Чухає нинішній депутатський корпус району свою принципову потилицю. З демократичним азартом. Але чи не запізно? Хоча вже кілька років деякі депутати за дорученням своїх виборців
«штурмують» своїми зверненнями місцеві й центральні кабінети влади, вимагаючи... законності та кари порушникам. Тільки грудневим сніжком осідає безнадія по дніпропетровсько-київських чиновницьких шухлядах. Та благопристойно вершить своє традиційно безвідповідальне дійство правовий глум. Але...Уперше така собі чуханина колгоспно-радгоспних потилиць була надзвичайно радісною. Бо на початку 90-х років тридцять один представник ради аграрно-промислового комбінату (АПК)
«Нікопольський» тиснули одне одному правиці. По-мужськи. З гранчаками в руках. За гучний «одобрямс». Як-не-як на березі Чорного моря, вважай, з’явилася капітальна диво-база відпочинку для трударів села, й не інакше! На земельній ділянці понад гектар! І оздоровлюватимуться селянські покоління цілорічно. «Директива» тоді пішла чітка: на проект коштів не жалкувати. А щоб задум та задзвенів достойною перспективою, пустили козацьку шапку-бирку по щедрому нікопольському колу. І на чорноморську «Січ» (так назвали міжколгоспне чудо краси) попливли гроші-грошенята, майстри-майстренята, КамАЗи й «газельки» з харчами та будматеріалами, ентузіасти з ентузіастками та одеськими спецами-монтажниками. Щоб там, у тихій приморській затоці Кароліно-Бугаз, за сотні кілометрів, усе по-нікопольському цвіло й пахло.Патетичним натхненником створення цієї райської оази, а також прискіпливим екзаменатором будівництва виступав Микола Письменний, тодішній
«його святосте» представник Президента в районі. І року 1995 засвітили вогнями вісім ошатних двоповерхових стаціонарних корпусів-котеджів на 192 сільські курортники. Один із них — з люксівськими номерами. Мабуть, для передовиків виробництва. Звичайно, з газом і водопостачанням, трансформаторною електропідстанцією, холодильниками й телевізорами в номерах, газовими плитами на кухнях, душовими, дитячим ігровим майданчиком, м’яким і твердим інвентарем. Словом, печись на сонці в бурштиновій воді та печи, вари і сало смаж на кухні. Своя оздоровниця стала привабливим місцем відпочинку для нікопольців.Через кілька років радісна депутатська чуханина стала переростати в тривожну. Чорне море гроші ковтнуло. За різними підрахунками, десять мільйонів. А очікуваного зиску, тобто фінансової віддачі, в часи скороспілих агрореформ, як на одеській набережній кажуть,
«то нема, то нєту». І путівки роздавали, і «нахлобучки» на додачу, але морський клімат у «Січі» чиїмись зусиллями несподівано перетворився на гранітну брилу... на міжколгоспній шиї комбінату. І не без всемудрості Миколи Григоровича (на той час уже поважного і впливового члена ради АПК) визрів черговий «одобрямс»: здати «Січ» в оренду на 11 років приватній фірмі «Весна», що в Білгород-Дністровську, заснованій підприємцем Анатолієм Баудером.Дирекція комплексу з будівництва при АПК
«Нікопольський» в особі директора Леоніда Дехтярьова у грудні 2000 р. укладає унікальний за змістом договір, у якому балансова вартість «об’єктів бази» уже несподівано впала до 1 млн. 869 тис. 796 грн. І орендна плата за користування цілісним оздоровчим комплексом була встановлена у 1 тис. 833 грн. 33 коп. щомісячно. Але й ці «мізерні» кошти не надходять на рахунок АПК, бо залишаються в пана Баудера. На всілякі витрати. А перспективу для «Січі» прирекли непомітним пунктом: «Цей договір оренди складений із наданням права кожному на викуп бази відпочинку». Панство собі на умі. Підписи під договором стоять, печатками покриті. Ще й віза тодішнього начальника управління сільського господарства Нікопольської райдержадміністрації Володимира Кураткіна красується. Виходить, що «зметикували на трьох». Хоча чинне на ту пору українське законодавство забороняло таку процедуру. Майно бази мусили передавати на баланс підприємств-правонаступників АПК, які будували «Січ», або безоплатно повернути її до комунальної власності Нікопольського району. І жодних подарункових чи викупних варіантів. Але ж, якщо комусь та дуже хочеться, то й варто поморочитись.Тим часом сам пан Баудер, як представник
«нових» одеських, одержавши договірний папір на «Січ», швидко «смикнув» свою вирішальну роль ефективного орендаря-фаворита. До Нікопольського АПК «полетіли» білі та пухнасті депеші про збитки та збитковість, про труднощі з відпочивальниками, про відсутність коштів, про розкрадання цінностей у «Січі» й тому подібну орендаторську «безвихідь». Так просто ж: відмовся від оренди, навіщо «мучитися». І вже в 2002 р. орендні стосунки на прохання орендаря було продовжено ще на три роки, тобто до 2014 року. Така нібито безвихідь. Що б це означало в задуманій тактично-стратегічній операції-багатоходівці? Про це стало відомо вже наступного року вузькому колу «приаграрних» осіб, коли генеральний директор АПК «Нікопольський» Віктор Білоус із командою своїх вірних «побратимів» вирішив не бути дріб’язковим і продати «Січ» гарному пану орендарю Баудеру. Зібрались найдовіреніші, пожурились, поплакались, на рахівниці поклацали, дулі в кишенях потримали й вирішили перепрофілювати діючу міжколгоспну базу... на базу незавершеного будівництва. На такій моделі в своєму виступі-заспіві особливо наголошував давній член ради і тоді вже директор приватного підприємства АФ «Славутич» вельмишановний Микола Письменний.Щоб хоч якось під закон замаскувати свою майнову оборудку, доручили Нікопольському бюро технічної інвентаризації зробити оцінку бази відпочинку. Не виїжджаючи на місце розташування об’єкта, кваліфікований експерт-інвентаризатор Маргарита Чумаченко заочно увічнила себе, склавши такий потрібний акт приймання-передавання робіт з експертної оцінки нерухомого майна бази відпочинку
