— Перші грозові хмари, — розповідав (маючи на руках цілу теку документів. — Авт.) у корпункті «Голосу України» заслужений лікар В’ячеслав Петренко, — я запримітив у другому півріччі минулого року: з невідомих причин у лікарні впродовж півроку було здійснено кілька серйозних інспекторських перевірок. Ось тоді я й зрозумів, мене не хочуть бачити керівником лікарні.

Однак в жодній з них я не побачив зловживань в діях керівника медичного закладу. Не знайшлося їх і в роботі очолюваного ним благодійного фонду «Охорона здоров’я ХХІ століття». Гадаєте, все? Після деякого перепочинку розгортається нова «фронтальна атака», що супроводжується черговими перевірками. І знову крамоли кіт наплакав. Нове перегрупування сил. А привід підкинула кандидат медичних наук, на той час ще завідувачка денного стаціонару п’ятої лікарні П. На початку липня вона «розродилась» цілим «зверненням» на адресу міського голови, в якому виставила свого начальника і колектив лікарні, де вона пропрацювала кілька років, у непривабливому світлі.

На епохальне «звернення» накладається резолюція: «До розгляду та відповідного реагування». Зокрема, у зверненні мова йде про жорстокі методи керування, різке зниження якісної медичної допомоги, примусове збирання медперсоналом з хворих благодійних внесків, тиск на лікарів, незгодних з політикою Петренка, маніпуляції коштами благодійного фонду...

Звинувачення, справді, більш ніж серйозні. Навіть одне з них тягне на «вовчий» білет, але чому ж тоді принципова поборниця справедливості зважилася відкрити очі громадськості аж на сьомий рік співпраці з таким «монстром»? Невже совість прокинулася? Чи, може, тут інше підґрунтя? На переконання головного лікаря, думка виставити його на посміховисько всій області могла зародитися після того, як вона довідалась про своє майбутнє звільнення з посади завідувачки денного стаціонару. Причому, зважте, звільнення на законних підставах згідно з ст.43’ Кодексу законів про працю України, де чорним по білому записано: «Звільнення з суміщуваної роботи в зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником».

Почала працювати чергова комісія, до того ж за відсутності головного лікаря, який саме перебував у тарифній відпустці. І хоча накопала «пшик», чи не для острашки «піддослідної» жертви, не забула «рекомендувати» управлінню охорони здоров’я Сумської міськради «... звернутися до правоохоронних органів, КРУ, а також податкової інспекції...» на предмет перевірки роботи благодійного фонду, лікарняної каси та кредитної спілки. Але керівник зазнав удару з іншого боку — оприлюднення вищезгаданого звернення (цікаво, хто з переправив його туди? — Авт.) у серпневому номері одного з сумських рекламно-ділових часописів під претензійним заголовком «Своя рука — владика?», авторство якого приписав собі працівник видання. Після цього засіб масової інформації витирав ноги об В’ячеслава Петренка ще в чотирьох чи навіть п’яти своїх публікаціях. В одній з них, зокрема, група ветеранів звинувачує керівництво лікарні у позбавленні їх права на гарантовану Конституцією безплатну медичну допомогу, у продажу медперсоналом талонів на прийом до лікарів, у розправі В’ячеслава Петренка над провідними лікарями... В іншій — розповідає про лист інваліда війни І групи до міського голови, в якому той скаржиться, що йому майже повністю довелося оплатити лікування в офтальмологічному відділенні лікарні. У третій — вказує Петренку за протегування своєму заступникові, у четвертій — повторно переповідає «одкровення» (як і в першій публікації під вивіскою «ім’ярек». — Авт.) «ображеної» вже екс-завідувачки, у п’ятій — менторським тоном просторікує про мораль і чесність. При цьому, як кажуть, заочно. Адже ніхто з авторів, наголошує Петренко, так жодного разу не вважав за потрібне вислухати «звинуваченого». Мало того, редакція часопису навіть за вухом не почесала на прохання В’ячеслава Петренка зустрітися «для висвітлення на сторінках видання об’єктивної ситуації у лікарні», а й надалі, з чужого голосу, продовжувала знеславлювати вибрану «жертву». Отож замість того часопису ми спробуємо спростувати частину фактів, висмоктаних ним з пальців замовників.

