По той бік Землі

Після низки великих аварій на шахтах у 2000—2002 роках фахівці обережно заговорили про зниження травматизму. Обережно — тому що донецькі вугільні підприємства залишаються одними із найскладніших за гірничо-геологічними умовами. Але об’єктивно витрати на безпеку праці збільшилися. Принаймні здавалося, що ситуація, коли під час аварії 1998 року на шахті імені Скочинського потерпілі гірники користувалися одним саморятувальником на двох-трьох (інші не працювали), — уже в минулому. «Раніше до мене у відділення щотижня привозили п’ятьох-шістьох шахтарів із важкими травмами, — зізнався мені відомий донецький хірург-травматолог. — Тепер такі робітники потрапляють раз на півроку».

Аварія на орендному підприємстві «Шахта імені Засядька» 18 листопада заперечила оптимістичні прогнози і зіпсувала статистику смертельного травматизму, яка за останні роки значно поліпшилася. З початку року в Донецькій області загинули 199 гірників, із них 106 — на шахті імені Засядька. Найбільша в історії вітчизняної вугільної галузі трагедія сколихнула суспільство. Однак не варто забувати, що майже така сама кількість гірників загинула «непомітно». Їхня смерть не привернула пильної уваги телекамер і диктофонів, але такі одиночні випадки засвідчили, що проблема безпеки праці актуальна для всіх без винятку шахт.

Про типові причини смертельного травматизму у вугільній галузі і шляхи їх подолання я розмовляла із начальником територіального управління Держгірпромнагляду в Донецькій області Миколою Малєєвим* (на знімку). Воно контролює роботу 199 шахт. Із них 127 видобувають вугілля, 59 перебувають у стадії закриття, 13 — в стадії будівництва (малі приватні шахти). Зі 127 діючих вугільних підприємств 77 — державної власності, 49 — приватні, 14 — з іншою формою власності (оренда тощо).

— Миколо Володимировичу, чому досі немає акта розслідування причин аварії 18 листопада на шахті імені Засядька?

— А як може з’явитися акт, якщо розслідування не завершене? За процедурою, експерти повинні побувати на місці аварії. Раніше вони не могли цього зробити через пожежу. Після двох нових вибухів встановлення причин ускладнилося. Прийнято рішення затопити аварійну дільницю, до шахти закачують воду. Рано про щось говорити, доки не «докопаємося» до причин. Так, попередньо, на підставі опитування свідків та вивчення технічної документації, можемо сказати, що стався вибух. Чи брав участь у вибуху вугільний пил, поки що невідомо. Зразки пилу із 13-го конвеєрного штреку відправлено на експертизу. Кілька свідків сказали, що чули два хлопки. Це означає, що стався не один вибух, а два. Не виключено, що один вибух ішов і тягнув за собою шлейф вогню, після чого стався другий вибух, більш сильний і потужний. Адже люди загинули на двох «крилах»: західному і східному.

— У такому разі, як зробити безпечною працю гірників на великих глибинах? Виходить, усі відомі засоби захисту не допомагають?

— Треба підтримати науку передусім. Ми завжди були прихильниками створення Національної гірничої академії. До неї варто залучити кращі уми вчених, створити фундаментальну базу для розробки шахт глибиною понад 1000 метрів. Адже на такій глибині змінюються навіть фізико-хімічні властивості породи. З’являються інші гази, по-особливому виявляється гірничий тиск. Там відбуваються вже не ті деформації, які проходили на глибині 800 метрів.

— Скільки, на ваш погляд, часу потребуватиме пошук необхідних рішень, які дали б змогу безпечно працювати на тисячі метрів і глибше?

— Спочатку треба створити інститут, розробити фундаментальні науки**. А як розвернуться самі вчені, залежить не лише від них, а й від фінансування цих розробок. Адже ви знаєте, в якому стані у нас галузева наука. Наприклад, Макіївський науково-дослідний інститут із безпеки робіт у вугільній промисловості здебільшого займається не розробкою технічних рішень, а видачею рекомендацій. Приміром, є небезпечна ділянка — вони видають рекомендації на ведення робіт. Тобто ми лікуємо не коріння хвороби, а її симптоми. А хвороба залишається.

— Свого часу вугільники покладали надії на впровадження системи УТАС — уніфікованої телекомунікаційної системи диспетчерського контролю...

