Про біду Сашка Пономаренка (на знімку) до редакції «Голосу України» написав заслужений тренер України Юрій Казимиров. Він розповів про мужнього безрукого хлопця, який і сам собі раду дає, і водночас потребує допомоги.

Я, заінтригований прочитаним листом, невдовзі зателефонував на квартиру Пономаренків. Слухавку підняв Сашко. Я й не відразу усвідомив, що ця начебто проста для всіх людей дія не така вже й легка для молодої людини, яка не має рук. Через день ми зустрілися з хлопцем.

Запитав у нього:

— А як ти користуєшся телефоном? Тобі хтось допомагає?

— Ні, я сам беру трубку, — каже. — Навіть умію набирати номер. Призвичаївся.

Пальцями ніг може писати листи, голитися бритвою, перемикати телевізійні канали. Самостійно чистить собі зуби, підігріває чай, їсть. Навчився одягати штани, сорочку.

...Трагедія сталась у 2000 році, коли Сашку ще не виповнилося й 13 років. Разом з батьками 8 травня він приїхав у село Миси на гробки. Поки дорослі займалися своїми справами, допитливий хлопчик вирішив заглянути до закинутого трансформатора, що на фермі. Цікавість виявилася фатальною. Він лише доторкнувся лівою рукою до металу, як його відкинуло вбік. Не знає, коли прийшов до тями. Але коли спробував ворухнути руками, то зрозумів, що їх не відчуває. Пальці були чорні від ураження струмом.

Лікарі намагалися врятувати хлопцеві руки в Чернігові, потім у Києві. Проте кілька операцій не увінчалися успіхом. Через загрозу зараження крові руки було ампутовано.

Як жити далі? Перші місяці для Сашка були вкрай тяжкими, депресивними, похмурими. Ніяк не міг пристосуватися до нового статусу. Він звик грати у футбол, бігати, гратися. А як тепер з цим? Навіть ходити на уроки — проблема...

Усе ж з допомогою батьків та вчителів школи № 12 невдовзі подолав відчай та апатію до життя. Педагоги приходили до нього додому. У такий спосіб він і здобув середню освіту. Поступово намагався самостійно вирішувати свої проблеми. Не зразу все виходило, але згодом дедалі більше в побутовому обслуговуванні став покладатися на себе. Вірніше, на свої ноги, рот, язик, лоб. Вони йому стають найпершими помічниками вдома.

У 2005 році під час благодійної акції «Аратти» Олександр познайомився з тренером Юрієм Казимировим. Ця зустріч по-справжньому змінила його долю. Річ у тому, що Ю. Казимиров сам інвалід, який долає життєві перешкоди активним заняттям спортом. Він очолює в Чернігові футбольний клуб інвалідів «Спорт». Сашко з радістю почав відвідувати заняття з футболу і сьогодні став справжнім бомбардиром команди. Спілкування ж із людьми, які теж мають певні фізичні вади, додало оптимізму, наснаги, прагнення здобути вищі результати, ніж мав.

Також юнак почав активно займатися й легкою атлетикою. Минулого року на всеукраїнських змаганнях він подолав стометрівку за 14,61 секунди, а нинішнього — вже за 12,06 секунди. Молодий спортсмен привіз із чемпіонатів України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату аж три золоті медалі.

У 20-річного Олександра Пономаренка є всі дані ще поліпшити свої результати. Отож дуже ймовірно, що він стане і призером параолімпійських ігор.

У це вірить і його тренер Юрій Казимиров:

— Це справжній боєць-лицар. У нього попереду ще не одна життєва перемога!

Але тренер звернувся до редакції через наболіле: він ніяк не може зібрати 20 тисяч євро для виготовлення протезів своєму підопічному.

— З ними він почувався б значно комфортніше, — зауважив він.

Справді, це так. Адже навіть при всій віртуозності без допомоги мами чи тата важко зашнурувати черевики, застібнути ґудзики, щось підняти-покласти. Тому посильна допомога молодому спортсменові була б для нього дуже бажаною.

Чернігів.

Від редакції

Усіх благодійників, яким не байдужа доля Сашка, просимо надсилати кошти за такими реквізитами:

Чернігівське центральне відділення Промінвестбанку, РР 2909990213, МФО 353456, код ЄДРПОУ 09353450, рахунок А7701, Пономаренку Олександру Михайловичу, 3200316412. Призначення: для протезування.