З головою Межівської районної ради Олексієм Зоцом ми їхали сільськими дорогами не лише з твердим покриттям на його новенькому ГАЗ-69. Бо він, як представник колишньої колгоспної
«гвардії», вважає, що ліпшої машини для сільського керівника ще ніхто не придумав. Район і справді межовий, бо до Донецька майже вдвічі ближче, аніж до Дніпропетровська. Олексій Іванович тут народився в сім’ї землеробів, здобув професію вченого агронома, тут виріс у керівника району, тут і залишився. Має великий практичний досвід, тому не боїться говорити про те, що болить йому повсякчас. А це — ставлення держави та державних мужів до земельного питання.Гірко людям
Межівський район — край сільськогосподарський. І люди тутешні надто
«прив’язані» до землі. Понад 112 тисяч гектарів колись годували не лишень селянські родини, а й обидва індустріальні центри.— І хліб був, і до хліба, і м’яса з овочами, і молока вдосталь, і сир межівський славився, — розповідає голова райради, ніби в минулому часі.
Відчувалося, що він дуже болісно ставиться до бліцреформування, проведеного так швидко й так безвідповідально, що й досі та реформа селянам, як вони кажуть, поперек горла стоїть.
У районі — майже 15 тисяч паїв, які нині є земельною базою 24 агроформувань і 64 фермерських господарств. Теоретично нібито саме селяни володіють землею — більш як три гектари в середньому на пайовика. Але практично власники цих гектарів самостійно виділитись та обробляти її не можуть. Як і не можуть свою землю продати, подарувати родичам. Залишається єдиний варіант — здати в оренду тому, хто обіцяє золоті гори, коли укладається угода, а потім — куди
«ряба вивезе».Таку
«схему» обмежень виписано в перехідних положеннях Земельного кодексу, прийнятого ще в жовтні 2000-го. Відтоді й з’явилося в сільському ужитку іноземне слово мораторій, тобто по-нашому — тимчасова заборона.— Земля мусить бути товаром і продаватися, бо бути власником і ніяк не впливати на свою власність — землю — очевидне непорозуміння, — каже голова райради. — Той, хто захоче, чорнозем продасть, а хто ні — хазяйнуватиме, розуміючи, що земля буде дорожчати й дорожчати. Надія — не тільки стимул до праці, а й матеріальна
«страховка» його добробуту та його ж дітей...Важко не погодитися з Олексієм Івановичем, адже селяни в ось такій безвиході й змушені
«пливти» за каламутною течією фактичного земельного беззаконня. Бо їм не хочеться чекати дня завтрашнього, таке вже переживали. Вони, власники свого земельного багатства, хочуть жити в достатку сьогодні. А який достаток їм від заїжджого, нібито з грошима, інвестора-орендаря, який зобов’язується виплатити наприкінці року на пай, у кращому разі, зерносуміші тонну чи півтори? І то — якщо ще вродить. І виходить не благополуччя, а «баблополуччя» не для них — формально землевласників.Гірко чорноземам
— Від того, що наші селяни, хлібороби з діда-прадіда, сьогодні дезорієнтовані в питанні продажу землі, страждають, найперше, наші чорноземи. — розповідає Олексій Зоц. — Українського хлібороба поступово відучували, хоч як це парадоксально звучить, від землі. І коли ми зараз бачимо забур’янені поля, зруйновані ферми, знищене тваринництво, то це саме наслідок такого відучування, від якого гірко чорноземам...
Люди на селі розуміють: якщо земельну ділянку під житловим чи нежитловим приміщенням їм можна сьогодні законно продавати, то чому отим мораторієм на їхній пай з року в рік Верховна Рада, як пряником, манить і манить.
Голова Межівської райради вважає, що нині жодне міністерство не стежить за тим, скільки реально залишилося в країні орної землі. На його думку, час до Кримінального кодексу України внести норму про кримінальну відповідальність орендаря, котрий, наприклад, три роки сіяв соняшник по соняшнику, реалізовував його і зникав. Або в односторонньому порядку розірвав договір оренди, придумавши причину, що в нього коштів немає на ведення подальших сільгоспробіт. Хто і за рішенням якого суду буде шукати такого
«землелюба», щоб повернути людям плату за паї!?У районі — стійка тенденція договірних стосунків: на рік, на три чи на п’ять. Наприклад, у ТОВ
«Агрофірма Петровського» заходилися укладати угоди на оренду земельних паїв на 20 років. Орендодавці побачили в цьому небезпеку й не захотіли такої довготривалої співпраці на землі. Те, що процес продажу землі безповоротний, люди розуміють. За спостереженням фахівців районного відділу земельних ресурсів зараз призупинилися процеси з «обхідними схемами» продажу землі — переведення її з сільськогосподарського у несільськогосподарське призначення. Почали й тут звучати європейські ціни, що в Польщі, скажімо, гектар землі коштує в еквіваленті 15, а в Голландії — 80 тисяч гривень. Гірко й справді занедбаній та знеціненій українській землі, що її «запрягли» в ярмо словоблудства та безвідповідальності.Післяслово
Доки провідні українські партії чубляться над створенням
«свого» варіанта українського ринку землі, понад 6,5 мільйона українських власників-селян теоретично «володіють» майже 30 мільйонами гектарів сільськогосподарських чорноземів, віддавши їх в оренду «своїм» інвесторам. А інвестор чужу гривню рахувати не буде. От і в багатому чорноземами Межівському районі — дві селищні та дев’ять сільських рад є традиційно дотаційними. А територіальні громади — соціально безперспективні, бо постарілі села невдовзі можуть стати вимерлими. На неоціненних чорноземах.Дніпропетровська область.
