Козак Мамай — нащадок Чингісхана?

Мій земляк-мистецтвознавець Станіслав Бушак, родом із села Лісок Менського району, 1998 року опублікував розвідку про народні картини «козаки-мамаї». Вони сьогодні прикрашають картинні галереї, музеї. Козак зображений там у шароварах, з бандурою, оселедцем на голові, ноги схрещені по-східному.

Чому ці картини полюбили українські родини? Можливо, тому що там зображено їх козацький лицарський дух, минулу славу? Хоч як там є, прості люди інтуїтивно відчували у цьому образі щось своє, близьке. А тому й місце Мамаєві відводили поблизу ікон. Особливо вони були поширені на території Сіверщини та дещо південніше.

Загалом усе це не така вже й випадковість. Адже у 1380-х на півдні практично незаселеної Чернігівщини оселилися мамаївці, залишки колишніх половців, які найнялися на прикордонну службу до Великого князівства Литовського.

Скільки їх було — 5000, 10000? Невідомо. Але якщо сьогодні вдивитися в обличчя багатьох чернігівців, то зрозумієш, що вони родом з того, мамаївського, заселення. Гени кочівників, попри асимілятивні впливи, досі нагадують про себе східним обрисом обличчя у мешканців Придесення. Навіть обличчя Станіслава Бушака цьому доказ. Та й прізвище тюркського походження. Чи не голос предків покликав його до пера?

Слідами хана Мамая

Мамай — помітний діяч Золотої Орди. Це військовий керманич незнатного походження, що висунувся спочатку в намісники Криму. Згодом, після одруження з царівною з роду Чінзгідів і смерті тестя, хана Бердибека, фактично став правителем великої частини золотоординської імперії, що лежала на захід від Волги. У боротьбі за владу спирався на кримчан, кочівників Причорномор’я, Приазов’я, Лівобережного Придніпров’я, звідкіля він, очевидно, походив. Як зазначає дослідник Леонід Багацький, його резиденція — Замик у низів’ї Дніпра. Московська «Книга большому Чертежу» 1627 р. вказувала: у гирлі Московки, що впадає у Дніпро, є «городок Мамаев Сарай. А ниже Мамаева Сарая 50 верст на Днепре — Усламовы городки».

«На оной же Конской реке у самаго Днепра имелся издревле городъ, называемой Замыкъ, где была прежнихъ татарскихъ владельцовъ столица, и во ономъ городе имелось 700 мечетей».

Його син Мансур-Кият, побоюючись репресій нового хана, відійшов до батькового союзника великого литовського князя. Одержав в управління Глинськ (Роменський район Сумської області). Поряд з мамаївцями ще раніше отаборилась «тьма» Яголдая Сарайовича — у верхів’ях Псла, Сейму, Осколу та Сіверського Дінця (Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998. — С. 87).

У родовідних записах князів Глинських, знайдених істориком Олександром Шенніковим, сказано: «И после Донскаго побоища Мамаев сын Мансур-Кият (Маркисуат) Князь зарубил три городы Глинеск, [да] Полдову (Полтаву), [да] Глеченицу (Глиницу) дети же Мансур-киятовы (Мансуркиатовы) меньшой сын Скидер (Скидырь) [Князь] поймав [поимав] стадо коней и верблюдов и покочевал в Перекопи, а большой сын [его] Алекса (Олеско) [Князь, а] остался на тех градех преждереченных [городех]» (А. А. Шенников. Княжество потомков Мамая (К проблемам запустения Юго-Восточной Руси в XІV—XV веках). — Л., 1981).

Згаданий онук Мамая Алекса, відомий ще як Лексада, у 1390 році охрестився, став зватися Олександром. Як повідомляють далі родовідні розписи, «а у Александра сын Иван с отцем же крестился. И в те времена приехати к Киеву Великому Князю Витовту Литовскому и после ко Князю Александру, и сыну его что похоте служити; и Князь Иван и с отцем своим Александром сотворили хотение Великого Князя Витовта, и приехали к нему, и били челом ему с своими предреченными тремя городы. И Князь Великий Витовт прия их честно не яко слуг, но яко сродних своих, и дал им вотчины волости: Станку, Хорозов, Сереков, Гладковича; и дал Витовт за Князя Ивана Александровича княж Данилову дщерь Остроженскаго Княжну Настасью».

