На час створення Вінницької області (1932 рік) до її складу входив 71 район нинішніх Хмельницької, Житомирської, Київської, Одеської та Черкаської областей. У 1937 році частина районів відійшла до новостворених Житомирської і Кам’янець-Подільської областей. У складі Вінниччини залишилося 42 райони. У 1954 році до Черкаської області відійшов Монастирищенський район. Протягом 1957—1959 і в 1962 році було ліквідовано 18 районів Вінниччини, а решту укрупнено до 13 районних адміністративних одиниць. У 1965—1966 роках на наполегливі прохання і вимогу жителів знову відновлено 12 районів, у 1979-му — ще один, стільки ж — у 1987 році. Нині область має 27 районів.

Вінниччина — одна з чотирьох областей держави, де два роки тому планували відпрацювати експеримент із впровадження адміністративно-територіальної реформи. Втім, далі розмов і незначних практичних кроків справа не пішла. Незважаючи на це, у регіоні готуються до продовження «великого переділу» територій.

Створено нову карту області

У квітні 2005 року члени робочої групи з проведення адміністративно-територіальної реформи, очолюваної тодішнім віце-прем’єром Романом Безсмертним, презентували вінничанам нову карту області. Така подія не могла не схвилювати краян. Адже замість 27-ми районів на ній залишалося 17. Передбачалося скорочення кількості сільських рад — більш ніж удвічі: у 1466 населених пунктах мало залишитися 250 сільрад. Базові територіальні громади, за задумом реформаторів, об’єднували п’ять тисяч жителів. У кожному районі повинно було залишитися 85 населених пунктів і 18 сільрад із загальною кількістю населення в одному районі 50 тисяч осіб.

— Людей підганяють під цифри, — так висловився тоді один з учасників зібрання. Адже запропоновані стандарти вимагали переділу меж населених пунктів. Саме цей факт збудив неспокій у серцях багатьох жителів регіону. І не лише тому, що їм збиралися по-новому кроїти межі. Люди ніяк не могли зрозуміти, яким чином такий переділ може наблизити до них владу, а головне — забезпечити їм європейський рівень життя? За словами «батька» реформи, саме такою є мета її впровадження. Дивувало й те, що реформу відверто «підганяли». «Бюджети наступного року мають бути затверджені з урахуванням адміністративно-територіальних змін», — наголошував у своєму виступі у Вінниці на зборах представників семи областей, учасники яких обговорювали законопроект «Про територіальний устрій України», пан Безсмертний. Вибори до місцевих рад і ті планували перенести з весни на осінь 2006 року, щоб мати більше часу для завершення переділу територій.

Як корабель без вітрил і капітана

— Я тоді говорив і залишаюся з такою думкою досі, що за реформу взялися не з того кінця, — каже заступник голови Вінницької обласної ради Степан Нешик. — Не за ту ланку ланцюга взялися. Починати треба не з адміністративного поділу. Бо не це є визначальним у створенні належних умов для жителів територіальних громад. Дядько будує хату з фундамента. А тут чомусь вирішили поставити воза попереду коня.

Люди хочуть мати нормальні умови для життя, мати роботу.

Загальною бідою для більшості сільських населених пунктів, і не лише на Вінниччині, — продовжує співрозмовник, — є відсутність добротних доріг. У нашій області менше половини доріг у селах і між ними мають тверде покриття. А в деяких районах, зокрема, Жмеринському, Могилів-Подільському, цей показник ще гірший. Нема дороги — не піде транспорт. Як же тоді люди добиратимуться до тієї ж сільради? Адже після укрупнення адміністративних територій вони для значної частини жителів глибинки «віддаляться» на ще більшу відстань. Так само стане довшою дорога до райцентрів.

Пан Нешик, пригадується, порівняв у своєму виступі на згаданому зібранні пропоновану реформу з кораблем у морі. «Реформа дрейфує, як корабель без вітрил та капітана. Тому кінцевий пункт її призначення невідомий. Адже рухається вона залежно від того, в який бік дме вітер і хто тримає штурвал». Аргументував свою тезу низкою конкретних фактів. Почерпнув їх від людей, для яких підготували черговий експеримент. До слова сказати, учасники зборів представників семи областей держави, про які згадувалося вище, не були одностайні у схваленні основних принципів реформи.

Злидні до злиднів — достатку не буде

— Адмінреформу треба було розглядати з позицій жителів найвіддаленішого від обласного центру села, — продовжує Степан Нешик. — Таким у нашій області є село Берізки Чечельницького району, це на межі з Одещиною. Однак думкою жителів цього населеного пункту ніхто не цікавився, як, до речі, й інших селян, заради блага яких нібито реформуватимуть території. Хоч би до голів сільрад дослухалися. А вони в один голос твердили і тоді, і тепер про парадоксальну ситуацію в фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування. У нашій області вони мають у структурі доходів аж півтора відсотка надходжень від місцевих податків. Неспроста керівники громад наголошують на тому, щоб перевести до розряду місцевих податок на землю, на нерухомість.

— Якщо ми думаємо, що за рахунок скорочення двох-трьох посадових осіб органів самоврядування зробимо самодостатньою новостворену територіальну громаду, то це велика помилка, — продовжує пан Нешик. — Бо коли злидні до злиднів — достатку не буде.

