Президент Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради проект закону про відповідальність за публічне заперечення голодомору 1932—1933 рр. як факту геноциду українського народу, і холокосту як факту геноциду єврейського народу. Він передбачає покарання за це: штраф від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі до двох років. У разі повторного заперечення винуватцю загрожує чотирирічна «відсидка» у в’язниці. Досудове слідство здійснюватимуть співробітники органів СБУ.

Ініціатива глави держави викликала полярні думки у суспільстві. Від: «Треба карати бездушних, які заперечують голодомор і геноцид українського народу» — до: «Президент почав наступ на демократію». Тим часом чимало аналітиків вважають, що така постановка питання суперечить нормам міжнародного права. Тож геноцид українського народу не матиме правових наслідків, оскільки не було судового процесу над Комуністичною партією і комунізмом. Як не було досліджено в судовому порядку роль Сталіна та його оточення в організації голодомору. Зрештою, у загибелі населення від голоду винні не лише кремлівські вожді, а й українські. Український голодомор не став явищем європейського масштабу, як єврейський холокост, а його витоки та причини не проаналізовано в судовому порядку.

Це — лише дещиця з того, чого саме не зробила Україна, щоб світ визнав голодомор 1932—1933 рр. геноцидом українського народу. Як це зробили Німеччина та Австрія, де за заперечення холокосту потрапиш до в’язниці.

Президент Ющенко, зініціювавши закон про притягнення до кримінальної відповідальності за заперечення голодомору, мав на меті не дати забути про той жахливий час. Ймовірно, що парламент його підтримає. Але він буде лише формальним актом, бо й після цього неможливо покарати винних у голодоморі, котрі померли й поховані як видатні люди.

Але чому таких обставин не врахували ті, хто готував законопроект? Якщо, звісно, автори претендували на можливий світовий резонанс. Тим паче що Президент уже спробував заявити це на міжнародному рівні, зокрема в кнесеті Ізраїлю, спробувавши прирівняти голодомор до холокосту. Господарі дали зрозуміти високому гостю, що він не правий. Утім, не треба бути фахівцем у цій справі, щоб помітити «діри», які спонукають до роздумів уже в цілком конкретних площинах.

Приміром, чому автори законопроекту не помітили дві статті Конституції про право на свободу слова та політичних переконань? Є, щоправда, винятки: громадянина можна покарати за пропаганду насилля та зазіхань на конституційний лад. Але сюди аж ніяк не прив’яжеш заперечення голодомору. Хіба коли дуже захочеться притягнути до відповідальності комуністів, які його заперечують, але які не закликають до насилля.

Утім, це вже має конкретну назву: переслідування за політичні погляди. Якщо це можливе, то цілком ймовірно можна припустити, що невдовзі комусь захочеться запровадити кримінальну відповідальність за заперечення інших «фактів» — залежно від політичної кон’юнктури. Скажімо, за заперечення демократичності НАТО, нашого керманича чи свободи слова. Тобто усіх, хто не згоден з офіційною точкою зору. Але все це вже було: селяни не погоджувалися на колективне господарювання, то поплатилися за це, дисиденти 60—80-х років заперечували «нечувані» успіхи СРСР — до ГУЛАГів. Чим наша демократія відрізняється від тогочасного тоталітаризму? Хіба тим, що в помічники до співробітників СБУ шукатимемо нових павликів морозових — хтось же повинен буде «настукати» на того, хто «заперечує»...

І насамкінець. Пам’ятати минуле, віддавати данину пам’яті, безперечно, потрібно. Але це треба робити, водночас не забуваючи про живих. Наша влада саджатиме до в’язниці тих, хто заперечує голод 33 року. Тим часом у нас вимирає населення, зростає злочинність, українці їдуть на заробітки за кордон, погоджуючись на рабські умови праці, а наші красуні поповнюють борделі близького і далекого зарубіжжя, процвітають корупція, наркоманія, торгівля людськими органами, дитяча порноіндустрія. Кого за це посадимо?