Нинішня курортна Балаклава до недавнього часу була загадковим, а точніше, засекреченим містом підводників у секретному місті Севастополі. У балаклавських штольнях тоді ховалися грізні радянські підводні човни усіх класів. А з другого боку Балаклавської бухти, в гірському масиві, відтоді, як геологи відкрили і мирний варіант для наїжаченої озброєннями морської бази — величезні поклади вапняку, видобувалася ця важлива складова металургійного виробництва. Так і співіснували тут «оборонка» з гірничорудним клондайком — Балаклавським рудоуправлінням, якому дали пролетарське ім’я Максима Горького.

Проте змінюються часи і в долі міст. Кореспондента «Голосу України» дніпропетровські та криворізькі розробники нової екологічно чистої вибухівки запросили до балаклавського експерименту. Ось що вдалося побачити й почути.

Флюс — не зубний біль

Сьогодні Балаклава з висоти своїх більш як 2500 років поступово стає потужною українською курортною зоною з золото-срібними морськими пляжами за півгодини їзди від Севастополя. Тисячі відпочивальників щороку дедалі охочіше зупиняють свій вибір саме на Балаклаві. У колишніх ремонтних відстійниках надводних кораблів тепер у чистих водах бухти розкошують шеренги потужних морських яхт з усього світу в гостях у місцевого клубу. Курортний акцент нинішнього міста став конфліктувати з присутністю рудоуправління, з кар’єром і дробильною фабрикою. Якщо в радянський період під час відстою підводних човнів чи вибухових робіт у кар’єрі, коли тисячі тонн шкідливих пило-газових викидів піднімалися в повітря, ніхто з місцевих громадян і пискнути не смів про такі «незручності», то з появою української демократії з’явилися десятки екологічних організацій, які натхненно борються з руйнівниками довкілля, що надто дошкуляє привабливості цієї красивої приморської місцини.

— Наше Балаклавське рудоуправління — одне з чотирьох флюсодобувних підприємств України. Воно щорічно видобуває майже чотири мільйони тонн флюсових вапняків. Але на активну вимогу місцевої влади та її екологічних органів, громадських організацій підприємство наполегливо шукає ефективного способу уникнути застосування у великих кількостях тротиловмісної вибухівки, яка є забруднювачем довкілля, порушує сейсмічну рівновагу гірського масиву, — відверто ділиться з нами своїми здобутками, проблемами та перспективами Анатолій Богданець, начальник техвідділу цього підприємства.

За його словами, вже не перший рік під час кар’єрних робіт застосовують нову систему підривання «Імпульс», яка сприяє зменшенню сейсмічного навантаження. Коливання грунту в селищах поблизу кар’єру стало помітно менше. Мешканці селища Флотського перестають скаржитися. Але ще залишається проблема шкідливих речовин, що потрапляють у місцеве довкілля й кримську екосистему загалом, і це непокоїть людей.

І ось тепер до балаклавських рудовидобувників звернулися науковці дніпропетровського концерну «Південруда» зі своїми криворізькими партнерами з ЗАТ з іноземними інвестиціями «Інтервибухпром» (виробниками екологічно чистої водоемульсійної вибухівки «Анемікс») з пропозицією застосовувати цю сучасну технологію проведення вибухових робіт, з їхніми спеціальними заряджальними машинами, оснащеними електронікою з міжнародною сертифікацією. Тут, на експериментальному вибусі, був закріплений фахівець у галузі сейсмічних і природоохоронних досліджень з Іспанії Іван дел Кастілло та Ольга Гречух, торговий представник в Україні іспанської фірми «Проектос мінерос ІСАМ».

— Ми знаємо, що подібною екологічно чистою вибухівкою користуються в передових країнах Європи та світу, — долучається до нашої розмови Павло Полянський, начальник дільниці вибухових робіт рудоуправління, вже безпосередньо на кар’єрному ярусі, котрий вибуховики називають блоком, де й готувалися серії свердловин на нижньому та горішньому горизонтах — відповідно 15 і 10 свердловин під експериментальний вибух. — Ми знаємо, але хочемо переконатися, що за вибуху з «Анеміксом» кількість викидів шкідливих окислів вуглецю та азоту в атмосферу в 200—300 разів менша, ніж після підриву тротиловмісних. А ще — практично відсутні шкідливі окисли азоту...

«Сметана» для граніту

Доки йшли підготовчі роботи, ми з найвищої точки цього гігантського Псилередського кар’єру спостерігали, як по серпантині його внутрішніх доріг повзли БілАЗи, мов кузочки, як іграшковими здавалися потужні екскаватори. А на гранітному блоці розкладала свою амуніцію заряджальна машина, сконструйована на базі українського КРАЗу. Тут усього два фахівці — водій-зарядник Віталій Осипенко та його колега, начальник напрямку вибухових робіт концерну «Південруда» Олександр Котляров, який і погодився дати нам інтерв’ю.