Так, у статті «Благодійність — прерогатива бідних?» автор, називаючи прізвища «жертв», ллє крокодилячі сльози за виживання з лікарні «улюблених, високопрофесійних лікарів». Усе нібито й так, але зовсім не так. Як мені пояснив Петренко, усі четверо звільнилися за власним бажанням, до того ж двоє — без категорії — перейшли до медичних закладів, де працюють їхні чоловіки, один вищої категорії — перейшла на посаду заступника головного лікаря до іншої лікарні, четвертий — хірург пішов на підвищення до обласної лікарні ще п’ять років тому. Проте один з лікарів вищої категорії був таки звільнений за участь... у розпиванні спиртних напоїв у робочий час з підпорядкованим йому колективом. Тепер стосовно «опікунства» головним лікарем одного зі своїх заступників. Як на мене, то тут напускають туману, стверджуючи, що Наталя К. обіймає цю посаду всупереч кваліфікаційним вимогам. Водночас опускають одну істотну деталь: кандидатуру звинувачуваної на керівну посаду затверджували і начальник обласного управління охорони здоров’я, і його міський колега. Окрім цього, Наталя К. має ІІ категорію лікаря-невролога і ІІ з управління у сфері охорони здоров’я, а нині, після курсів у Харківській академії післядипломної освіти, отримала сертифікат на право отримання І категорії. «Реверанс» про продаж талонів на прийом до лікарів спростувала безпосередньо комісія, яка зазначила у своїх висновках «наявність у реєстратурі лікарні достатньої кількості талонів на 9-ту годину ранку...». Та підемо далі.

За результатами розслідування однієї з комісій учасники апаратної наради при начальнику міського управління охорони здоров’я справді визнали роботу денного стаціонару СМКЛ №5 за 7 місяців 2007 року незадовільною. Однак про цей конфуз журналісти ні пари з вуст. Чи не тому, що згідно зі службовими обов’язками відповідальність за це була покладена — на кого б ви думали? Точно, саме на авторку викривального «звернення».

Зате газетярі з непідробною втіхою і сарказмом розповідали, що в 5-й лікарні хворі з вини медперсоналу змушені лікуватися практично за свій рахунок. І бодай натяку, чому. Невже тамтешні ескулапи злодійськи привласнювали чужі кошти? Якби ж то. Згідно з нормативами для нормального функціонування медичного закладу і надання хворим якісної медичної допомоги 5-та клінічна нинішнього року мала б отримати щонайменше 38,8 мільйона гривень бюджетних коштів. А тепер вгадайте, який кошторис міська влада затвердила для свого комунального дітища на 2007 рік? Неповні 13,4 мільйона гривень, або 34,5 відсотка від потреби. Тобто виділила від своїх «щедрот» на добове утримання одного стаціонарного хворого, включаючи медичне обслуговування і харчування, аж 3,86 гривні. Саме завдяки такій «благодійності» з боку держави і сумської міської влади (до речі, аналогічна «оздоровча» ситуація в усіх медичних закладах міста. — Авт.) хворі справді змушені лікуватися фактично за свій рахунок. Ось тому інвалід І групи і звернувся з різким листом не до В’ячеслава Петренка, а до Геннадія Мінаєва, в якому, зокрема, запитує останнього: «...Як ви поясните нам, ветеранам, власні обіцянки і запевнення про покращення побуту і життя інвалідів і ветеранів війни, якими частували нас у дні святкування 60-ї, 61-ї і 62-ї річниці Перемоги... Вважаю дії владних структур і міськвиконкому протиправними, такими, які погіршують моє право на соціальний захист... Хоч суд у нас і дороге задоволення, змушений судитися з владою...». Невже не знають, не відають про стан сумської, як, зрештою, і української медицини загалом, «правдолюби» сумської газети чи міської ради? Гадаю, знають. А чому газетні правдолюбці не повідали сумчанам і про те, як у жовтні цього року при 5-й міській лікарні була ліквідована поліклініка сімейного типу, у складі якої функціонувало 15 сімейно-територіальних дільниць з населенням понад 33 тисячі чоловік. Хоча б одне сумське видання словом чи півсловом обмовилося про це «елітне» свавілля, адже проіснував унікальний заклад неповних дев’ять місяців. Держіть кишеню ширше! Де тепер приймають своїх пацієнтів сімейні медики? Фактично на головах колег з 5-ї клінічної — по четверо у кабінеті, а завідувач взагалі у душовій (!). Хто накинув оком на приміщення площею 615 квадратних метрів? Цікаво, чи знає це міський чільник Геннадій Мінаєв.

Ось така негарна, про яку вже в курсі всі городяни, історія трапилася в Сумах. Припускаю, що її метою може бути — замість скомпрометованого заслуженого лікаря України В’ячеслава Петренка посадити у крісло головного лікаря когось зі своїх васалів. Про це говорять і в міськвиконкомівських, і в медичних кулуарах. Навіть називають ім’я «васала».

