Кого зустрічатиме Іван Федоров після судового рішення?

— Журналістська оцінка подій, котрі відбуваються на приватизованих підприємствах, емоційна і не зовсім точна, — пояснив начальник Запорізького територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку В’ячеслав Власов. — Досі випадків рейдерства у прямому значенні цього слова в нашому регіоні не було. Зате є численні порушення норм чинного законодавства з боку посадовців господарських товариств, а їхні «проколи» зацікавлені особи використовують для створення конфліктів та подальших судових спорів. Оскільки такі дії вписуються в рамки чинного законодавства, то й не можуть називатися незаконним захопленням підприємств. А джерелами справжнього рейдерства в Україні є недосконала модель приватизації державного майна, яка відбувалася в середині дев’яностих років, та моральний стан нашого суспільства. Особливо це помітно у випадках, коли теоретичне поняття «верховенства права» підміняється практикою «верховенства судді». На жаль, такий факт уже навіч. Нещодавно суддя Жовтневого районного суду Запоріжжя винесла рішення про перерозподіл контрольного пакета акцій ЗАТ «Запоріжкнига», застосувавши за аналогією норми нинішнього майнового права до оцінки процесів, які мали місце за часів уже неіснуючої колгоспно-кооперативної форми власності.

Такий комплекс і чужий?

Книготорговельний комплекс ЗАТ «Запоріжкнига», який дістався колективу у спадок від державного облкниготоргу, — дуже ласий шматочок. Збудований у вісімдесятих роках минулого століття на тихій вулиці Вишневій, що неподалік від центру міста, він вигідно відрізняється від стандартних залізобетонних коробок епохи «розвинутого соціалізму», а головне, крім адміністративного приміщення, має просторі, з підведеним водяним опаленням склади та бокси для вантажівок (їх можна продати чи здавати в оренду великим і малим приватним підприємствам). Була ще й розгалужена торговельна мережа, яка налічувала майже півсотні книгарень по всій області, та від них залишилася лише п’ята частина. Про могутність колишньої книжкової держави нагадують хіба що пам’ятник першодрукарю Івану Федорову, встановлений перед входом в адміністративне приміщення, й розповіді ветеранів колективу. Та хіба можна забути, якими престижними були професії поліграфістів та працівників книжкової торгівлі в суспільстві, де панував культ знань і високих духовних цінностей!

— Коли нас примусово відпустили у «вільне плавання», колектив був майже у розпачі, — розповідає голова правління ЗАТ «Запоріжкнига» Катерина Ковальова. — Як виживати, якщо в Україні тоді фактично перестали друкувати книжки? Система, котру створювало не одне покоління, розсипалася мов пісок. Не витримавши податкового тиску та високої орендної плати, врешті-решт конкуренції, книгарні почали закриватися одна за одною. Тому в них торгували чим тільки могли, аби дочекатися кращих часів. Думаю, що протрималися завдяки тому, що створили акціонерне товариство закритого типу, яке мало певну захисну оболонку від зазіхань ласих до чужого. У 2000 році ми нарешті полегшено зітхнули: відновилося, хоч і не в колишніх обсягах, українське книгодрукування, нас залучили до виконання державної програми із забезпечення загальноосвітніх закладів підручниками та навчальними посібниками. І тут якісь темні ділки почали скуповувати в наших пенсіонерів акції, щоб заволодіти контрольним пакетом. Порадившись, ми вжили контрзаходів і самі викупили прості іменні акції в тих колег, які побажали передати їх членам трудового колективу. Підкреслюю, все робилося в рамках чинного законодавства, по добрій волі, і це на деякий час відбило охоту в рейдерів зруйнувати наше акціонерне товариство зсередини.

Не києм, то палицею

Але затишшя виявилося передгроззям. Восени 2006 року група осіб, з яких «засвітилися» юрист із Запоріжжя Н. та житель міста Ізюм Харківської області Л., за генеральними дорученнями від декількох акціонерів 16 листопада подала позовну заяву в Жовтневий районний суд Запоріжжя до трьох керівників ЗАТ про визнання недійсними угод з відчуження акцій (керівництво «Запоріжкниги» припускає, що за генеральними дорученнями, мабуть, замасковано фактичний продаж акцій). При цьому не вказала, про які саме угоди йдеться і на яких підставах їх потрібно визнати недійсними. Мовляв, чули, що в «Запоріжкнизі» скуповувалися акції, а от нам про це не повідомили і ми своєї частки не докупили... Мені важко повірити, що замість реальних доказів в суді можна керуватися чутками. Суддя 20 листопада 2006 року виносить ухвалу без реєстраційного номера про накладення арешту на все майно ЗАТ «Запоріжкнига», хоча навіть формально акціонерне товариство не було відповідачем у справі.

