Газовий бумеранг, або Чому навколо будинку, що зірвався, і досі вирують пристрасті

У той суботній ранок, 13 жовтня, Лариса Токар, дніпропетровська кореспондентка агенції «Інтерфакс-Україна» була на редакційному завданні в місті. Коли її багатоповерхівка здригнулася від вибуху, зателефонувала мама жінки, казала, їй дуже зле. Журналістка примчала на таксі додому. Але коли приїхала й почула страшні вигуки: «Зірвався будинок!», то зрозуміла, що сталося. І вже сама під холодним рясним дощем опинилася серед зляканих мешканців житлового масиву Перемога-1. Її повідомлення про цю трагедію було першим у ЗМІ. З того дня Лариса Валентинівна стала не тільки одним із найперших свідків вибуху, але й найдовіренішим представником четвертої влади на місці надзвичайної події, і, крім того, пристрасним журналістським оборонцем живих і, на жаль, мертвих. То був жахливий шок: бачити збожеволілих, напівроздягнених людей, які втратили своїх рідних і близьких, житло і майно. Саме Лариса Токар першою озвучила інформацію про те, що є очевидці, котрі розповідали їй, що бачили чорний «Міцубісі» й трьох молодиків у чорних шкірянках десь за 15 хвилин до вибуху, які «поралися» в газорозподільному пункті, що на цьому масиві. Її журналістська підказка стане однією з версій для слідчих прокуратури, котрі встановлять і заарештують реальних газових чиновників-візитерів на чолі з директором ТОВ «Дніпрогаз» Ігорем Іванковим...

Тепер ми знаємо, що напередодні вибуху побутового газу в цьому кооперативному будинку мешканці виявляли неабияку стурбованість щодо дивної «поведінки» газових плит у їхніх квартирах, де під тиском газу зривало конфорки, був відчутний запах газу в коридорах. Дзвінки в аварійну службу «04» «Дніпрогазу» (в 2001 р. передану «Нафтогазом України» в управління приватній структурі, а в 2006 р., як повідомив «Голосу України» радник виконавчого директора «Газекс-Україна» Володимир Землянський, це підприємство перейшло до управління структур російського ЗАТ «Комплексні енергетичні системи». — Авт.) закінчувались порадами провітрювати квартиру, вийти на свіже повітря. Згодом уже ніхто й трубки у газовій службі не брав. Така от картина відповідальності, що вималювалась із матеріалів слідчої групи обласної та Генеральної прокуратури. Слідчі ще не відповіли на запитання (очікують результатів проведених експертиз), що повинно було статися з ГРП та з внутрібудинковою газовою мережею, щоб із неї витік газ у такій кількості й під тиском, який, на думку фахівців, у кілька десятків разів перевищував допустиму норму, що й призвело до масштабної руйнації цілого під’їзду з 40 квартир? Чому не спрацювали швидкодіючі запобіжні запірні клапани та запобіжні скидні клапани, які автоматично припиняють подачу газу споживачам при підвищенні чи зниженні його тиску в мережі?

Справді, на місці вибуху оперативно з’явилося міське та обласне керівництво, еменесники, пожежники, військові, міліцейські підрозділи, почала прибувати спецтехніка з висувними драбинами, які не діставали до вікон 10 поверху. Почав діяти міський штаб у СШ-76, що поруч, очолюваний першим заступником міського голови Анатолієм Крупським. Так почалася комплексна, дуже складна та надто ризикована багатоденна боротьба з наслідками трагедії. Найголовніше в ній було знайти тих мешканців, які вважалися зниклими безвісти. А можливо, і живих під залізобетонними уламками у повністю зруйнованому третьому під’їзді, що «світився» наскрізними дірками від руйнування блочних стін у колишніх квартирах. Зростала й траурна цифра жертв, яка невдовзі зупинилася на 23 загиблих, серед яких вісім дітей, а до лікарень потрапили 17 постраждалих із травмами різного ступеня тяжкості, із них — двоє дітей.

