Одразу хочу попередити всіх інтриганів, прогресивних і непрогресивних соціалістичних та комуністичних екстремістів вкупі з олігархами регіонально-сепаратистської орієнтації та інших ортодоксів від антиукраїнсько-імперського фундаменталізму, котрі добре навчилися правдоподібно вішати макарони брехні на вуха довірливих громадян, що пишу це для людей мислячих і патріотичних, для осіб відповідальних, національно свідомих і добрих серцем.

Пишу від доброго серця для розумних людей з добрим серцем.

Гра зі стіною

Тепер, коли чергова виборча чехарда залишилася позаду, давайте задумаємося над актуальним і, здавалося б, банальним запитанням: що це воно таке — вибори, що це за явище, що за процес, яку мету має і яку користь від виборів має суспільство, заради чого це все?

Тільки не треба отак одразу поспішати з відповіддю. Адже тут можливе таке величезне розмаїття варіантів, що далеко не кожен проффесор може дати собі раду; а що вже казати про нас грішних.

Бо нам, грішним, досі було відведено роль стінки, яка має стояти тихо і незрушно, а своїм мовчанням і непорушністю давати можливість відбиватися м’ячикам брехливих обіцянок, що їх кидають на нас можновладні «фахівці», які мають постійну прописку в кабінетах на печерських пагорбах.

Цей піарний «теніс», в якому Нації відведено роль стіни, продовжується вже шістнадцять років, а м’ячики, після кожного удару по наших нервах і гаманцях, відбиваються у напрямку, потрібному можновладним «тенісистам», котрі кидають м’ячики з позиції влади.

На цій позиції час од часу з’являються нові претенденти (серед яких багато давно відомих); претенденти на участь у цій грі зі стіною, себто з нами, виборцями. А коли закінчується гра, себто каденція чергового гравця (гравців), і він, витираючи піт від напруженої «роботи» біля загальнонаціонального майна і мільярдів грошей, встигне й собі здобути немалий шматочок пирога, що випікається руками і розумом цілого народу в центрі Європи, тоді призначаються чергові вибори.

Вибори чергових

Так їх можна назвати — чергові вибори. Або — вибори чергових. Бо треба обрати чергових гравців у «теніс». Причому влада хоче, щоб електорат обрав тих самих чергових, черга яких щойно закінчилася, бо їм — «тенісистам» — конче потрібна спадкоємність гри. Гри корупційної, гри проти стіни, проти нас з вами, яких вони вважають за електорат, а не за свідомих громадян.

Отже, вибори — це певне політичне явище за формою, яке є суспільно-економічним за змістом і за своїми наслідками. Бо якщо економіка — це наука про інтереси в господарюванні й водночас практика реалізації цих інтересів, то цілком очевидно, що на виборах стикаються різні, нерідко цілком протилежні за своєю направленістю і метою, інтереси.

Наприклад, інтерес мешканця села — простий і зрозумілий: володіти землею для ефективного її використання шляхом особистої праці на цій землі в інтересах суспільства і пишатися не лише цим, а й визнанням з боку держави.

Натомість інтерес «фахівців з управління селом», які сидять у комфортних кабінетах на Хрещатику, — дещо подібний за формою (пишатися своїм приватним і дуже ефектним володінням землею), але зовсім протилежний за змістом, бо не передбачає використовувати в інтересах суспільства приватизовані ними природні ресурси.

Отже, маємо конфлікт між інтересами: з одного боку — інтерес касти можновладців, а з другого — інтерес народу.

Вибори, а особливо передвиборна кампанія, загострюють не лише протиріччя у сфері земельних відносин, а й взагалі всі існуючі протиріччя в суспільстві.

Але коли йдеться про чергові вибори — це ще півбіди. Біда — це коли йдеться про вибори позачергові — оце вже справді загострення!

Аякже, — щойно рік-півтора тому «тенісисти» кинули на нас м’ячик обіцянок «покращення життя вже сьогодні» й спокійно всілися навколо пирога, потихеньку розкручуючи інфляцію... Аж тут раптом треба кинути тепленькі місця, на яких вони розраховували спокійно і ефектно посидіти до 2012 року!

Причому не просто розраховували, а вже навесні 2007 року фактично перекроїли результати довіри виборців на попередніх чергових виборах і нахабно оголосили про свої плани змінити Конституцію, ухвалити закон про продаж (розпродаж!) землі, ліквідувати інститут президентства, поставити брехню на сучасну інформаційно-технологічну основу, віддати Росії наші стратегічні підприємства, в тому числі й українську газотранспортну систему тощо.

Лише наполеглива боротьба БЮТ за справедливість і особиста чітка позиція лідера блоку зупинила ці злочинні наміри й спричинилася до оголошення позачергових виборів.

