Гострі, суперечливі реалії нинішнього нашого буття важко пізнати, оцінити й спрогнозувати бодай на найближчу перспективу без з’ясування їх глибинної суті, першопричин, діалектичного взаємозв’язку. Такими є різке класове розшарування, небачена соціальна поляризація і масове зубожіння, що спіткали і лихоманять суспільство ось уже більше півтора десятиліть. Дійшло до того, що сьогодні в Україні 0,1% громадян володіють 90% власності, серед них 9 мільярдерів і 50 тисяч мільйонерів. Лише в нашій Закарпатській області 117 офіційно зареєстрованих мільйонерів. Сукупний капітал перших ста українських мультимільйонерів — понад 70 млрд. доларів США. Багатства цієї купки олігархів майже сягають національного ВВП (торік становив 81,5 млрд. дол.). Такої концентрації капіталів немає ні в Російській Федерації, ні в США чи інших країнах Заходу. Це явище винятково українське. Чи не тому 64% населення країни в 2005 році мали середньодушові доходи менше 423 грн. на місяць, (що становив тоді прожитковий мінімум), а 13% українців фактично жебракували?

Науковці, політики, журналісти нерідко посилаються на ці статистичні дані, проте уникають всебічного, відвертого аналізу того, чому таке відбувається в збуреному і хронічно хворому українському соціумі після антисоціалістичного перевороту 1991 року, на рубежі тисячоліть і епох. А без чесної відповіді на головну проблему марно розраховувати на пізнання і розв’язання її часткових складових. Цю прогалину в суспільствознавстві суттєво компенсує нова праця П. М. Симоненка* — одного з провідних політичних і державних діячів сучасної України, вдумливого аналітика соціально-економічних і духовних процесів у сучасному суспільстві.

Слід визнати, що у вітчизняній суспільствознавчій літературі — радянській і теперішній — проблему бідності й багатства, попри її одвічність, висвітлено недостатньо. Відповідних термінів, наприклад, немає у фундаментальних виданнях типу УРЕ, словників з філософії, етики, політології, соціології. Що стосується сучасних зарубіжних авторів, то вони підходять до цієї проблеми головним чином з економічного чи статистичного боку, розглядаючи її через власність, доходи, податки, соціальну допомогу тощо. Так, популярний на Заході і у нас соціолог Ентоні Гіденс вважає, що «Багатство — це все те, чим індивіди володіють (капітал і акції, заощадження і власність, як-от будівлі та земля; тобто те, що можна продати)», а «кожен, хто має прибуток на рівні або нижче рівня додаткових виплат, живе «в бідності», під якою розуміють умови фізичного існування. (Гіденс Ентоні. Соціологія. Переклад з англ. — К.: Основи, 1999. — С.300,325). Про якісні параметри матеріального, а тим більш соціального, духовного життя буржуазні дослідники при цьому воліють не поширюватися.

Погоджуючись з думкою К. Маркса про поглиблення прірви між багатством меншості та злиденністю основної маси населення в процесі дозрівання індустріальності капіталізму, Е. Гіденс твердить, начебто «Маркс помилявся у своєму припущенні». Чому? Бо «сьогодні більшість людей у західних країнах живуть матеріально набагато краще, аніж ці самі прошарки за часів Маркса» (там само, с.300). Проте соціолог далі не каже, чому це відбувається, замовчує, що в глобалізованому світі мільярд людей бідує. У радянську епоху не було такої кричущої майнової і суспільно-класової нерівності, яка склалася в нинішніх незалежних державах на території зруйнованого СРСР унаслідок ліквідації соціалістичних засад суспільного устрою.

Принципова відмінність праці П. Симоненка «Бедные и богатые» — в ґрунтовній методологічній основі і системності аналізу розглядуваного явища. Промовисте і змістовне вже переднє слово до читачів «Заради нашого майбутнього» (с.9-14). Цією гуманною, оптимістичною спрямованістю сповнені такі розділи книги: «Бідні і багаті», «Від олігархічної до загальнонародної еліти», «Реформаторський геноцид в Україні», «Міфи та ілюзії Президента Л. Кучми і реалії українського життя», «Лівий марш України», «В геополітичних реаліях сучасності» та ін. Різні за обсягом, жанрами, стилем, структурні частини книги дають цілісне уявлення про соціально-класову природу сучасного українського суспільства, його строкату диференціацію, згубні наслідки ліберальних реформ, небезпечні тенденції розвитку (с.22-42). Спираючись на неперехідні положення марксистсько-ленінського вчення про соціальні класи, використовуючи статистичні дані, матеріали соціологічних досліджень, автор обґрунтовано розкриває процеси і явища новітньої історії країни, що характеризуються реставрацією капіталізму, яка спричинила злам усталеної структури суспільства, еволюцію її колишніх базових елементів (робітничий клас, селянство, інтелігенція) та появу старих-нових (велика буржуазія, олігархи, «середній клас» і т. і.).

З урахуванням змін у соціальному середовищі Компартія України визначає свої стратегічні цілі і тактику боротьби за їх реалізацію. Головна мета — створення вільної і процвітаючої України. Під цим кутом зору лідер КПУ розкриває, зокрема, особливості діяльності партії та її парламентської фракції в антикризовій коаліції (с.56—67), висловлює цікаві думки щодо формування загальнонародної еліти (с.70—82), оновлення кадрової політики партії, вдосконалення її ідейно-теоретичної діяльності, посилення класової боротьби. Справедливій критиці піддає автор як кучмівські псевдореформи, так і немічні потуги тих нинішніх можновладців, що намагаються реалізувати рухівські гасла, які так дорого обійшлися Україні. Наведені в книзі таблиці, графіки, статистичні дані додають висновкам автора переконливості, роблять їх неспростовними, викривають соціальні міфи, що їх навіювали трудящим Л. Кучма, В. Ющенко та їх оточення (с.199—252).