— Ми через ось цей шланг зарядили до кожної з 25 свердловин двох вапнякових блоків (їх площа десь понад 1000 кв. м) 11,5 тонни водоемульсійної вибухівки. Ми її привезли майже за тисячу кілометрів і вона абсолютно безпечна під час транспортування в ось цих баках із нержавіючої сталі, бо ніколи не може вибухнути ця суміш, адже стає вибухівкою тільки і тільки у свердловині після долучення спеціальної газогенеруючої добавки. І вибухне лише за командою підривників й не раніше, ніж через 15 хвилин після заряджання.

Вибухова суміш нагадує сірувату середньої густоти сметану, що автоматично, за допомогою комп’ютера, розподіляється по свердловинах та закачується з закритого загерметизованого та опломбованого бака в необхідній кількості в кар’єрі, без участі підривників, безпосередньо до свердловини будь-якої глибини. Її не візьмеш у руки, бо ніяк узяти. Вона не боїться прострілу, підпалу, а після вибуху продукти викидів екологічно безпечні. В основі такої водоемульсійної вибухівки — селітра, як ви знаєте, це одне з добрив у сільськогосподарському виробництві. І при цьому водостійка...

Майже півтори години бригада підривників Павла Полянського з дільниці вибухових робіт під наглядом Володимира Айзенберга, заступника начальника техвідділу рудоуправління, та науковця Олексія Малоока, ретельно «комутувала» та заряджала 25 вибухових зарядів. Всі технічні засоби, включаючи й заряджальну машину, вже залишили небезпечні зони в кар’єрі. А оглушлива попереджувальна сирена сповіщала не тільки працівникам кар’єру, а й жителям навколишніх околиць Балаклави про вибухові роботи.

Зі спостережного пункту за межами кар’єру група представників севастопольської міської влади, екологічних служб, керівництва рудоуправління, дніпропетровських та криворізьких фахівців із вибухових робіт, місцевої преси очікували на подію, що повинна відповісти на головне запитання: чи будуть обнадійливими результати?

Нарешті пішов відлік на секунди. Спершу один, а потім другий вибухи порушили напружену тишу. І справді, ні традиційного полум’я, ні чорнющого чи рожевого диму фото- та телекамери не зафіксували.

Пара як аргумент

— Ми готувалися до цього експерименту давно, бо хотіли продемонструвати курортній Балаклаві, рекреаційному місту, що є сучасні технології, які дають можливість не забруднювати довкілля отруйними викидами в атмосферу після вибуху, — жваво коментує побачене для «Голосу України» в. о. начальника Балаклавського рудоуправління Олексій Голик. — Після вибуху водоемульсійної вибухівки ми стали свідками появи лише водяної пари і хмаринки пилу, що за межі кар’єру не вилітає. Це обнадіює.

— Візуальна оцінка однозначна, як на мій погляд, помітна різниця: тут ми бачимо білий дим, без домішок, а не чорний, з окислами вуглецю, як після тротилових вибухів, — ділиться враженнями спеціаліст Севастопольської міської адміністрації Олена Даньшина. Її підтримує і головний спеціаліст держуправління з охорони навколишнього середовища в м. Севастополі Світлана Шестакова:

— Я погоджуюся з колегою. Приємна несподіванка, котру слід вивчити детальніше, але різниця для нас, фахівців, очевидна.

Оптимістично звучав голос і голови комісії з міського господарства у Севастопольській міськраді Сергія Живодуєва, що після цих двох вибухів, окрім пилу в кар’єрному просторі, він не відчув специфічних тротилових запахів. Рішенням міськради всю навколишню територію Балаклави визнано заповідною, але щоб зберегти її в первинному вигляді, потрібно застосовувати передові технології і при вибухових роботах на цьому унікальному кар’єрі, що працює для металургійного виробництва вже 70 років.

Ми побували безпосередньо на місці вибухів. 45 тисяч тонн добротно подрібненої гірничорудної маси широкими пластами лежали перед нашими очима. Павло Полянський, якого ми зустріли тут, нам сказав:

— Я пропрацював у рудоуправлінні вісім років, але вперше побачив чистий білий дим, ніяких отруйних речовин після вибуху, подрібнення рудної маси нормальне, так що недаремно ми чекали цього дня...

Безперечно, це був промисловий вибух, а не військовий, щоб якісно зробити корисну роботу, а не зруйнувати її. Прилади європейського експерта пана Івана дел Кастілло не зафіксували якихось сейсмічних навантажень. Чим скоріше перейдуть наші українські «Вибухпроми» на екологічно чисті вибухові матеріали, тим краще не тільки для Балаклави, а й загалом для довкілля України, що давно плаче гіркими сльозами.

Дніпропетровськ—Балаклава—Дніпропетровськ.