Дослідження, проведені Тернопільським обласним центром зайнятості, показали, що більше 80 відсотків випускників шкіл області зорієнтовані на здобуття вищої освіти. Лише близько 12 відсотків мали намір вступати у професійно-технічні училища, працювати одразу після школи — менше п’яти. Така ось у нас профорієнтація — з перекосами. І це при тому, що на ринку праці Тернопільщини — велике перевиробництво «білих комірців», тобто людей з вищою освітою. Скажімо, на одну вакансію бухгалтера претендує понад 70 дипломованих фахівців, вчителя — більше ста, юриста — майже 40. Водночас підприємства відчувають гостру нестачу кваліфікованої робочої сили. Для одного із заводів ця проблема стала фатальною: нині він на ладан дихає.

Директор ходив по ринку і збирав кадри

Колишній директор Тернопільського комбайнового заводу розповідав мені, що справді ходив на ринок, де нині торгує багато колишніх працівників заводу, і просив їх повернутися на виробництво. Мовляв, перед підприємством відкриваються непогані перспективи, підсобіть, хлопці. Повернулися лише двоє. Відтоді змінилося ще двоє керівників, але завод так і не зіп’явся на ноги. Основна причина — брак кваліфікованої робочої сили.

Як дають собі раду керівники підприємств, що сьогодні на плаву? Голова правління-генеральний директор ВАТ «Тернопільський завод «Оріон» Ярослав Карпик: «Бракує фрезерувальників, слюсарів, газоелектрозварників вищого ґатунку. Де їх взяти? Випускники профтехучилищ — дуже «сирі», дотягуємо до пуття безпосередньо на виробництві. На жаль, буває й таке, що тільки виховаємо доброго фахівця, а його комерційна фірма переманить, обіцяючи вищий заробіток. Молоді люди не розуміють, що зарплата у «конверті» у майбутньому дасться взнаки. Непогані кадри готує технічний коледж. Однак це швидше виняток, аніж правило. Бо доводиться дотягувати не лише робітників, а й випускників вузів. Незважаючи на те, що в області перевиробництво бухгалтерів, менеджерів, маркетологів, путнього фахівця не знайти. Доводиться самим доучувати. Нині вже треба не лише комп’ютером володіти, а й знати іноземні мови, адже майже 40 відсотків своєї продукції відправляємо за кордон. Бракує радіоінженерів, електронників...»

«З початку року ми створили майже 100 нових робочих місць, — розповідає генеральний директор корпорації «Ватра» Василь Щиренко. — Збільшуються обсяги продаж, отже, потреба у робітничих кадрах зростатиме. Ніби маємо в області розгалужену систему профтехосвіти, а хто готує токарів, фрезерувальників, слюсарів різних напрямів, електронників тощо? Фахівців з таких спеціальностей удень з вогнем не знайдеш. А що буде завтра, адже більше 80 відсотків тих, хто стоїть нині за верстатом, — віком за п’ятдесят років? Приблизно така ж ситуація на інших підприємствах машинобудування. Хто нині є героєм фільмів, газетних публікацій? Бізнесмени, злочинці, адвокати, а де людина праці? Держава має щось негайно робити для виправлення становища. Один з варіантів може бути такий: підприємствам зменшують податок на прибуток, а на ці кошти вони готують собі кадри на замовлення».

Диплом ВТУ №4 — гарантія працевлаштування і пристойного заробітку

Мені розповіли бувальщину. Один абітурієнт, не вступивши до профтехучилища, подався до інституту і став студентом. Після того прийшов похвалитися директору училища: мовляв, ви мене не хотіли прийняти, а у вуз взяли. Не знаю достеменно, про який саме навчальний заклад йдеться, але припускаю, що ним може бути Вище професійне училище №4 ім. Михайла Паращука у Тернополі. Сюди вступає чимало золотих і срібних медалістів, конкурси на окремі спеціальності більші, ніж у вузах, а його випускники, зокрема, бухгалтери, конкурують на ринку праці на рівні з тими, хто має вищу освіту. Взагалі, тут немає проблем з працевлаштуванням випускників.