Після вибуху

Ще важчим завданням була людська стихія: привести до тями потерпілих, заспокоїти громадськість, вселити в душі людей віру в те, що й із таких жахливих ситуацій є вихід. А ще — зігріти, розселити, визначити фінансові механізми компенсацій втрат житла, майна, а також виплат за втрату рідних. Обидві проблеми, рятувально-відновлювальну та психологічно-фінансову, владі вдалося розв’язати здебільшого організовано та відповідально. Після короткочасного першого шоку машина влади запрацювала на повну потугу, і весь комплекс екстрених рятувальних робіт був уже під її контролем. Було надано своєчасну та рішучу допомогу з центру: на другий день уже почала діяти урядова надзвичайна комісія, яка «отаборилася» поруч зі зруйнованою будівлею у військовому наметі. Тут побувають і зустрінуться з мешканцями будинку Прем’єр-міністр за дорученням Президента, а потім і глава держави. Вони спрямують ситуацію в конструктивне русло, без затримки надійдуть десятки мільйонів бюджетних коштів із резерву Кабміну України. Обурені слова Президента Віктора Ющенка на адресу мовчазної бездіяльності власників ВАТ «Дніпрогаз», мовлені на прес-конференції біля будинку-руїни, достукалися до московського офісу російського мільярдера Віктора Вексельберга, й газівники примчать до Дніпропетровська для ведення перемовин про реальну фінансову підтримку. Вся Україна відгукнеться благодійними пожертвами для потерпілих на спецрахунки дніпропетровських банків.

— Ми не сподівалися й навіть не мали ніяких надій, що до нас так, як і належить у людській біді, поставиться влада і людська громада, — говорить Оксана Звагольська з кв. 28 першого під’їзду. — Розселили по готелях, гуртожитках, у шкільних класах, організували триразове харчування і вже на другий день, а це була неділя, видали всім потерпілим по 500 грн. на різні витрати: одяг, взуття, поїздки та інше...

Так, мобілізовані міським штабом працівники медичних, юридичних, нотаріальних, соціальних, паспортних, слідчих та інших міліцейських служб не тільки Жовтневого району працювали над встановленням реальної кількості потерпілих і загиблих, складанням актів на втрачене майно, документації, відкриття особистих банківських рахунків, куди надходитиме компенсаційна допомога не тільки від держави.

Михайло Сопільняк, начальник управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпропетровської міськради, який опинився в центрі саме фінансових подій із компенсування збитків потерпілим, розповів нам, що такої страшної ситуації не може пригадати за 12 років праці в цій службі. Пам’ятає таку трагедію на вул. Панікахи, коли дев’ятиповерховий житловий будинок «провалився» під землю. Потерпілим надали тільки житло та незначні кошти за втрачене майно. А торік на житловому масиві Перемога також постраждали від вибуху газу три горішні поверхи дев’ятиповерхівки, точніше, п’ять квартир, але такої уваги держави та суспільства, як нині, не було.

— Тільки проживання потерпілих у готелях міста вже обійшлося міській казні майже в 1,5 млн. грн., а його буде ще продовжено, напевне, і після 1 грудня ц. р., — розповідає нам Михайло Федорович. — Найоптимальніше було б мати у розпорядженні виконкому спеціальний резервний соціальний будинок сімейного типу на 150-200 родин, який міг би гарантувати людям проживання в періоди таких колективних нещасть. А потім ми «перегортаємо» документальну фінансову складову в фінансових цифрах з дня аварії і по сьогодні, що торкається найдражливішої сторони катастрофи — соціального захисту постраждалих.

— Спершу, у день трагедії й наступного дня, ми зареєстрували 376 постраждалих, хоча за даними Жовтневого паспортного столу було 326, — каже пан Сопільняк. — Пізніше, протягом кількох наступних тижнів, на підставі довідок, які видавала паспортна служба міської міліції, список зростав до 522 осіб, але остаточно сформувався на цифрі 509 потерпілих у 163 квартирах і оселях за так званим основним списком, куди зараховані мешканці буд. 127, а також із приватного сектору вул. Мандриківської з будинків 96, 98, 98-А. Окрім них частково постраждалим вважається ще 41 приватний будинок.

