У селищі №1-2 шахти імені Свердлова ДП «Свердловантрацит» продовжують горіти вугільні відвали. В епіцентрі чадної атаки перебувають два дитячі садки, дві школи та дитяча інфекційна лікарня.

На території міста Свердловська — 45 териконів, 18 з яких сьогодні димлять, викидаючи в атмосферу отруйні гази. Але найгірша ситуація в селищі №1-2. Бити тривогу місцеве населення почало ще у травні. У жителів будинків, розташованих біля підніжжя вугільного відвалу, давно закінчився запас терпіння й відваги, з якою вони намагалися пережити загрозливе просування палаючої породи на свої городи й сади. Створена жителями громадська організація «Еко-регіон» почала діяти: вивчати ситуацію, проводити моніторинги, не залишати у спокої владні структури, висувати аргументовані вимоги безпосереднім винуватцям створення екологічного лиха — державному підприємству «Свердловантрацит».

Керівники «Еко-регіону» домоглися того, що «Свердловантрацит» виділив кошти для ліквідації палаючого відвалу, й компанія «УкрДонбасекологія» розпочала роботи. Але екологічна ситуація від цього лише погіршилася, оскільки гасіння відвалу проходило з порушенням санітарно-епідеміологічних і природних норм. Виконання цього проекту мало починатися з відселення людей, що живуть у радіусі 500 метрів від відвалу. Саме тому, що такого відселення не відбувалося, державне підприємство «Луганськдіпрошахт» відмовилося займатися цим, щоб не порушувати законодавство. «УкрДонбасекологія» для себе перешкод не побачила й почала працювати. Відбувалося це так: бульдозери розрівнювали старий терикон, а палаючі місця заливалися водою. З цього моменту селище стало задихатися від газу й попелу, що отруїли повітря. Більше того, в городи посипалися палаючі шпали й каміння. По 25—30 метрів своїх садиб люди вже не дораховують.

— Прокуратура встановила факт невиконання рішення про відселення людей за 500-метрову санітарну зону, — розповідає голова правління обласної громадської організації «Еко-регіон» Олена Степанець, — й зобов’язала «Свердловантрацит» виконати цю вимогу. Маю визнати, що нам, справді, для переселення були запропоновані квартири в місті Червонопартизанськ. Але що то було за житло? Без вікон, дверей і комунікацій, розкрадене і споганене бомжами. Крім того, багато хто з нас мали приватизовану землю, але про компенсацію мова навіть не йшла. Відповідно до листа Мінвуглепрому, державне підприємство повинно було провести інвентаризацію житла проблемного селища, оцінити будинок кожного заявника й запропонувати для відселення рівноцінну площу. Цього не відбулося.

Але найбільше жителів селища обурило обвинувачення в тому, що загоряння відвалу сталося з їхньої вини. Мовляв, вибираючи вугілля на згаслих териконах, люди порушували технологію, заважали природному процесу, внаслідок чого спричинили загоряння породи.

— Ми звернулися до донецьких учених і вони довели, що всередині терикона проходить хімічна реакція, котра й виявилася причиною загоряння, — розповідає Олена Степанець. — Далі, як нам стало відомо з офіційних документів, відповідно до проекту відвал мали пересипати ізолюючим матеріалом. Але цього не робили через відсутність у підприємства коштів. Не змогло воно профінансувати й виконання заходів з рекультивації плоского й конусного відвалів. Хіба жителі в тому винні?

Варто зазначити, що екологічна ситуація в селищі була вигідна багатьом політикам і представникам структур влади в період підготовки до парламентських виборів. Для одержання голосів виборців вони обіцяли різні шляхи розв’язання проблеми. Зокрема, мова йшла про надання Свердловську статусу зони техногенного лиха. На жаль, сьогодні інтерес до проблеми палаючих відвалів втрачено. Метаморфози, що відбуваються з чиновниками, просто вражають. Наприклад, улітку поточного року Свердловська міськсанепідемстанція внаслідок добору 40 проб атмосферного повітря в районі гірського відвалу встановила перевищення гранично припустимої концентрації шкідливих речовин у чотири рази. Дослідження проводили на наявність в атмосферному повітрі таких забруднюючих речовин, як сірководень, фенол, диоксид азоту, сірчистий ангідрид та інших. Сесія міської ради ухвалила рішення про визнання міста Свердловська зоною екологічного лиха. Після виборів заміри чомусь стали показувати меншу концентрацію шкідливих речовин.

— Мінвуглепром, у принципі, визнає себе винним і зобов’язує «Свердловантрацит» провести інвентаризацію будинків, жителі яких вважаються потерпілими, й надати проект з ліквідації наслідків, — коментує Олена. «Свердловантрацит» просить на ці цілі кошти, а міністерство стоїть на своєму: буде готовий проект — буде й фінансування. Якесь зачароване коло...

Еколого-правові позови в судові інстанції сьогодні готові подати 3,5 тисячі жителів Свердловська. Ті, хто працює в «Свердловантрациті», зізнаються, що перебувають під тиском. Їх попереджають: подаси позов — втратиш роботу. Проте люди настроєні по-бойовому.

— На першому етапі позови будуть не матеріальні, ми проситимемо суд визнати бездіяльність державного підприємства «Свердловантрацит» стосовно невиконання природоохоронних заходів. Доказова база для цього зібрана, — стверджує Олена Степанець.

Луганська область.

Фото з архіву громадянської організації «Еко-регіон».