Деревообробні підприємства відбирають майбутніх працівників ще на етапі навчання. Великий попит на фахівців будівельних спеціальностей. Ця галузь нині бурхливо розвивається, тому будівельні фірми забирають усіх випускників, до того ж гарантують пристойну зарплату: 2,5 тисячі гривень. Працевлаштовуються спеціалісти з комп’ютерних технологій, ремонту і обслуговування автомобілів. Училище готує і молодших спеціалістів з двох напрямів: бухгалтерський облік, будівництво та експлуатація споруд. Випускники училища, які вступають до вузів, мають набагато вищий рівень підготовки, ніж їхні однокурсники, адже крім того, що мають добрі знання, твердо знають, чого хочуть у цьому житті.

Диплом четвертого училища — гарантія кваліфікованого фахівця. Тут потужна навчальна база, найкращі в системі освіти області гуртожитки. Умеблювання дуже часто зроблене руками викладачів і студентів. Найголовніше — навчальний заклад зумів зберегти кадри викладачів, майстрів. У тому числі й завдяки тому, що забезпечили їх житлом: власними силами збудували 30-квартирний будинок. А цього року стала до ладу своя котельня: частину грошей на неї заробили самі. Безперечно, четвертому училищу пощастило, що ним керує така людина, як Роман Півторак, до речі, нагороджений знаком «Антон Макаренко». Роман Євстахійович дбає не лише про забезпечення на високому рівні навчального процесу, а й про душі дітей. Я була на козацьких святах, які тут влаштовують, і можу засвідчити: і хлопці, і дівчата шанують давні традиції, з гордістю носять однострої. Вони беруть участь у фестивалях козацької пісні, доглядають козацьку могилу неподалік Тернополя. Багато роблять для того, щоб повернути Україні ім’я уродженця Тернопільщини, видатного скульптора Михайла Паращука, який жив і творив у Болгарії і якого знає Європа. Його ім’ям названо училище.

Свої погляди має Роман Євстахійович і на реформування системи профтехосвіти. На його думку, технічні професії слід здобувати через систему: училище, коледж, університет. Тоді це будуть фундаментальні знання. А у підготовці робітничих кадрів має брати участь не лише держава, а й роботодавці. Це забезпечить оновлення матеріальної бази училищ, ефективний контроль за якістю навчання. Треба знайти лише механізм їх залучення.

Запитання без відповідей

У відділі організації надання послуг роботодавцям обласного центру зайнятості мені перелічують вакансії, які є: водіїв потрібно більше ста, електрогазозварників — 58, електромонтерів — 34, слюсарів різних профілів — більше 70, трактористів — 36, кухарів — 35, малярів — 25... Роботодавці просять дорожніх робітників, ковалів, ливарників, токарів, швачок, офіціантів, пекарів, мулярів... Список довжелезний — понад 2,2 тисячі актуальних вакансій. Що казати про робітничі спеціальності, коли у сільській місцевості гостро бракує лікарів (є свій медуніверситет), у містах — інженерів (є свій технічний університет). Чому не заповнюють вакансії? Головна причина — низька зарплата. Хто поїде працювати у глибинку, коли оклад лікаря — 680 гривень? На ці мізерні кошти треба ще винаймати житло. Майже 80 відсотків вільних робочих місць пропонується із зарплатою, нижчою від прожиткового мінімуму. За рівнем середньомісячної зарплати Тернопільщина вже не перший рік посідає останнє місце в Україні. Тому тут такі активні міграційні процеси. Причому не лише за кордон, а й в інші області України. Це чи не головний чинник того, що при одному з найвищих рівнів безробіття в області стільки незаповнених вакансій. Але не єдиний. У службі зайнятості вважають, що система профтехосвіти не відгукується на запити ринку праці, що випускників училищ доводиться переучувати, витрачаючи на це чималі кошти. І мають рацію. Освітяни, у свою чергу, нарікають, що працювати доводиться навпомацки, оскільки немає хоча б річного, не кажучи про довгостроковий прогноз того, скільки робітників, яких професій і якої кваліфікації потрібно економіці області. І також мають рацію. Хто дасть науково обґрунтований прогноз розвитку ринку праці? Хто завтра стане за верстат? На жаль, ці запитання залишаються без відповідей. Мабуть, не лише на Тернопільщині.

Тернопільська область.