Ситуація в агропромисловому комплексі, можна сказати, передреволюційна. «Низи» вже не згодні жити по-старому і намагаються привернути увагу владних структур до своїх проблем. Їхні голоси лунають не скрізь, однак аграрії збагнули, що передовіряти захист своїх економічних інтересів нікому не можна, і починають потроху об’єднуватися. Свіжий вітер перемін залетів і в Запорізьку обласну раду сільськогосподарських товаровиробників, яку після довгого засилля відставних чиновників нарешті очолила «людина від сохи» Геннадій Новіков. Виразний представник сільської глибинки, він один із найавторитетніших керівників на Запоріжжі, відзначається нестандартним мисленням й організаторським хистом. Не випадково ж у минулому скликанні обирався на посаду голови Якимівської районної ради.

Піднімались на руїнах колгоспу

Прийнявши дванадцять років тому від попередників напіврозвалене КСП «Промінь», Геннадій Новіков невдовзі реформував його в приватне підприємство «Аскон», запровадив наукову організацію праці, колегіальність під час вироблення управлінських рішень, персональну відповідальність і ступені свободи для керівників структурних підрозділів. І все-таки економічні методи управління в агропромисловому комплексі поки що сприймаються як щось нереальне. Та не можна ж увесь час бути колгоспними бригадирами! І це вже розуміють сивочолі капітани сільськогоподарського виробництва, котрі провели трудові колективи через бурхливі пороги останніх десятиріч. Більшість із них переламати свої давні уявлення і звички не можуть, однак логіка закордонних відряджень, де вони набиралися знань і досвіду, свідчить не на користь аміністративно-командних методів керівництва. Та й часу і бажання займатися громадськими справами вже не кожному вистачає, а молодим, завзятим, як колись співали, — «везде у нас дорога». Тож нехай дерзають і експериментують, ламають дрова, бо шкодувати, власне, немає за чим — обласна рада сільгосптоваровиробників такою лише називалася. Ніхто з нею реально не рахувався, а робити вигляд, що там щось вирішували на користь села, — робити ведмежу послугу самим собі...

Щоб зрозуміти, що хочуть провідні аграрії Запорізької області від свого громадського об’єднання і яким воно має бути, треба подивитися в очі його новому керівнику. В студентські роки Геннадій Новіков отримав запрошення грати у футбольній команді майстрів, якою тоді було запорізьке «Торпедо». А ще він захоплювався науковою роботою і міг продовжити навчання в аспірантурі. Та все вирішило одруження, яке зробило його главою сім’ї і приземлило до буденних справ. Однак проза життя не відбила в амбіційного головного енергетика колгоспу бажання самостійності й творчості. Інша річ — затребуваність зусиль. А тих, хто «висовувався», не любили. Тому останнім юнацьким поривом Новікова став його проект свиновідгодівельного комплексу — більш сучасного і втричі дешевшого від тих, що пропонував тоді галузевий інститут, але через байдужість керівництва господарства і бюрократичні перепони цей задум так і не вдалося реалізувати.

Набравшись досвіду, Геннадій Володимирович став своєрідним кризовим менеджером. До цього його спонукали купа боргів і спорожнілі ферми, котрі дісталися від попередників. Замість 12 тисяч свиней — аж 35 свиноматок і підсвинків, із 1800 голів великої рогатої худоби вціліло лише 278, не оброблялося 1700 гектарів землі. Про овець і курей уже й згадувати перестали. Та найбільша біда — люди втратили цікавість до роботи і ходили на неї наче на панщину. Не витримавши, через рік головування він подав заяву з проханням переобрати на посаді. Причина: з таким ставленням більшості до громадського добра і виконавською дисципліною в колективу не буде майбутнього.

Розмова вийшла не вельми приємна, зате збори прийняли рішення реформувати КСП у приватне сільгосппідприємство. До речі, перше в Запорізькій області. І треба віддати належне тодішньому голові обласної ради В’ячеславу Похвальському, який не побоявся відповідальності й дозволив як експеримент зареєструвати нове господарське об’єднання. Шкодувати про таке рішення не довелося. У 1999 році «Аскон» повернув собі статус насінницького, а в 2000-му став базовим елітним господарством Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України. Але тут проводять не лише виробничі випробування нових сортів сільськогосподарських рослин. Вирощують і товарну продукцію, адже площа орендованих у власників земельних паїв перевищує 7 тисяч гектарів. Щоправда, на важких темно-каштанових суглинках без поливу на великі врожаї розраховувати не доводиться, та за додержання технології можна здолати й посуху. Скажімо, озима пшениця цьогоріч дала на богарі від 35 до 48 центнерів з гектара, соняшник — по 16,2, озимий ріпак — по 17 центнерів, а от ярина не витримала спеки, й 800 гектарів, де сходи загинули, довелося закультивувати.

Щоб звести до мінімуму цей ризик, у сільгосппідприємстві почали відновлювати зрошення. Вже поливають 1500 гектарів, до кінця 2008 року заплановано подати воду ще на 376 гектарів. Будувати зрошувальні системи і важко, й дорого. Не менше зусиль витрачається й на охорону поливної техніки, котра залишається зимувати на полях, але іншого виходу немає.