Міська соцслужба, на яку покладено фінансову відповідальність, уже в понеділок, на третій день трагедії, зареєстрованим потерпілим у кількості 400 осіб видала перші 500 грн. допомоги. Беручи до уваги, що це бюджетні кошти, видача супроводжувалася певними обов’язковими документами, які складалися «на ходу» і без яких, просто по паспорту (а в багатьох і документів не було, бо пропали), їх отримати було неможливо, що дратувало спантеличених драмою людей. Через день виділили ще 800 тис. грн. з обласного бюджету, й усі одержали по 2000 грн. Потім почали надавати допомогу іншим 109 потерпілим. До речі, ще 25 громадян, які вважаються потерпілими, на час підготовки цієї публікації не отримали допомоги, яка їм належить, бо перебувають за межами України.

Компенсації

Щоб відчути проблему, так би мовити, з середини, поглянемо на найчутливішу та найделікатнішу ситуацію з пожертвами, які надходили зі всієї України від установ, організацій, підприємств та громадян. Сума на спецрахунку управління на 16 листопада становила 14 792 799 грн., і саме вона була розподілена, як вважає Михайло Сопільняк, відкрито, прозоро та чесно. Перші 5 221 000 грн. надходжень розподілили порівну на 163 родини, тобто по 32 030 грн. кожній. А от цільова матеріальна допомога в сумі 110 189 грн. була видана винятково 24 постраждалим із третього під’їзду, 179 000 грн. — на погашення матеріальних збитків від втрати майна мешканцям приватного сектору. Кошти в сумі 3 500 000 грн., які перераховані «Укргазенерго», також розподілені між мешканцями всіх 163 родин у розмірах від 3 125 до 25 000 грн., переважно для вцілілих 1 та 2 під’їздів. 1 750 000 грн. одержали родини загиблих та інваліди, або по

64 815 на кожну сім’ю. Ще варто сказати, що

3 115 910 грн. благодійних коштів розділили між усіма 163 родинами. За визначеними представниками урядової комісії, рятувального штабу та головами ініціативних груп усіх під’їздів для родин загиблих коефіцієнтами для сімей із коефіцієнтом два видано по 32 123, а для решти родин із коефіцієнтом один — по 16 061 грн.

Із загальної суми пожертв також виділено

916 700 грн. для семи постраждалих, які перебувають у лікарнях і, можливо, матимуть інвалідність, тобто майже по 131 000 кожному. Для інших хворих, які лежать у лікарнях на одужанні, по 45 820 грн. кожному. Такий баланс благодійних пожертв.

Для компенсації за втрату майна розподілено 5 120 000 грн. з резервного фонду Кабміну. Видавати їх почали на третій-четвертий день після аварії на підставі комісійних актів обстеження потерпілих родин на придбання меблів, побутової техніки всім 163 сім’ям — від 5100 (для вцілілих 1 та 2 під’їздів) до максимальної суми 87 300 грн. тим, хто втратив усе.

Пожертви від благодійних фондів Пінчука, Ахметова (по 10 млн. грн.), матеріальна допомога від БЮТ (3,5 млн. грн.) розподілялись їхніми представниками всім потерпілим без участі міського управління соцзахисту. Дотримали свого слова і власники ВАТ «Дніпрогаз», перерахувавши на кожного загиблого по 500 000 грн., а також 10 000 000 грн для всіх постраждалих родин. Загалом процес перерахунків та одержання належних коштів тривав без якихось серйозних непорозумінь. Звичайно, сама процедура не могла не бути бюрократичною й вимагала часу для чіткого визначення належних перерахувань. Нам удалося дізнатися, що працівниками паспортної служби УМВС в області потерпілим від вибуху було видано 52 паспорти громадянина України, 225 довідок на отримання матеріальної допомоги та 367 перепусток. Співробітниками обласної ДАІ видано 9 тимчасових свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, 25 тимчасових посвідчень водія. Податківці поновили 92 ідентифікаційні коди. Зрозуміло, що без цих документів годі було й сподіватися на одержання належної допомоги.

