Екологічна катастрофа в районі Керченської протоки відкрила відлік багатомільярдних збитків.

Вибух метану на шахті імені Засядька продовжив серію людських жертв.

Ціна імпортного природного газу на наступний рік може перевищити ту, що була закладена в проект держбюджету.

Вальтер вистрілив...

Нагадаю коротко про наслідки семибального шторму, який спричинив циклон Вальтер в Азовському морі: 5 затонулих і 8 кораблів, що сіли на мілину; 3 загиблі та 20 моряків, що зникли безвісти; перевищена у 5 разів норма нафтопродуктів у воді Керченської протоки, масова загибель птахів, риби, азовських дельфінів, зоо- і фітопланктону. Несприятлива погода, як показав листопад, може протриматися до початку туристичного сезону. Тоді шторми забруднюватимуть берег, а як потеплішає, мазут підніметься з дна і його понесе у море. Відтак і збитки рахувати завчасно — країна потерпатиме щонайменше кілька найближчих років.

Убивча сила цього пострілу тайфуну не обмежується тільки матеріальними втратами рибопромислової, туристичної та інших галузей регіону. Дискредитовано чинний статус і Азовського моря, і Керченської протоки. Вже той факт, що російські танкери знехтували сигналами нашого берега про штормове попередження, порушували всі вимоги міжнародних конвенцій з техніки експлуатації плавзасобів, зрештою, приховали інформацію про характер затонулих вантажів, свідчить, що під загрозою екосистема і безпека судноплавства в наших територіальних водах. Без угоди про навігацію, нинішній статус Азово-Керченської акваторії нічого не вартий. Україна не може бути господарем в цьому районі через відсутність офіційно затвердженого кордону з Росією, яку не обходять нератифіковані конвенції. А встановити контроль за міжнародними стандартами у явочному порядку — бракує політичної волі. Заяви в. о. міністра закордонних справ Арсенія Яценюка і Президента Віктора Ющенка з цього приводу сприймаються наче апеляції пасажирів, які спізнилися на поїзд. Запам’ятаймо це, бо те саме — порушення техніки безпеки з об’єктивних причин, несвоєчасне реагування на штормове попередження і, зрештою, брак політичної волі — ми відчуємо під час аварії на шахті імені Засядька.

Тепер про відповідальність і відшкодування збитків. Україна зв’язана з Росією одним світом так само, як з іншими країнами, хіба що тісніше. Але якщо протоку і Керч-Єнікальський канал використовують для того, щоб перевозити нафту та інші небезпечні вантажі в танкерах, не обладнаних для цього («Волгонефть-139»), а то й списаних відповідно до міжнародних стандартів («Волгонефть-123»), то це — згубний зв’язок. На цьому тлі чутки про контрабандні вантажі видаються не такими вже й утопічними. Поряд з тим Керченський канал для усього світу ніби уособлює зразок прикордонного співжиття двох країн, які підтримують цей імідж. Поза сумнівом, саме ця обставина і спонукатиме їх залагодити всі неприємності, пов’язані з відшкодуванням збитків, не втягуючи у процес треті країни. Спостерігаючи за тим, як героїчно головний надзвичайник країни Нестор Шуфрич проходить крізь вогонь і воду, можна уявити і ціну питання. Адже вільна зона, чого доброго, може одержати статус зони екологічного лиха, і тоді її спільним користувачам доведеться сплачувати компенсації усім і кожному. Значно дешевше виправдовувати нерозторопність дипломатичних служб у залагодженні питань з прикордонного співробітництва і відображати героїку наших буднів на телеекранах під час ліквідацій катастроф локального значення. Поза тим трагедія тільки відкрила відлік багатомільярдних збитків, які можна компенсувати хіба що формально (позиваючись до судновласників), але не матеріально — екологічні збитки вже не зафіксувати в часі і грошових одиницях.

