Коли базарні торговці везуть в автомобільних причепах приречених корів, серце наче обривається. Ну нехай вже скуповують на забій кабанів та бичків — така у тих гірка доля! Тільки ж корови для наших селян — це щось святе. Їх і звуть у народі годувальницями за те, що в часи лихоліття, коли в хатах і миші не водилися, вони врятували від голодної смерті мільйони родин. Тому навіть старенькі їх тримали на обійсті доти, доки мали сили порати.

Для реформованих сільгосппідприємств худоба стала тягарем, тож майже не залишилося тваринницьких ферм — корови вціліли переважно на селянських подвір’ях. А молоко та молочні продукти через дорожнечу для значної частини населення нині недоступні. Та й обсяги їх виробництва впали до катастрофічного рівня. Зокрема, в Запорізькій області нині налічується 162,7 тисячі голів великої рогатої худоби, в тому числі 77,6 тисячі корів. Це колишній потенціал двох сільських районів. До того ж за сільгосппідприємствами значиться лише третина загального поголів’я і... кожна п’ята корова. Валовий надій молока з початку року становив лише 249,1 тисячі тонн, тобто на 12,8 відсотка менше, ніж за відповідний період минулого року. Наскільки це відповідає дійсності, важко сказати. Адже 84 відсотки виробленого в області молока зараховано на «дядьківських» корів, а хто вдома веде облік і перед ким звітує? Як наслідок, ніхто не знає точних обсягів закупівлі молока переробними підприємствами та продажу його на ринках.

Однією з причин деградації тваринництва стала надзвичайна посуха. За даними Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, сільгосппідприємства навіть улітку були забезпечені зеленими кормами на половину до потреби, а в зимівлю ввійшли, маючи лише 64 відсотки грубих та 27 відсотків концентрованих кормів. Бракує їм і зернофуражу. Ще в гіршому становищі опинилися особисті селянські господарства, котрі виживають за рахунок різнотрав’я, яке люди зазвичай косять у посадках. Якщо мають автомашину або хоча б мотоцикл з коляскою. Щось сільчани заготовляють і на своїх городах та левадах, але того не вистачало і в урожайні роки, а минулого літа навіть на поливних ділянках через спеку не росла трава. Колись населенню допомагали сільгосппідприємства, продаючи солом’яну та суху кукурудзяну січку, тепер їх у кращому разі приорюють, а в гіршому — спалюють просто на полях. Тож набрало обертів масове вирізання живності. Порівняно з відповідним періодом минулого року чисельність великої рогатої худоби по області скоротилася на 27,7 тисячі голів, зокрема під ніж потрапили 7,7 тисячі корів. «Рекордні» у цьому відношенні осінні місяці, та найгірше ще попереду. Тому й не радують «успіхи» у виробництві м’яса, хоча на ринках можна купити вирізку за 25 — 30 гривень. Бум скороминущий. Та що там казати — за твердий сир доводиться викладати з гаманця вдвічі більше, ніж за першосортну вирізку!

За всієї вбогої одноманітності загальної картини ситуація, яка склалася в Запорізькій області, має свою специфіку. Руйнація тваринництва тут почалася зі знищення найбільших переробних підприємств. Ще в дев’яностих роках після «прихватизації» було вирізане на металобрухт обладнання двох запорізьких молокозаводів, потім дійшла черга до м’ясокомбінатів. Лише в деяких райцентрах уціліли невеличкі молокозаводи, на розчищених майданчиках збудовано декілька нових, але погоди вони не роблять. Ми давно стали «ввізним» регіоном, бо основна маса молочних продуктів, що реалізуються в торговельній мережі, завозиться з Миколаївської, Дніпропетровської, Полтавської, Сумської, Харківської та інших областей. Далі, як кажуть, уже нікуди...

Не зарадила ситуації обласна програма відродження тваринництва, на виконання якої планували виділити 6 мільйонів гривень. Кошти мали передати чотирьом агрофірмам для будівництва сучасних тваринницьких комплексів молочного спрямування та закупівлі породистих нетелів. Але аграрне лобі виявилося слабким, і гроші розійшлися під інші програми, а «молочну» проблему відклали для розгляду на наступний рік. Щоправда, сільгосппідприємства, котрі ще мають гроші на рахунках, змогли укласти договори на закупівлю висівок та жому з державного резерву. А нині облдержадміністрація веде переговори з зарубіжними фірмами про будівництво двох великих молокозаводів.

Хоча закупівельні ціни на молоко з початку року вже зросли вдвічі, рентабельність його виробництва забезпечують лише такі великі сільгосппідприємства, як ВАТ «Племзавод «Степний» Кам’янсько-Дніпровського району чи ПП «Агрофірма «Росія» Бердянського району, які мають сучасні тваринницькі комплекси та обладнання. У населення ж переробники молоко скуповують за півціни, адже воно не відповідає стандартам високої якості. А приймальних пунктів з необхідним обладнанням на селах немає. І не буде, бо ніхто не хоче витрачатися на їх будівництво. А отже, розраховувати на те, що «дядьківські» корови нагодують хоча б населення області, — безперспективно.

А великих товаровиробників, за словами директора ВАТ «Племзавод «Степний» Анатолія Волкова, стримує відсутність стабільності в державі й перспективи в розвитку виробництва. Не маючи квот, вони працюють наосліп, не знаючи, чи вдасться вигідно реалізувати тваринницьку продукцію. Навіть виробництво м’яса, яке бюджет дотує, через масовану товарну інтервенцію з-за кордону знову стало збитковим, а отже, свинокомплекси незабаром спорожніють. Про молоко на державному рівні взагалі не йдеться, наче це не народний продукт. Хіба що згадують, коли готують виборчі програми. І доки молоко буде на язиках лише у політиків, селяни не бачитимуть просвітку, а городяни не тільки не докупляться, а й не знатимуть смаку натуральних молокопродуктів.

Запорізька область.