Досконалість свідомості

І от Україна почала готуватися до виборів. Ця передвиборна підготовка відбувалася в атмосфері загострення боротьби між правдою і брехнею, коли слово фальсифікація почало з’являтися у виступах політиків і в ЗМІ ще за два місяці до дня голосування.

Звичайно, найбільший (якщо не єдиний і чи не наймасовіший) практичний досвід фальсифікації мають регіонали, які ще на президентських виборах 2004 року яскраво і переконливо продемонстрували своє вміння і «право» на першість у фальсифікації.

Більше того, регіонали, незважаючи на рішення Конституційного Суду, досі не визнають факту своєї активної участі в організації фальсифікації на виборах 2004 року. Так само не визнають і Помаранчевої революції, яку досі називають «оранжевый беспредел», «оранжевая чума» тощо.

Але українське суспільство поступово прозріває також на Сході й Півдні України і там щоразу важче стає набирати голоси на елементарному невігластві під гаслом «Усьо будє Донбасс!». А тому під час нещодавних виборів комуністично-регіонально-соціалістичний союз прагнув набрати собі голосів на хворих і престарілих шляхом так званого «голосування на дому».

Але ж, покладемо руку на серце і згадаймо добре відоме — люди якого віку найчастіше питають сусідів у день виборів: «За кого слід голосувати?»

Запитаймо себе: чому паспорт громадянина України молода людина отримує в 16 років, а право обирати і бути обраною отримує у 18 років?

Медики, зокрема психологи і педагоги, пояснюють нам, що свідомість людини у віці 18 років стає настільки досконалою, що людина може вільно орієнтуватися в суспільних процесах, навіть стати до роботи і створювати суспільно потрібний продукт своєю суспільно значимою працею. Тобто бути активним членом суспільства.

Проте чи ця досконалість свідомості, працездатність й здатність вільно орієнтуватися в суспільних процесах зберігається у всіх людей віком, скажімо, 70—90 років? Бо якщо б це було справді так, тоді треба відповідно збільшувати пенсійний вік...

Від людей якого віку найчастіше чуємо: «За кого не голосуй, а толку все одно не буде!» В якому віці падає інтерес до життя і людина зайнята переважно своїми хворобами? «Про яке майбутнє говорите!? Тут хоч би ще день прожити!», — так люди певного віку виражають свої насущні інтереси.

В якому віці вуха недочувають, очі недобачають, а пам’ять не пам’ятає, що було вчора?

Мій сумнів щодо доцільності участі цих людей у виборах — це питання не етичне, а моральне і організаційно-технологічне. Глибоко шануючи заслужену старість, схиляючи голову перед людьми похилого віку, чи не переважна більшість яких живе спогадами і живе за інерцією, за звичками, мусимо чесно визнати, що їхній свідомий вибір не може бути повністю свідомим, бо вже не повністю свідомою є їх орієнтація у часі й просторі, у складних суспільних процесах.

Моральний аспект проблеми цілком зрозумілий: для людей похилого віку треба створити умови достойного життя, а не по-злодійському використовувати їх старість для збільшення голосів на виборах в інтересах певної політичної сили.

Я пропоную просте і справедливе організаційне рішення: надати право голосувати лише на виборчій дільниці, тобто всім тим, хто незалежно від віку, за своїм станом здоров’я здатен самостійно прийти на виборчу дільницю у день виборів і проголосувати.

Дайте спокій хворим і престарілим! Не треба їх штучно втягувати у виборчий процес, якщо у них немає можливості чи бажання в ньому брати участь. Зрештою, навіть здорова молода людина має право не голосувати зовсім. І ніхто до неї не їде з урною для голосування.

Отже, надаймо право не голосувати і не ґвалтуймо тих, хто вже (чи поки що) цього не може зробити самостійно і повноцінно. Бо так само, як на початку життя (й при здоров’ї) свідомість непомітно для самої людини формується, так само наприкінці життя (й при хворобі) ця свідомість деформується.

Чи не є ганебним для суспільства, коли, спекулюючи на старості, на деформації свідомості, у людей похилого віку і хворих купують голос за кульок гречки?!!

Чи участь у виборах людей з деформованою свідомістю є раціональним порядком для суспільства, яке під час виборів обирає своє майбутнє?

Бо якщо серйозно відповісти на запитання, поставлене на початку цього матеріалу, вибори — це свідомий і відповідальний вибір громадянами України свого майбутнього!

Питання майбутнього Нації — а саме на це питання мають відповісти громадяни України під час виборів — надто серйозне, щоб до його вирішення втягувати людей з непевною, невизначеною чи сумнівною свідомістю, а особливо допускати до цього «організаторів», котрі цією свідомістю намагаються маніпулювати.

Віталій КОРЖ, народний депутат України, (фракція БЮТ).

На знімку: У селі Смяч Новгород-Сіверського району народного депутата ІV та V скликань зустрічають шанобливо, але якби він ще й здоров’я додав або десяток років скинув...

Фото Сергія МАРТИНЕНКА.