Глинські-Мамаї протягом століття з часу появи на Сіверщині добре освоїлись тут. Мамаївці заселили-заснували багато населених пунктів. Так, «Пам’ять» 1527 р. повідомляє, що «Хоробор село (нині Макошине Менського району) у верху Десны, держал Глинскии, домов сто было». У Прилуцькому районі до 1947 р. була Мамаївка (тепер Удайці). Таку само назву мало село на Брянщині (перестало існувати у 1980-х роках). У прилуцькій Мамаївці, як я дізнався у сільраді, досі чимало мешканців нагадують колишніх половців.

Мамаївці на прикордонні Великого князівства Литовського не лише орали землю, а й козакували, охороняли нову батьківщину. Вони були вправні воїни. Керували ними відчайдухи Мамаї-Глинські.

Недарма Богдана Федоровича Глинського називають зачинателем українського козацтва. Він у 1489—1493 роках був черкаським старостою і зі своїми підлеглими охороняв Київщину від набігів ординців. Черкаські козаки згадані у скарзі Менглі-Гірея І від 1492 р. до Великого князя Литовського Олександра: вони ходили на Тягиню і захопили татарський корабель. Особливо успішно ходили вони на чолі з Б. Глинським на Очаків, який розгромили.

Відомо, що у 1495—1500 рр. князь був путивльським намісником. Московське військо, захопивши у 1500 р. Путивль, взяло його у полон. Б. Глинський помер у неволі в Москві у 1512 р.

Можливо, від цього легендарного козацького ватажка й поширилася традиція малювання Мамаїв.

Знамениті й інші Глинські. Київським воєводою у 1505—1507 рр. був Іван Львович Мамай, овруцьким намісником у 1496—1503 рр. — Григорій Борисович Глинський, черкаським старостою у 1500—1501 рр. — Іван Дашкович Мамай, у 1504—1507 — Василь Дашкович Мамай.

«Муж славний»

Михайло Львович Глинський теж залишив помітний слід в історії України. Отримав виховання при дворі німецького імператора Максиміліана, навчався та жив в Італії, Іспанії. У 1499—1507 рр. був маршалком при Великому князі Литовському. У серпні 1506 році «муж славний, котрий був найголовнішим у короля Олександра», очолив великий похід литовського війська проти ординців, що вторглися у Велике князівство Литовське. «Глинський мужньо бився, — писав у «Хроніці європейської Сарматії» хроніст Олександр Гваньїні. — ...він розгромив всього до 20 тисяч татар, крім тих, яких було взято у полон».

Михайло Глинський, опираючись на свою рідню, українських можновладців (а він тримав, як пише Гваньїні, вважай половину Литви), у 1508 році повстав проти Сигізмунда І. Мета — утворення незалежного князівства: «Якщо Бог дасть йому в цьому щастя, він перенесе цю державу від Литви до Русі, як раніше було, і відновить київську монархію». Повстанці захопили кілька замків, взяли в облогу Житомир, Овруч. Але не отримали допомоги від татар і повстання згасло. Глинський з родичами емігрував до Москви, де згодом був арештований і помер у в’язниці в 1534 р. До речі, його племінницю, Олену Василівну Глинську, вподобав великий князь московський Василь ІІІ. Їхнім сином став сумнозвісний цар Іван Грозний.

Прикордонники

Крім відомих Мамаїв-Глинських, були ще тисячі мамаївців на Сіверщині, Київщині. Опис Черкаського замку 1552 р. промовисто свідчить: козакували тут Балиш, Бахта, Байдик, Бухан, Бут, Гусейн, Каранда, Кіптай, Кудаш, Махмедер, Малик-баша, Моксак, Ногай, Охмат, Теребердей, Толук, Чарлан, Челек, Чигас, Чурба...

Важко не погодитися з відомим істориком Наталею Яковенко: «Політичні зміни кінця ХV — першої половини ХVІ ст... остаточно прибивають степових добичників до руського берега». «Як і татари, козаки почали іменувати свої становиська кошами, тимчасові житла — куренями, колчани зі стрілами — сагайдаками, гирла річок, у яких промишляли, — сагами, — далі зазначає вона. — Руський меч був замінений на криву татарську шаблю, руські гуслі — на кобзу, портки — на шаровари, довге слов’янське волосся — на оселедець. Своїх молодих слуг вони стали називати вже не отроками, а джурами, свої гурти не дружинами, а ватагами; до військової атрибутики ввійшли тюркські поняття осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан тощо».

«Не завидую нікому — ні панам, ані царю.

Богу своєму святому я за все благодарю!

Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду,

У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду».

— такий підпис має одна з народних картин-«мамаївок».