Помилкою вважають вінничани ще один пункт реформи. На думку керівників сільських територіальних громад, не можна «підганяти території під цифри», тобто брати за основу створення нових адмінодиниць кількість жителів. У даний час під запропоновані параметри підпадає лише один район Вінницький — з населенням майже 70 тисяч чоловік і сімома сільрадами, на території яких проживає по п’ять тисяч жителів. Це на папері легко від’єднувати чи приєднувати населені пункти. На практиці все набагато складніше.

Голова Хмільницької районної ради Василь Чмелюк наводить приклад з селом Великий Митник. У ньому 3250 жителів. Щоб створити громаду базового рівня, треба приєднати до сільради названого села ще два населені пункти, водночас ліквідувавши у них сільради. В теорії — нічого складного, хоч і різати доведеться, як кажуть, по-живому, продовжує співрозмовник. Зате на ділі маємо ось що. Половина жителів двох сіл, які мають приєднати, є пенсіонерами. «Як же це ми наближаємо до них надання послуг, коли тепер, щоб дістатися до сільради, їм треба долати аж 25 кілометрів? Бо саме такою є відстань від одного з приєднуваних сіл».

— Навіть найменший населений пункт не можна залишати без представника влади, — висловлює свою думку сільський голова невеликого села Кричанівка, що у Могилів-Подільському районі, Олександр Соляр. — Треба буде у таких селах, як наше, а воно, як це уже не раз бувало, знову відійде до більшої сільради, залишити хоча б члена виконкому чи іншу посадову особу. Наділити її певними повноваженнями, надати відповідний статус. Люди повинні мати до кого звернутися саме на своїй території. Віддаленість від сільради — це дуже велика проблема не лише для старшого покоління, молодим і то непросто буде добиратися до села із сільрадою. Пан Соляр вважає, що під час реформування варто було б виходити з інтересів громади. Не можна скидати з рахунку факту добровільності, бажання і волі жителів територіальної громади у її приєднанні до іншої території.

У Польщі реформу починали з... доріг

— Великі відстані між центром і населеними пунктами — це велика помилка реформи, — наголошує голова Тульчинської районної ради Анатолій Бузік. — У нашому районі 50 населених пунктів і 26 сільрад, тобто громади вже об’єднані. Але реформатори планують ліквідувати Тульчинський район як адміністартивно-територіальну одиницю. Нас планують приєднати до сусіднього Немирівського району, саме там буде адміністративний центр. І це при тому, що на Тульчинщині проживає 62 тисячі населення. Тоді як середня кількість жителів у районі після реформи передбачається її авторами не набагато більше — 70 тисяч жителів. Ніхто не бере до уваги історичне минуле регіону. Про багатющу історію Тульчинського краю відомо далеко за межами області. У нас найбільше в області пам’яток архітектури. Чому цей факт не насторожив авторів реформи, коли вони «стирали» з карти такий адміністративний центр?

Узагалі не з переділу варто б починати реформу. Поляки, з якими підтримують стосунки більше двадцяти територіальних громад Вінниччини, взялися за реформування із створення добротних доріг, налагодження сервісу, забезпечення найрізноманітнішими видами послуг. Чому б нам не скористатися їхнім досвідом? Адже соціальна сфера у селах або зруйнована повністю, або на межі такої руйнації. Раніше її тримали на своїх плечах господарства, тепер передали територіальним громадам, а ті не мають коштів ані на водогін, ані на газопроводи...

Де буде столиця Поділля?

Григорій Заболотний, голова Вінницької облради, каже, що «дихання» реформи, яке так близько відчули краяни, додало їм снаги до здорової конкуренції з сусідами з Хмельниччини і Тернопільщини. «Рано чи пізно реформа все одно відбудеться, — переконаний пан Заболотний. — Статус столиці Поділля отримає той регіон, де буде більше козирів». Головним з них, на думку голови облради, буде належна соціально-економічна база, а також надійний кадровий потенціал. Для розвитку громад в області розробили і затвердили на сесії облради Стратегію соціально-економічного розвитку територій. На місцях підготовлено 721 проект із розбудови населених пунктів — від невеликого села до обласного центру. Їх втілення фінансують з обласного бюджету на конкурсній основі. Надійним економічним підгрунтям для реалізації прийнятого документа стане розвиток нових промислово-технологічних зон. Одну з них започаткували на околиці обласного центру. Тут введено в дію два потужні підприємства з переробляння деревини, збудовані за кошти інвестора — польської компанії «Барлінек». Загалом під нові виробництва відвели в цьому місці сто гектарів землі. На ній виросте, зокрема, нова потужна кондитерська фабрика. Фінансуватиме будівництво вітчизняний інвестор — концерн «Укрпромінвест». Планується побудувати молокозавод.

Технологічні пояси «підпережуть» також райцентри. Вони покликані, з одного боку, розвантажити обласний центр, а з другого — забезпечити роботою мешканців сіл і райцентрів. До речі, перелік інвестиційних проектів, крім того, що їх розмістили на сайті облдержадміністрації, передали у кожне зарубіжне посольство у нашій державі.

Вінниця планує зажити слави ще й науково-дослідницького центру. Спільно з Київською політехнікою тут створюють науково-технологічний парк на зразок американської «Силіконової долини». Він включатиме в себе наукове містечко для вчених, низку дослідницьких інститутів і лабораторій. У наступному році на місці закладеного каменю майбутнього технопарку розпочнуть будувати академмістечко. Щоб якось відзначити патріотів краю, які зробили найвагоміший внесок у його розвиток, депутати облради запровадили відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною». Пам’ятний знак у формі великого ордена виготовлено з використанням золота і срібла. А ще грошову винагороду.

Вінницька область.