У Харківській області, в одному з найвіддаленіших сільських районів, схоже, знайдено унікальний юридичний інструмент для правового захисту селян від сваволі несумлінних орендарів. За неповний рік роботи Асоціації власників земельних і майнових паїв у Великобурлуцькому районі практично не залишилося обдурених селян, тих, у кого орендарі взяли в довгострокове користування земельні наділи й техніку, але чомусь щороку забували вчасно розрахуватися з ними відповідно до законодавства і договорів. Радує, що автором ідеї та головним заступником селянства стала місцева районна рада.

Майже 90 відсотків земель сільськогосподарського призначення у Великобурлуцькому районі Харківщини — це вже приватна власність. У державній власності залишилися хіба що землі держрезерву і держзапасу. Але це не так уже й багато. В чиїх же руках сьогодні ця земля?

Власниками, здебільшого, є селяни, які колись працювали в колгоспах і радгоспах, а після реформування сільськогосподарської галузі одержали земельні паї у вигляді кількагектарних наділів. Та як можуть розпорядитися своєю землею пенсіонери, старі, хто в основному сьогодні проживає у селах, не маючи ані техніки, ані грошей, ані, нарешті, фізичних сил для успішного господарювання на землі? Єдина можливість, що в них з’явилася, — здати землю в оренду. От і виникли деякі договірні відносини, в яких питання розрахунку за землю, техніку у вигляді так званої орендної плати стало каменем спотикання не тільки в даному конкретному районі, а й у всьому українському селі.

Відомо, що, здавши в оренду кілька гектарів землі, селянин мав за це, у кращому разі, жалюгідну подачку. В тому ж Великобурлуцькому районі середня орендна плата за рік становила не більше 750—800 гривень. І то розрахунки переважно робилися натуроплатою: кілька мішків зерна, по мішку цукру, літрів по 10—20 соняшникової олії. Загалом більше цієї суми ніхто нікому нічого не платив. До того ж, як правило, розраховувалися фуражним зерном, а ціну за нього правили подвійну, як за високоякісне товарне. Цукор, соняшникова олія, крупи — все це теж відпускалося за завищеними цінами. Таким чином, селянам на кожній угоді чого-небудь недодавали. Окремі ж бізнесмени пішли ще далі. Узагалі взяли моду нікому нічого не платити: а що, мовляв, можуть нам зробити ці діди з бабами?

У 2005 році з селянами Великобурлуцького району не розрахувалася майже половина підприємців, у 2006-му — кожен третій. Люди скаржилися до райради, до районної адміністрації. Та що могла вдіяти місцева влада в умовах нинішньої української вседозволеності і правового нігілізму? Ніяких правових механізмів впливу на договірні відносини між орендарями і власниками паїв нині не існує. Держава просто самоусунулася від процесу переходу сільськогосподарської галузі з державної колгоспно-радгоспної власності на шлях приватного підприємництва.

За чинним законодавством між орендодавцями й орендарями внаслідок договорів виникають так звані господарсько-майнові відносини. А хто ці відносини повинен і може регулювати? Тільки суд. Однак відомо, хто в цих позиваннях перемагає: той, хто сильніший, і це не завжди той, на чиєму боці правда, а той, хто вміє і може «вирішувати питання». Та якщо від імені окрадених власників землі виступають уже не дід з бабою, а організація, хай навіть громадська, але законодавчо підкована, з гарними адвокатами, то це вже сила, здатна послідовно відстоювати свою позицію, з якою судам уже не можна не рахуватися. Ось так і виникла ідея створення дійового механізму, який би протистояв сваволі нових українських поміщиків.

У Великобурлуцькому районі 10 тисяч власників паїв. Більше половини з них — люди літні, котрі ніколи не те що в суди не підуть — сперечатися з кривдником не стануть.

— Створюючи громадську організацію захисту прав і інтересів наших селян, — каже голова Великобурлуцької райради Володимир Панарін, — ми діяли строго за класичною схемою. Спочатку сформували первинні організації безпосередньо в селах. У районі 18 територіальних громад, і в 14 з них на сьогодні такі первинні організації вже створено. В решті нема — може, тільки тому, що там орендарі більш-менш акуратно підходять до розрахунків. Дається взнаки ще невіра людей в усе і вся. Та хай там як, а з десяти тисяч власників земельних і майнових паїв у нашому районі майже кожен п’ятий уже перебуває в лавах асоціації. Громадська організація має статус юридичної особи, свій статут. Люди платять членські внески. Тепер асоціація відстоює в судах інтереси не тільки її членів, а й інших селян — власників земельних паїв. Кращої реклами і не придумати. Проте не варто думати, що ми намагаємось насаджувати в суспільстві якийсь войовничий дух. Зовсім ні! Фактом створення Асоціації власників земельних і майнових паїв ми насамперед хочемо утвердити у своєму районі цивілізовані, взаємовигідні відносини між орендарями й орендодавцями. Це — головна мета.

Певно, не варто сьогодні називати імена несумлінних підприємців, які завдяки асоціації усвідомили свої гріхи і стали на шлях істинний. А от цифри того свавілля, яке коїлося в районі ще кілька років тому, для порівняння варто навести. Наприклад, сільськогосподарське підприємство «СМ» (тут і нижче назви сільгосппідприємств змінено) у 2005 році не розрахувалося з людьми, у 2006-му теж визнало за можливе не платити за рахунками. Заборгованість перевищувала 300 тисяч гривень. Завдяки асоціації, активній роботі її первинної організації, з усіх боргів минулих років розрахунки зроблено. Цього року селянам за договорами також усе виплачується справно.

У господарстві «М» заборгованість тільки в заробітній платі була більш як 500 тисяч гривень. Завдяки спільним зусиллям як асоціації, так і районної ради заборгованість у зарплаті погашено, нормалізовано розрахунки в орендній платі. І таких прикладів можна навести чимало.

Асоціація за короткий час настільки органічно ввійшла в селянське життя, що багато хто у Великому Бурлуці навіть дивується: а як можна було раніш обходитися без такої структури? Особливі надії в районній раді покладають на неї на період майбутнього можливого зняття мораторію з продажу землі і власне продажу землі. Тут уже без професіоналів у земельних відносинах не обійтися.

Роль місцевого самоврядування, чого там гріха таїти, в українському селі досить декларативна. У Великому Бурлуці впевнені: її треба піднімати на належний рівень. Життя цього вимагає.

— Ми задоволені, — підкреслює Володимир Панарін, — що розбудили людей, їхню активність, самостійність, розуміння того, що багато чого в цьому житті залежить від них самих. Атмосфера договірних відносин між орендодавцем і орендарем у районі вже далека від тієї, що була кілька років тому. У 2007 році місцеві підприємці практично повністю розрахувалися з селянами за земельними та майновими паями. Проблему як таку в районі знято. Почин, до речі, підхопили і в інших районах області.

Харківська область.