Та ось що цікаво. «Акціонери-позивачі», інтереси яких представлялися в суді, коли до них звернулися по роз’яснення члени трудового колективу, дружно подали заяви в нотаріат і суд про відкликання генеральних доручень та про відмову від позову. Крім того, керівники «Запоріжкниги» самі пишуть апеляційну скаргу, і 10 січня 2007 року Апеляційний суд Запорізької області скасовує арешт на майно акціонерного товариства. Здавалося б, питання вичерпане, але... Державний виконавець Державної виконавчої служби (ДВС) у Жовтневому районі Запоріжжя, який виконав ухвалу районного судді, за словами голови правління «Запоріжкниги», декілька днів під різними приводами відмовляв представникові підприємства в ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, вирішив, що ухвала Запорізького апеляційного суду щодо скасування арешту на майно акціонерного товариства якась розпливчаста, і подав заяву про її офіційне роз’яснення. Такий документ надійшов чомусь із великим запізненням, аж 24 квітня.

— Через це наше підприємство було паралізоване майже півроку, — каже голова правління ЗАТ Катерина Ковальова. — Ми зазнали величезних збитків, під сумнів була поставлена ділова репутація колективу та його участь у реалізації державної програми із забезпечення навчальних закладів підручниками. Та найстрашніше, що ніхто за сваволю не відповів перед законом. Більше того, нас продовжували засипати черговими ухвалами, не викликаючи на судові засідання, а про рішення ми дізнавалися тоді, коли вже було пізно щось робити. Часто навіть не від державних виконавців. Як вийшло із забороною про проведення щорічних звітних зборів акціонерів. Цю ухвалу за п’ять хвилин до початку зборів з виглядом переможця зачитав нам громадянин Н.

Безкарність породжує ще більше зло

У цій справі є декілька моментів, котрі наштовхують мене на певні сумніви. Здавалося б, що ще треба? Позивачі відкликали свою заяву. Крім того, відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів», який набрав чинності у грудні 2006 року, такі питання віднесено до виняткової компетенції Господарського суду. Але 5 грудня двоє з п’яти позивачів-акціонерів, котрі наприкінці листопада відкликали позовні заяви, знову уповноважують Н. представляти їх інтереси в суді. Цього разу вони просять витребувати докази того, що їхні інтереси під час скупівлі акцій не були враховані, а точніше — реєстр власників іменних цінних паперів. М’яко кажучи, взяли та й передумали знову. Але хіба можна запідозрити людей поважного віку в несолідності? У мене складається враження, що, швидше за все, вони лише формальні господарі акцій, а тому й мусять грати за тими правилами, які їм диктують. І знову загадка для мене: чому ця заява лежить без руху майже п’ять місяців, а тоді суддя вирішує її розглянути? І в результаті без запрошення відповідачів на судове засідання виноситься ухвала від 15 травня 2007 року, якою ТОВ «СВІТреєстр» зобов’язують надати суду реєстр акціонерів ЗАТ «Запоріжкнига» станом на 17 листопада 2006 року, договори купівлі-продажу акцій за весь період діяльності акціонерного товариства, практично всі журнали обліку, котрі входять до системи реєстру. Кому це потрібно, здогадайтеся самі. Того ж дня видається виконавчий лист на примусове виконання зазначеної ухвали.

А навздогін за цією ухвалою виноситься декілька нових. Вони розширюють коло відповідачів і вимагають надати всі документи системи реєстру. І знову державні виконавці (тепер уже з Ленінського району Запоріжжя) не поспішають повідомити відповідачів про «сюрприз». Мало того, невже начальник виконавчої служби не бачив того, що ухвала вимагає неможливого — вилучення в реєстратора без погодження із власником деяких документів, котрі становлять комерційну таємницю, й особисто береться її виконувати. І, можливо, лише після того, як в обласне управління юстиції надійшла скарга від керівництва ЗАТ «Запоріжкнига», побачив невідповідність виконавчого листа вимогам закону й скасував постанову свого підлеглого про відкриття виконавчого провадження.

Таких моментів багато. Уже одне те, що норми Господарського кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, накладалися на процедуру укладення договорів купівлі-продажу акцій у період з 6 липня 1997 року по 17 листопада 2003 року (а саме це є предметом спору), — нонсенс. Адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Та навіть коли б це було можна робити, то вже минув строк позовної давності... Але, здається, не обійшлося й без елементарної підміни понять. Давайте пригадаємо, чого добивалися два акціонери, від імені яких у суді виступає Н.? Вони скаржаться на те, що коли скуповувалися акції керівниками ЗАТ «Запоріжкнига» (за згодою трудового колективу. — Авт.) їхні інтереси не були враховані, тобто вони не отримали відповідної частки цих акцій. А що робить суддя? Виносить рішення від 14 листопада 2007 року, яке визнає недійсними акти купівлі-продажу 1332 іменних акцій, котрими володіють п’ять осіб з керівництва ЗАТ «Запоріжкнига», і зобов’язує продати їх за номінальною ціною (не подумайте, що порівну всім акціонерам) двом «скривдженим» особам, за плечима яких стоїть Н.

Це свого роду мистецтво, яке вже набило оскомину і не дає спокійно жити. А поки що чекаємо на продовження цієї історії.

Запорізька область

На знімку: адміністративний корпус ЗАТ «Запоріжкнига».