Відчуваючи небезпеку катастрофічних наслідків кричущої соціальної несправедливості, Л. Кучма схвалив 15 березня 2001 р. «Стратегію подолання бідності». Та цей декларативний документ, як і всі інші «благі» наміри можновладців, спіткала доля нездійсненних обіцянок. Бідність залишається головним національним лихом України, завдаючи невимовних страждань десяткам мільйонів співвітчизників, позбавлених кучмівсько-ющенківським режимом найелементарнішого для гідного життя. Страшно і обурливо, що це діється в країні працьовитого, мудрого і терплячого народу, яка донедавна була однією з найрозвинутіших країн у Європі та світі!

У такому предметному контексті стають зрозумілими і виправданими зусилля партії комуністів, впевненість її лідера у «червоному світанку над Україною». Антикризова програма КПУ — то не лише її політичне бачення шляху до кращого майбутнього країни, а й жива практика сьогодення, зокрема участь у парламентській Коаліції національної єдності, позитивні наслідки діяльності якої стають все відчутнішими для людей найманої праці, ветеранів, молоді, усіх соціально вразливих верств населення.

Подихом напруженої інтелектуальної і практичної діяльності автора є заключна частина рецензованої книги — «Виступи, статті, інтерв’ю» (с.386-506). Парламентські промови, публікації в авторитетних періодичних виданнях за період 2000—2007 років читаються з неослабним інтересом, допомагають орієнтуватися у складних політичних перипетіях, бачити їх сутність — протилежність інтересів бідних і багатих.

Кожному матеріалу рецензованого збірника притаманний, одночасно з аналітико-критичним, творчий, конструктивний підхід. Дискусія навколо держбюджету, звіту і обіцянок уряду В. Ющенка, становища в АПК, житлово-комунальному господарстві, інших соціально важливих сферах суспільного буття — щоразу Петро Симоненко не лише констатує проблеми, а й радить, пропонує, вимагає конкретних, виважених дій, щоб бодай на крок, вже сьогодні зменшити прірву між бідними і багатими, подбати про поліпшення долі майбутніх поколінь. «Традиційне завдання для України, —доводить при цьому автор, — подолання економічної, технологічної та екологічної криз», розробка і прийняття проекту нової Конституції, покликаної гарантувати права і свободи громадян, висунення нових стандартів та вимог щодо стратегічних пріоритетів політики держави. Лише на цьому шляху реально можливий належний рівень безпеки добробуту усіх трудящих.

Так може і повинно бути, переконаний П. Симоненко. Адже Україна володіє землею, здатною прогодувати не менше 150 млн. людей, великим інтелектуальним потенціалом, а головне — працьовитим, здібним і мудрим народом. Як показано в книзі «Бідні і багаті», за роки незалежності втрачено чимало. Показники життєвого рівня населення країни знизилися у 10 разів, скоротившись до цифр перших повоєнних літ. За нинішніх темпів скорочення чисельності українців (з 52 до 46,5 млн. чоловік) через якихось два-три десятки років, за прогнозами експертів, нас вже буде лише 30—35 мільйонів.

Такого геноциду не можна далі терпіти! Як його припинити, показує книжка П. Симоненка. Її назва, зміст і стиль застерігають, вчать, надихають комуністів, усіх чесних, неупереджених, патріотично мислячих і соціально активних людей на подолання бідності, експлуатації, духовного поневолення.

Як наголошує П. Симоненко, основна стратегічна мета комуністів — повернути владу і власність трудовому народові, змінити систему влади, її політичний і економічний курс, забезпечити справжній державний суверенітет, економічну і соціальну справедливість, утвердження демократичних і правових принципів у країні, захистити життєві інтереси і вищі цінності людей, конституційні права, свободи, честь і гідність кожної людини. Йдеться, отже, про суспільство вільних, духовно і матеріально багатих, чесних і благородних громадян. Лише на такому магістральному шляху можливе подолання бідності — ганебного явища в історії України.

Добре, що така праця з’явилася сьогодні, коли в країні ведуться пошуки виходу з гострої політичної кризи у вищих ешелонах влади, інспірованої В. Ющенком та його «помаранчевим оточенням» за підтримки хазяїв із Заходу. Книга стане, без сумніву, добрим порадником комуністам, усім прихильникам лівих поглядів. Вона буде корисною також науковцям, управлінцям, студентам, журналістам, стимулюватиме подальше поглиблене вивчення і правдиве висвітлення ними соціальної структури українського суспільства.

Яким є реальне співвідношення між різними класами, групами, верствами, прошарками, в чому полягають їх принципові відмінності, які у них потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки, що можна очікувати в поведінці мас за різних варіантів суспільного розвитку — ці та інші питання мають велике не лише наукове, а й практично-політичне значення. Праця П. М. Симоненка — добрий стимул і орієнтир у їх дослідженні та врахуванні в державотворчому процесі.

Іван МИГОВИЧ, доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Української академії політичних наук, народний депутат України ІІІ і ІV скликань.