— Так, справді, це передова система, одна із останніх у світі. Сьогодні такими системами оснащені 14 шахт України. Ще п’ять вугільних підприємств отримають УТАС до кінця року, на що уряд виділив 70 мільйонів гривень.

— Мені доводилося знайомитися з роботою такої системи на одній із шахт. На монітор у диспетчерській виводиться вся інформація від датчиків, встановлених під землею і на поверхні. Однак остаточне рішення приймає людина, а не система. Чи можливо виключити «людський чинник» узагалі? Щоб у разі перевищення, припустімо, концентрації метану у виробці відключення всіх механізмів відбувалося автоматично?

— Ми вважаємо, що система має бути доопрацьована саме в цьому напрямі. Щоб, крім реєстрації температури, концентрації шкідливих газів тощо, вона ще і виконувала відключення. У перспективі передбачається централізоване керування всіма шахтами, де впроваджено УТАС.

— На шахтах якої форми власності смертельний травматизм вищий: на державних чи приватних?

— Кількість загиблих на один мільйон тонн палива на державних шахтах становить близько трьох осіб, на приватних — від п’яти до шести. Все залежить від показника видобутку і стану охорони праці на цих підприємствах.

— У цифрах мене особливо вразили два показники. Перший — зростання смертельних випадків на малих приватних шахтах, де, як правило, немає ані великої глибини, ані газу. Другий — так звані природні смерті, коли шахтарі помирають від серцевого нападу просто на робочому місці. Чим пояснити такі тенденції?

— Це свідчить про те, що на таких малих шахтах дуже низькі технології. Низька кваліфікація людей, які працюють, низька організація праці. І недотримання системи управління охороною праці. Якщо говорити про смерть від серцевих нападів, то половина таких випадків, знову-таки, припадає на приватні підприємства. Часто людина влаштовується працювати на вугільне підприємство, знаючи, що ця робота їй протипоказана. Правдами і неправдами проходить медогляд і шукає шлях, щоб потрапити на шахту і заробити копійку. Це вже соціальна проблема.

Але головна причина травматизму, на мій погляд, — відсутність економічної відповідальності власника за стан охорони праці, профілактику травматизму, за весь комплекс. Якби господар зі своєї кишені платив за аварію, що сталася, тоді він не гнався б за тонною видобутку, а займався запобіганням нещасних випадків.

— Суми штрафів, які накладаються на керівників за порушення правил безпеки праці, низькі, якщо не сказати — символічні...

— Штрафи низькі, на жаль. Повторюю — треба на власника впливати економічними важелями. Нині він фактично звільнений від виплат: це роблять фонд соціального страхування від нещасних випадків і держава. Або зробити диференційовану систему внесків до фонду. Скажімо, інспектори разом з експертами перевірили стан охорони праці на підприємстві й визначили відсоток відрахувань. Треба, щоб власник розумів, що профілактикою йому вигідніше займатися, ніж ліквідацією наслідків аварій.

Проте ми стривожені положеннями нового Закону України «Про основні засади державного нагляду», який набуває чинності з 1 січня. Там є кілька пунктів, які ускладнять нашу роботу. Приміром, перш ніж перевірити підприємство, я повинен за десять днів повідомити керівника. Друга новація: інспектор не має права зупинити підприємство, а повинен спочатку завізувати припис у начальника теруправління. Скільки може бути таких приписів щодня, якщо у нас 32 інспекції по 12 інспекторів у кожній? Втрачається оперативність. І якщо десь виникає аварійна обстановка, ми не можемо швидко втрутитися.

По суті, шахти, з точки зору перевірок, поставили в один ряд із магазинами, приміром, тобто із закладами, де немає жодної небезпеки. Скорочується частота перевірок: якщо зараз на шахті імені Засядька наш інспектор буває кожні десять днів, то за новим законом він буватиме лише раз на квартал. На деякі підприємства ми відтепер зможемо потрапити лише раз на п’ять років! Ми подали наші зауваження до цього закону, але не впевнені, що вони будуть вчасно враховані.

Розмова із Миколою Малєєвим відбувалася до того, як на шахті імені Засядька сталося ще два вибухи, після яких встановлення причин першої аварії ускладнилося.

Про створення наукового центру на базі шахти імені Засядька згадував у суботу голова урядової комісії із розслідування причин аварії Андрій Клюєв. За його словами, організація такого центру коштуватиме близько 2,5 мільярда гривень.

Фото Володимира СЛОТИ та прес-служби Донецького ТУ Держгірпромнагляду.