз порушували на сесіях райради, але досі нічого не зроблено. Ні дискотеки, ні танців, ні інших заходів чи свят. Щоправда, ми домоглися все-таки, щоб виділили гроші на музичну апаратуру.
Анатолій Безкровний, депутат райради:
— Я обіцяв людям своє сприяння в створенні нових робочих місць і допомогу в розвитку підприємництва. Конкретно думав вирішити проблему шляхом створення інкубатора. На жаль, районна влада позбавила мене можливості налагодити таке підприємство. Вина того — корупція. А крім того, — узурпація влади в районі Партією регіонів. Депутати, які симпатизують іншим політичним партіям, як правило, залишаються в меншості. Наприклад, коли верстався районний бюджет, ми наполягали на виділенні субвенції для ремонту доріг. Але наша пропозиція не пройшла. Наші виборці розчаровані у владі. І дуже прикро, що свою нелюбов до великих чиновників вони перекладають і на нас, депутатів, які хочуть домогтися змін, але їм не дають працювати.
Луганськ.