До речі, 19.09.07 начальство накладає на Петренка дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Однак Ковпаківський районний суд міста Суми під головуванням судді В. Князєва визнає наказ незаконним і стягує з відповідача на користь В. Петренка 200 гривень на відшкодування моральної шкоди. На бік керівника 5-ї стала і міська прокуратура, яка в матеріалах відомчої комісії вбачила «... необ’єктивність і упередженість перевірки, що викликає сумніви в її висновках». Не виявили злочинних порушень у діяльності діючих благодійних фондів і співробітники УМВС України в Сумській області. Отже, коло замкнулося?.. Дудки. 16 листопада міський голова таки видав наказ про звільнення В’ячеслава Петренка з посади головного лікаря. Виникає запитання: чому ж тоді медичне начальство «...за високі показники в діяльності, сумлінну та добросовісну працю...» упродовж тільки нинішнього року п’ять(!) разів преміювало В’ячеслава Петренка посадовими окладами, а Геннадій Мінаєв «...за сумлінне виконання службових обов’язків, високі показники у справі охорони населення...» нагороджував головного лікаря СМКЛ №5 В’ячеслава Петренка нагрудною відзнакою?

Саме у пошуках відповіді на ці запитання я вирушив на зустріч з опонентами В’ячеслава Петренка. На жаль, на той час міський чільник перебував чи то у відпустці, чи то на лікарняному, а ось начальник управління охорони здоров’я Сумської міської ради Ольга Братушка виявилася на місці. Тут, либонь, і починається найцікавіше.

Довідавшись про мету мого візиту, Ольга Володимирівна навідріз відмовилася давати інтерв’ю «на диктофон». А почувши моє перше запитання, сама одразу перейшла в наступ і звинуватила мене у всіх смертних гріхах, передусім в упередженості на користь В’ячеслава Петренка. На моє зауваження, що ні міліція, ні прокуратура під час власних перевірок не знайшли в діях головного лікаря Петренка жодного криміналу, більше того, навіть офіційно звинуватили комісію в упередженості по відношенню до Петренка, як і те, що суд зняв з нього догану, розгнівана пані Братушка, округливши очі, повідомила, що всі вони там одним миром мазані, і що за ці виправдувальні вердикти вона дійде зі скаргою до «самої» Генеральної прокуратури України. Далі було ще цікавіше — начальник управління охорони здоров’я Сумської міськради викликала з приймальні на підмогу чи то адвоката, чи то юриста Василя Ковтуна. Тож відтепер вони напосідали на мене з двох боків: пані Братушка продовжувала звинувачувати в упередженості, а чи то адвокат, чи то юрист погрожував судовою розправою, якщо де-небудь буде оприлюднено диктофонний запис (ваш кореспондент увімкнув його для розмови з однією з підлеглих, яка захищала начальницю. — Авт.). Одне слово, розмови не вийшло. Та недарма люди кажуть: вік живи — вік учись. Коли я покидав кабінет, пан юрист ще раз насварився на мене пальцем і показав мініатюрний цифровий диктофон, мовляв, начувайся, я то нашу розмову записав без всілякого дозволу?!. От тобі, бабо, й Юра. Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику?

Суми.

Невдовзі після описаних подій до редакції надійшов лист за підписом начальника управління охорони здоров’я Сумської міської ради О. Братушки. Зокрема, там сказано, що «в даний час Ковпаківським райсудом м. Суми розглядається резонансна справа про поновлення на роботі головного лікаря комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №5» Петренка В. Ю., звільненого за розпорядженням міського голови м. Суми.

Жмурков В. Р. з’явився в управління охорони здоров’я Сумської міської ради під приводом того, що у нього є колективне звернення заступників бувшого головного лікаря комунальної установи «Сумська міська клінічна лікарня №5», яке не пред’явив, при цьому почав без дозволу вести запис розмови на диктофон з начальником управління. Вів себе нетактовно, з явно захисним ухилом бувшого головного лікаря Петренка В. Ю., звільненого за систематичне невиконання своїх посадових обов’язків, згідно з трудовим договором.

Таку поведінку Жмуркова В. Р. вважаємо недостойною...»

P. S. Мильна булька, яку деякі сумські засоби масової інформації роздували кілька місяців, нарешті луснула. 12 грудня 2007 року Ковпаківcький районний суд міста Cуми під головуванням судді Г. Рунова рішуче поставив крапку в резонансній справі й визнав незаконним розпорядження Сумського міського голови Геннадія Мінаєва «Про звільнення головного лікаря КУ «Сумська клінічна лікарня №5» Петренка В’ячеслава Юрійовича від 16 листопада 2007 року» та зобов’язав поновити його на посаді головного лікаря з відшкодуванням завданих матеріальних збитків.