Чернігівщина — регіон не без проблем. З ними люди йдуть до керівників різних рівнів. Тільки до облдержадміністрації з початку року надійшло більше 2000 пропозицій, заяв, скарг. Більшість з них вирішені позитивно. Але багато на Придесенні таких, хто й не турбує вищі інстанції. Не тому, що не вірять у справедливість. Просто знають можливості регіону. Чим незадоволені чернігівчани? Про це ми намагалися дізнатися у наших співрозмовників.

Степан Іванов (с. Ведильці):

— Для нашого села найбільша проблема — погані дороги. Вони з вибоїнами, давно не ремонтувалися. Важко по такому шляху добиратися у село. Машини псуються. Заміняли у нас електролінію — то забули почепити радіопроводи. Тепер і радіо послухати не можемо.

Валентина Демиденко (с. Нове):

— Ми живемо у маленькому селі. Клубу нема. Дітям і погуляти ніде. Ось тиждень учні дома сидять, бо шкільний автобус не приїжджає, щоб забрати їх у Седнівську школу. Кажуть, бензину нема. У школі теж проблема — з водопостачанням.

Андрій Сова (с. Великий Листвен):

— Була корова, та у 2006 році здали. Приймали молоко по 60 копійок. А тепер, як багато людей поздавали корови, то і ціна на нього піднялась. Але все одно вирішили з мамою її не заводити. Не вигідно. Стільки сіна треба, буряків, що воно однаково так на так виходить.

Тетяна Столенець (с. Локнисте):

— Мені до пенсії 6 років. Але я не знаю, як на неї заробити. Немає у селі роботи, хоч ти вбийся. Ну, їздять деякі у Березне на птахофабрику. Але ж це далеко, повертаються десь о 12 годині. Добре, як мають вдома діда чи бабу. А я сама, син уже робить у Чернігові. Нема на кого корову залишити, хазяйство. Влітку збирала смородину — тут один підприємець її у нас вирощував. Але щось він прогорів. Ото й усі заробітки.

Раїса Гамза (с. Малинівка):

— Я вже 15 років працюю дояркою. На нашій фермі доять корів 5 жінок. Як хтось захворіє, біда для нас. Ніхто не хоче йти працювати за 500 гривень. Та й нема молодих — повтікали у міста. Мені важко, бо троє дітей. Найменшій дочці 2,5 року. Чоловік покинув. О 5 годині ранку біжу на роботу, а не знаю, як там дитинка сама прокидається... Дитсадок у селі є, але більше 10 років не робить.

Олександра Соя (с. Терехівка):

— Невістка спилася. Її та сина позбавили батьківських прав. Я тепер опікунка семирічної Настусі. Вона зараз лежить у райлікарні. Щодня доводиться їздити провідувати. Наше село біля дач. То дачників возять за 2 гривні, а нас, селян, за 3,5 гривні. І тут ображають! А оце, кажуть, солярка вже по 5 гривень. Так це вже й город виорати буде проблема. Всю шкуру здеруть. Я ось корову держу. Так центнер сіна за 40 гривень купляла. Три тонни запасла, щоб дитині молоко було. Я не знаю, як при таких цінах житимемо далі.

Андрій Сидоренко (м. Щорс):

— Я працюю у клубі «Старий замок» диск-жокеєм. Дискотеки проводжу по п’ятницях, суботах та неділях. Приходить щоразу 80—100 хлопців та дівчат. Що найбільше вражає? Вони практично всі безробітні! У нашому райцентрі роботи для них нема.

Людмила Крашеніннікова (с. Бурківка):

— Основна проблема — у нашому селі ще немає газу, як в інших селах. Два роки не орали 500 гектарів землі. Нікому було. Тепер ніжинська фірма бере їх в оренду...

...Це лише часточка почутого. Мабуть, у кожному населеному пункті знайдеться ще своє горе. Погодьмося: знати про нього треба не тільки місцевим людям, а й у столиці. Для планування на майбутнє економічної стратегії. Для прийняття доленосних рішень. Зрештою, для вирішення невеличких, але актуальних для регіону проблем.