Такі реалії, хоча... Мешканка В. із третього під’їзду внесла до акту втраченого майна антикваріат на суму 400 000 грн. і золоті речі — на 150 000. Довелося їй спілкуватися з комісією, й бідова громадянка зізналася, що хотіла в такий спосіб одержати компенсацію за моральні збитки. Або мешканець із третього під’їзду Н. Він постійно проживає в Донецьку, а за його дніпропетровським помешканням наглядала коханка К. Їх визнано потерпілими, й обоє одержали компенсацію.

Нам не вдалося знайти Юрія Гілляку, який публічно стверджував, що не тільки його, мешканця першого під’їзду, надурила влада, а й інших сусідів по будинку. Мовляв, ті не відмовлялися від виплат компенсації за втрачене індивідуальне майно з їхніх квартир. А за інформацією, яку надав «Голосу України» відділ зв’язків з громадськістю УМВС України в області, майно справді було врятоване співробітниками міліції, усе винесено та безплатно перевезено на прохання потерпілих за вказаними ними адресами. Проте ми з’ясували, що пан Юрій справді мешкав у квартирі № 34 із загальною площею 44 кв. м і одержав на особистий банківський рахунок 521 975 грн. без додаткових дорахувань із благодійних пожертв, з якими в нього сума становитиме до 570 000 грн. Якщо врахувати, що на кожного потерпілого для придбання квартири виділена сума з держбюджету з розрахунку по 10 000 грн. за квадратний метр, то у нього вистачить коштів не лише на придбання рівнозначного помешкання з ремонтом на первинному ринку, а й на меблі та інші суттєві витрати.

— На рахунках у людей фактично є 122 654 000 грн., у середньому на потерпілого сума виплат за втрачене житло і майно сягає 700-800 тис. грн., і кошти ці надійшли з держбюджету, — поінформував журналістів т. в. о. голови ОДА Віктор Бондар. — У третьому зруйнованому під’їзді суми значно більші, держава свою місію виконала. Якщо в когось є якісь претензії, як, наприклад, у пана Гілляки, то слід звертатися до суду, а не робити нас свідками спекуляцій, що мають місце з боку окремих постраждалих, які намагаються видавити для себе максимум...

Він не приховував, що є й інші мешканці квартир, на яких ще не перераховані кошти, бо немає певної документальної ясності.

Ампутація відповідальності

Про ситуацію з газорозподільними мережами ВАТ «Дніпрогаз», що на сьогодні типово для будь-якого міста України. Те, що держава кинула напризволяще одну з найнебезпечніших галузей життєзабезпечення суспільства — газову, цілком очевидно. З кого тепер вимагатимуть відповіді за бездарну експлуатацію облгазів, переданих в управління різним власникам, які знаходяться в офшорних зонах чи за межами нашої держави? З українських компаній «Нафтогаз» чи «Укргаз», міськвиконкому чи обладміністрації, що беззастережно віддавали таку галузь у приватні руки? Ні належних юридичних договорів про спосіб управління власником, ні жодного застереження про належну експлуатацію обладнання й мереж та відповідальності за них. Виходить, що бери та качай... величезні фінансові потоки.

Сергій Сторчак, голова Держкомітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, повідомив, що за висновками експертної комісії встановлено, що основною причиною вибуху газу, внаслідок чого загинуло 23 особи, є безвідповідальне ставлення ВАТ «Дніпрогаз» до обслуговування мереж. Розслідування, проведене урядовою комісією, засвідчило, що персонал підприємства, який обслуговує газове господарство, було скорочено з 1500 до 690 осіб. При цьому більшість фахівців, які залишилися працювати, мають низьку кваліфікацію й незначний досвід роботи. Також зафіксовано, що запірний клапан газорозподільного пункту № 161 (один із тих, що мали запобігти аварії) під час випробувань (перевищення тиску газу втричі) не спрацював. Більшість приладів морально застаріла, а термін їхньої амортизації давно вичерпано. Усі матеріали розслідування буде передано до прокуратури. Керівництво «Газекс—Україна» у своїй заяві категорично незгодне з такими експертними висновками державної комісії. Це ще питання, хто кого «запресингує». А хто з місцевої влади знає про визначене законодавством обов’язкове страхування майна, зокрема й державного, страховими компаніями та страхування відповідальності власника?

