Взаємопоборювання замість порозуміння

Під час останньої президентської кампанії поляризація виборців досягла найвищого рівня, і, як наслідок, розрив між претендентами виявився незначним. Область стала таким собі «пограниччям» — на її карті виявилися присутніми обидва виборчі кольори — помаранчевий і біло-голубий. Схоже, оте «п’ятдесят на п’ятдесят» ще довго утримуватиметься та... затримуватиме регіон у поступі: бо не видно краю протистоянню сил практично рівних суперників, у чиїх руках опинилася влада.

Політичний паритет в регіоні зберігся й під час виборчої кампанії 2006 року. Хоча Партія регіонів і здобула відносну перемогу, набравши 39 відсотків на виборах до Верховної Ради, помаранчеві разом із соціалістами, прихильники яких підтримували створення демократичної коаліції, поступилися їм менш як на п’ять відсотків.

Ще показовіше «навпіл» проявилося у виборах до місцевих рад. Із 1374 депутатів обласної, міських та районних рад 34 відсотки належать до Партії регіонів, 31 — до БЮТ та «Нашої України», 6 — до СПУ. При цьому жодна з політичних партій не змогла отримати очевидну перевагу в жодній із місцевих рад.

Але попри відносність перемоги регіоналам удалося сформувати більшість майже в усіх радах області. Пояснити це можна кількома причинами, аж до нашого національно-ментального: «ніщо так не єднає, як спільний противник» або «давайте дружити проти суперника». Варто віддати належне регіоналам, які дуже ретельно готувалися до перших сесій у всіх без винятку радах. Вони приєднали до себе тих «маловідсоткових» депутатів, які залишилися без представників у Верховній Раді: вітренківців, комуністів, есдеків, а також представників Блоку Литвина.

На коні, але не переможці

І хоча до обласної ради було обрано 28 депутатів від Партії регіонів та стільки само від БЮТ та «Нашої України» (19 та 9 відповідно), маючи підтримку «союзників», регіонали без особливих зусиль провели на посаду голови свого лідера Володимира Демьохіна. Його згоду на роль «робочої конячки» в області можна назвати безпрецедентною й просто-таки героїчною: заради місця голови в малоперспективній області киянин Володимир Демьохін відмовився від мандата у Верховній Раді, куди пройшов за списком Партії регіонів.

Однак створення більшості в місцевих радах не привело до повного домінування в області регіоналів. І подальший поступ до політичного панування, який проявився у намаганні обійняти всі ключові посади, не увінчався успіхом. Свого часу помаранчевим навіть удалося, зігравши на суперечностях опонентів, створити «ситуативну» більшість у раді. Міжфракційне об’єднання 46 депутатів із 85 під їх проводом протрималося аж... дев’ять днів! І все-таки перехід влади до рук нового об’єднання із 49 депутатів під егідою Партії регіонів не дав бажаного успіху. В будь-якому разі неодноразові спроби обласної ради офіційно висловити недовіру голові ОДА Борису Сіленкову, який є представником «Нашої України», виявилися марними.

Інтереси вище партійних ідеалів

Створення біло-блакитних коаліцій у радах спричинило втрати у фракціях помаранчевих. Багатьох не привабила перспектива працювати в умовах опозиції. Найяскравіше це проявилося у Херсонській міській раді, де для «перебіжчиків» було створено фракцію «Південний Регіон», до якої увійшли представники БЮТ, «НУ—НС» та окремі регіонали, — для керівництва.

Перетягування каната

Тим часом формування фракцій, поділ портфелів авторитету партіям не додали. Адже електорат вимагає виконання передвиборних обіцянок. Про них якось забули... Робота в радах звелася до з’ясування питання: хто головніший. А їхня діяльність зосередилася на постійному протистоянні з «чужими», «помаранчевими» адміністраціями. Для цього в радах в одну команду об’єднались ті, хто категорично виступав проти продажу землі, з тими, хто заради цього продажу й пішов на вибори. Ліберали з «Віча» або з партії «Відродження» змушені шукати шляхи вирішення економічних проблем з комуністами та вітренківцями. Але такі союзи не стали ефективними. Експерти почали спостерігати зниження результативності роботи рад, насамперед обласної та Херсонської міської, які найбільше перебувають у полі зору. Великою проблемою для них дедалі частіше стало «нашкребти» кворум — через його відсутність не раз зривалися, переносилися, відкладалися сесії. Обласна рада замість того, щоб налагоджувати співпрацю з облдержадміністрацією та спільно протистояти негативним викликам (подорожчання нафтопродуктів, зростання інфляції, посуха та неврожай), перейшла у майже неприкриту ворожнечу з нею. Звісно, що ні про яке економічне зростання в таких умовах не могло бути й мови. А отже, і про виконання партійних програм, чого так чекали виборці.

Випробування дочасними виборами

Незважаючи на всі «проти», у цих виборах є один незаперечний плюс. Після 30 вересня кожна політична сила мала змогу побачити, як змінилося ставлення виборців до неї, зробити з цього висновки, скоригувати стратегію подальшої діяльності. Особливо важливо це зробити, коли не за горами — майбутні президентські перегони. Так, Партія регіонів залишилась електоральним лідером області і у відсотковому вимірі навіть поліпшила результат — із 34 відсотків у 2006-му до 43 у 2007 році, але в абсолютному вимірі втратила, недобравши 5,4 тисячі голосів. БЮТ навпаки значно поліпшив свої показники, збільшивши кількість голосів із 97 тисяч до 114, тобто на 16 відсотків. Із 37 до 45 тисяч збільшилася кількість тих, хто голосував за комуністів, які, найімовірніше, «забрали» голоси регіоналів. Решта політичних гравців утратили голоси херсонців.

Але найбільших втрат зазнала пропрезидентська «Наша Україна—Народна самооборона», яка загалом по області недорахувалася майже 10 тисяч голосів. Втрату позицій Соцпартією експерти прогнозували, але такого обвалу мало хто очікував. Кількість виборців Олександра Мороза на Херсонщині зменшилася з 19 до 12 тисяч.

Виборці дали свою оцінку політикам. Висновок партіям залишається зробити один: шлях до серця виборця можна здолати, лише вирішуючи проблеми людей.

Алла БРУСИЛОВА,Олександр МОШНЯГУЛ.

Автори глибоко вдячні Херсонській обласній організації Комітету виборців України за наданий статистичний матеріал.