«Січ». І вартість у неї остаточно вималювалась і стала казково привабливою — 146 тис. 360 грн. За цю суму оцінки комплексу оздоровниці можна було придбати хіба що чотири з половиною автомашини «Таврія». Вражаюча щедрість. І, «не відходячи» від акта експертизи, пан Білоус і пан Баудер підписали договір купівлі-продажу № 1007 від 20 січня 2004 р., «забувши» навіть його нотаріально посвідчити. За принципом: що хочемо, те й «мочимо».Цієї ж морозної днини спритний одесит цей недооформлений
«документ» устиг привезти в рідні пенати за 560 км від Нікополя, написати позов і здати його до Білгород-Дністровського міжрайонного суду. Щоб визнати дійсним зазначений договір купівлі-продажу та визнання права власності Баудера на нерухоме майно бази відпочинку «Січ». І хоч держмито не було сплачене, голова суду Микола Смаглій позов прийняв і своїм екстреним рішенням на двадцять дев’ятий день січня позовні вимоги задовільнив повністю. Старався, як і належить судочинцю. Проте нинішньому керівництву Нікопольської райради точно відомо, що квартири підприємця-позивача і судді-законника — в одному житловому будинку. Поважний сусід із поважним сусідом, самі знаєте...Заступник прокурора Одеської області, державний радник юстиції 3-го класу Анатолій Меденцев, вивчивши матеріали справи й прийняте паном Смаглієм судове рішення, зазначає, що воно ухвалене за відсутністю будь-яких документів, які засвідчували б право власності продавця на об’єкти, що відчужуються. Позовні вимоги Баудера стосуються об’єкта незавершеного будівництва, хоча суддя визнав право власності на нерухоме майно як завершене будівництво. Бо згідно з договором оренди підприємець брав в оренду діючу базу відпочинку.
У розглянутій паном Смаглієм цивільній справі відсутній належним чином завірений статут АПК
«Нікопольський». А є лише сумнівної законності статут якогось агрокомбінату, зареєстрований розпорядженням голови Нікопольської РДА М. Письменним від 23.05.1996 р. Там у п.3 є посилання на те, що його утворено згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 17 листопада 1987 р. зборами уповноважених представників підприємств, організацій, колгоспів і радгоспів 17 березня 1987 р. Суддя чомусь не звернув увагу на подібну календарну нісенітницю. Реєстрували в одному році, утворювали у березні іншого року, а посилалися на урядову постанову, якої ще й не існувало.На думку прокурора, судове рішення ухвалено з порушенням норм і матеріального права. Не з’ясовано, коли ліквідовано АПК
«Нікопольський», хто був балансоутримувачем бази відпочинку «Січ» після реорганізації колгоспів. Чи ініціювали органи місцевого самоврядування передання оздоровниці до комунальної власності, чи дійсно було засідання ради АПК, чи мала право рада АПК ухвалювати рішення щодо продажу бази відпочинку. Адже право продажу належить власнику товару, а не групі зацікавлених чиновників.Те, що залюбки побачив одеський прокурор у році нинішньому, ніяк не могли помітити за три останні роки кілька прокурорів Нікопольського району, їхні міліцейські колеги, обласні пінкертони та правозахоронці, де оббивали пороги два завзяті депутати Нікопольської райради Петро Грищенко та Володимир Самусь. Вони вимагають повернення
«Січі» до комунальної власності району та покарання посадовців, котрі своїми діями «узаконювали» кількамільйонне, на їхню думку, розкрадання міжколгоспної власності. Серед уже озвучених прізвищ діячів оздоровчого благополуччя, а точніше, «баблополуччя», які фігурують у кримінальній справі, вони називають і екс-голів РДА та райради Миколу Письменного, Євгена Бовкуна та Миколу Матюка. Їхня депутатська вимога: визначити ступінь кримінальної відповідальності державних службовців, чия бездіяльність чи осмислене сприяння у санкціонуванні продажу майна та земельної ділянки нікопольської «Січі» в Кароліно-Бугазі «освятили» ті діяння та завдали непоправних збитків у надто великих розмірах... трудівникам району.Нікополь—Одеса—Дніпропетровськ.
P. S. Після офіційного звернення власного кореспондента
«Голосу України» у Дніпропетровській області до прокуратури Дніпропетровської області заступник прокурора Олександр Котенок повідомив, що розслідування кримінальної справи поновлено, воно проводитиметься у повному обсязі слідчими працівниками прокуратури Кривого Рогу. Ми повернемося до цієї гострої соціальної проблеми.