Зберігши приміщення ферм, удалося відродити й тваринницьку галузь. Щоправда, не в колишніх обсягах. Нині в сільгосппідприємстві утримують 1,5 тисячі свиней, 300 корів та 300 голів молодняка великої рогатої худоби. Але, як кажуть, був би початок! Зате мають потужний переробний комплекс, до якого входять комбікормовий завод, млин, круп’яний цех, олійниця, зерносушарка. Зараз завершується монтаж обладнання в цеху з підготовки насіння, на черзі — монтаж біоенергетичної установки. У ній перероблятимуть гній та біологічну масу рослин, отримуючи газ для виробничих потреб та високоякісне добриво. Завдяки цьому в найближчі роки запровадять повний цикл органічного землеробства та нульовий обробіток землі.

До сказаного залишається додати, що «Аскон» має ще й цех громадського харчування, який не лише задовольняє внутрішні потреби, а й на основі власних продуктів готує обіди для учнів трьох загальноосвітніх шкіл районного центру. Це й дає змогу колективу підприємства працювати завжди прибутково, забезпечуючи своє якісне зростання. А прикладом наполегливості в досягненні мети може слугувати перемога нещодавно створеної футбольної команди в районній першості серед сільських спортсменів.

Основа успіхів — чуття команди

Хай би що казали, а один у полі — не воїн. Та навіть в умовах сільського райцентру підібрати управлінську команду, яка б складалася з яскравих особистостей, майже неможливо. Тож найбільшою удачею Геннадія Новікова є саме добір керівних кадрів, здатних мислити і працювати по-сучасному. Звичайно, це молодь. Середній вік управлінця в «Асконі» — 32 роки. Одні з них, як, скажімо, заступник генерального директора з виробництва Василь Новіков, головний агроном Дмитро Ільїних, головний економіст Наталія Дідух, утверджувалися на очах у всього колективу. Інші, молоді й зелені, але такі, що подавали надії, були запрошені на роботу. Нинішній фінансовий директор Володимир Цап, пройшовши виробничу практику, став головним бухгалтером уже після третього курсу Полтавського кооперативного інституту... Тут головне, не скільки тобі, а який ти! Тому хоч і роблять ще тільки перші кроки ветлікар Ірина Прижинникова, заступник головного бухгалтера Максим Забара та завідувачка лабораторії Марина Новікова, їхній внесок уже помітили, а молодих спеціалістів зарахували до резерву. За нульової плинності кадрів чекати чергового підвищення — справа майже безнадійна, адже найстаршому серед управлінців, інженеру-гідромеліоратору Павлу Ковтуненку, до пенсії, як до Києва рачки, а генеральному директору — лише сорок чотири...

— Можливості для кар’єрного зростання закладені в самій перспективі розвитку нашого підприємства, — пояснює Геннадій Володимирович. — Ось у кутку мого кабінету ви бачите невелику класну дошку. Вона означає, що ми постійно навчаємося. Запрошуємо до себе науковців, їздимо на семінари, які проводять зарубіжні фірми. Згодом із вузьких спеціалістів виростають універсальні менеджери, яким ціни немає. Головне, що потрібно нині, — це стабільність у державі, послідовна і прогнозована аграрна політика. Те, що твориться на внутрішньому ринку, інакше як підривом підвалин національної економіки не назвеш. Але селянам страшні не вороженьки, а власна роз’єднаність, пасивність у відстоюванні народних інтересів. Тому й роблять з нами, що хочуть, перетворюючи країну з унікальними грунтово-кліматичними умовами на ринок збуту чужої аграрної продукції. До того ж за спекулятивними цінами. І доки ми не усвідомимо, що зупинити цю навалу зможемо лише самі, доки не об’єднаємося на основі економічних, національних та духовних інтересів, Україні просвітку не бачити.

«Якщо не ми, то хто?»

Спробою такого об’єднання і є новий підхід до спрямування роботи обласної ради сільгосптоваровиробників. Вона вже заявила про себе під час формування закупівельних цін на зерно. Влада почула селян, і з обласного бюджету надали безпроцентні кредити хлібопекарським підприємствам на формування продовольчого резерву. Але тих коштів недостатньо, і через декілька місяців ціни на хліб все одно почнуть підніматися. Трейдери знову взяли гору: скупивши пшеницю третього класу за 1100 — 1200 гривень, вони вже правлять за неї півтори тисячі, а що буде навесні? Чи не краще було б, якби влада посадила керівників сільськогосподарських та переробних підприємств за «круглий стіл» і вони самі домовилися про ціну, не давши можливості спекулянтам нажитися на людській біді? З цього приводу можна нескінченно дивуватися й обурюватися, та кожна управлінська «помилка» і на державному, і на регіональному рівні має свою ціну. Тому найкращою відповіддю на запитання: «Коли це закінчиться?», є заснування членами ради сільгосптоваровиробників обслуговуючого кооперативу «Козацька зернова компанія». До речі, таку ідею підтримали і в деяких інших областях. Тож, можливо, ми не такі вже й безнадійні?

Запорізька область

На знімку: депутат Якимівської районної ради, голова Запорізької обласної ради сільгосптоваровиробників Геннадій Новіков.

Фото автора.