Алогічний рикошет

Проведемо наявні паралелі з не менш резонансною трагедією, яка забрала більш ніж 100 життів на шахті імені Засядька. До цього тут звикли, як рибалки до штормів у Керченській протоці. Бо вугілля рубати тут доводиться у складних геологічних умовах, у найбільш газоносних пластах. Мотивація до вуглевидобутку дуже висока. У ціновому сенсі коксівне вугілля значно дорожче за енергетичне, котре використовують як паливо на теплових станціях. Заробітки тут вищі за середні по галузі, і вони цілковито залежать від обсягів піднятого на-гора. Зрештою, плани цієї шахти — невід’ємна складова планів потужних вертикально-інтегрованих металургійних холдингів, за якими стоїть великий бізнес. З цих причин гаяти час на дегазацію перед розробкою вугільного пласту, як це роблять у США, ніколи і «недешево» (як і перевозити нафту пристосованими для цього двокорпусними танкерами). З цих причин до робочої зміни тут готуються, як до чергового рекорду, і опускаються під землю на більш як кілометрові, недостатньо вивчені глибини. А видобуваючи вугілля, звісно, порушують правила безпеки. І не тільки тут — скрізь. І не лише в цьому, а і в інших листопадах, оскільки на автоматизовані системи безпеки виробництва, наукове забезпечення технологічних процесів кошти майже не виділяються, а коли навіть і виділяються, то вони до копалень або не доходять, або їх використовують не за призначенням. І знову ж таки хіба не дивно, що дружні відносини з Німеччиною не надихають вивчити її досвід з видобутку вугілля на великих глибинах? Президент країни на той час висловився проти закриття цієї шахти — його можна зрозуміти. Проти цього, мабуть, висловилися б і самі «засядьківці». Але вже після повторних вибухів на шахті очевидно він був готовий до її закриття, як, схоже, і уряд.

Нам усім потрібне вугілля — так само, як чисте повітря у Керченській протоці, котре ми ще пам’ятаємо. Але якщо ми не систематизуємо наслідки листопадових катастроф, не усвідомимо глибше взаємозв’язки нашої економіки зі світовою, то ми приречені, як індустріальна країна. Тільки один приклад. Станом на 1 жовтня зростання нашої банківської системи сягнуло від початку року 150 відсотків. Але 52 відсотки усіх залучених банками кредитів — іноземна валюта. А це означає, що перед країною стоять колосальні ризики, пов’язані з курсовими коливаннями на світових ринках.

Російсько-Туркменський залп

У листопаді Туркменистан опосередковано нагадав, як нерозривно наша країна пов’язана з ним мільярдами кубометрів природного газу. Ні, ми не забували, що російський «Газпром» перепродує нам його блакитне паливо, і тому воно значно дешевше. Сподівалися, очевидно, на те, що Туркменистан хоча б на рік забуде, що він, як і ми, також зв’язаний з усім світом. Туркменистан не забув, а росіяни це пам’ятають завжди. І «Газпром» домовився в Ашгабаті купувати туркменський газ в першому півріччі наступного року по 130 доларів США, а з другого — по 150 доларів США за тисячу кубометрів. Від цього «Газпром» не програв. Погоджуючись на зростання закупівельної ціни на 30—50 відсотків, він підтвердив укладений 2003 року контракт, згідно з яким туркменська сторона зобов’язується продавати до 80 мільярдів кубометрів природного газу, починаючи з 2009 року упродовж 25 років. Що це означає для України? Тільки те, що за збереження цьогорічної схеми поставок імпортного газу на внутрішній ринок його вартість становитиме не 160 доларів США, які закладалися в проект держбюджету-2008, а щонайменше 190 доларів США за тисячу кубометрів. Отже, треба переглядати витратні та доходні статті відповідно до нових реалій. Цікаво, як ставитися тепер до запевнень деяких чільників виконавчої влади стосовно того, що ціна в 160 доларів США нібито була узгоджена з росіянами?