— Я не є прихильником будь-якої політизації цього лиха. Лідерка БЮТу Юлія Тимошенко, яка також побувала на місці трагедії, заявила, що передача державою таких важливих структур, як «Дніпрогаз», у приватні руки є злочином, — дає свою професійну оцінку й екс-нардеп Микола Омельченко, який у 70-х роках працював у Дніпропетровському облвиконкомі першим заступником голови й відповідав за введення житлових комплексів до експлуатації. — Бо будь-яка приватна структура, що бере газопроводи всіх рівнів (вони були та є державною власністю) в управління, не здатна створити систему безпеки користувачів газом. Це тривалий і дуже відповідальний процес, на який потрібні десятиріччя. Новий власник не квапитиметься вкладати кошти у розвиток, модернізацію чи ремонт не своєї мережі, а лише економитиме на технологічному забезпеченні та обслуговуванні газових систем.

На думку пана Омельченка, якщо відбулася передача в приватне управління будь-яких вибухонебезпечних об’єктів, то є закони України, що передбачають обов’язкове страхування відповідальності користувача такими об’єктами. Мова тут не тільки й не стільки про компенсацію збитків постраждалим, а переважно про систему контролю фахового, обов’язково незалежного контролю, страховою компанією, котра не допустить будь-яких порушень, бо відповідає власними коштами за недбальство застрахованої особи. Це теж не було зроблено. І за цю бездіяльність винним належить відповідати.

Дотепер ніхто з місцевих і київських чиновників про це чомусь не говорить. Купуючи залізничний квиток, пасажир знає, що його життя застраховане. А тут десятки мільйонів споживачів газу щоденно перебувають під дамокловим мечем небезпеки, і — жодного страхового захисту. Куди поділася чітка система навчання користувачів газом, обов’язкова для виконання система контролю, безпеки та суворого нагляду за дотриманням цих вимог, яка б унеможливлювала будь-які трагічні випадки? Запитань багато, але газовий бумеранг може повсякчас повернутися... Сьогодні шукають крайнього. І знайдуть. Звичайно, відповідатимуть «стрілочники», що нині перебувають у слідчому ізоляторі та знайомляться з пред’явленими їм обвинуваченнями...

Т. в. о. голови ОДА Віктор Бондар розповів нам, що не знімається питання про повернення газовою компанією 103 млн. грн., які держава витратила на рятувально-відновлювальні роботи. Влада не хоче, щоб її благодійна допомога була зарахована як залік у компенсацію бюджетних витрат. Доповідаючи Президенту України про ситуацію, що склалася в сфері діяльності газових компаній у Дніпропетровську та інших містах області й України, він запропонував два варіанти нагального розв’язання цього питання, що вже готуються з кваліфікованими обгрунтуваннями фахівців...

По-перше. Якщо й передавати в оренду газові мережі приватним компаніям, то на 10-15 років, як це є в Європі. У договорах оренди мусить завбачати не лише сума проплати за оренду та експлуатацію мереж, а й підписання сум інвестицій, які вкладатимуться щорічно в розвиток мереж, ремонт, модернізацію й заміну обладнання газових мереж. Такий договір оренди мусить бути захищеним, чітко фіксувати зобов’язання та інвестиційні складові на ремонт і заміну обладнання.

По-друге, можливий, на його думку, і повний продаж місцевих газових мереж приватним компаніям. У такому випадку держава не лише продає, а й підписує пакетну угоду, де має йтися про те, скільки інвестуватиметься коштів у розвиток мереж і яка частка прибутків вкладатиметься в модернізацію. Невиконання зобов’язань — повернення газових мереж у власність держави. А держава має жорстко контролювати діяльність газкомпаній і не допускати монополізму в тарифній політиці.

Невже й ця трагедія не навчить нас працювати відповідально, щоб відома українська приказка «біда біду перебуде, одна мине, десять буде» не була для нашого суспільства фатальною? Не дай Бог.

Дніпропетровськ.

Фото Миколи МЯКШИКОВА (Укрінформ).