Знаменитий Отелло починав як машиніст паровоза

Народний артист України Микола Момот (на знімку) — ціла епоха в історії Донецького театру опери та балету: тут він працював 35 років (1969—2004). «Пишаюся тим, що виріс і виховався на сцені цього знаменитого театру, і вдячний колективу за це», — сказав артист, який днями відзначив своє 75-річчя.

Микола Семенович народився у селі Гродівка Красноармійського району на Донеччині. Шлях на сцену пролягав через службу в армії та виробництво. Що було типово для тих часів: сам Анатолій Солов’яненко отримав спеціальність гірничого інженера.

— Я за професією залізничник, працював у депо в Ясинуватій, потім був машиністом поїзда, — розповідає М. Момот. — А до мистецтва, спочатку самодіяльного, залучився в залізничному технікумі, куди потрапив після десяти класів вечірньої школи. Потім підказали: можна вступити до консерваторії, де є підготовче відділення для таких, як я. Адже музичної освіти в мене не було, лише голос.

Молодий залізничник поїхав до Ленінградської консерваторії. Там прослухали і прийняли без іспитів. Та виникла перешкода: Момот не відпрацював належний час після закінчення технікуму.

— Коли звернувся до начальника відділення дороги, він мене не відпустив, — пояснює ювіляр. — Мовляв, нам потрібні залізничники. Я — до начальника Донецької залізниці Кривенка, великого шанувальника музики. Потрапив на прийом, розповів, що і як. «Треба їхати, — каже. — Я тебе відпускаю. Навіть квиток випишу безплатний до Ленінграда». Так із благословення колишнього начальника залізниці я і потрапив до консерваторії.

Цей курс був багатим на таланти. Разом з Миколою Момотом училися майбутні народні артистки СРСР Олена Образцова та Ірина Богачова, на старшому курсі — майбутній народний артист СРСР Володимир Атлантов. Такого сплеску талантів консерваторія давно не знала. Щоб прожити в чужому місті, студент із Донеччини працював у порту вантажником, не цурався і іншої роботи.

Його державним екзаменом стала партія Хозе в опері «Кармен». А після консерваторії молодий тенор пішов в армію. Служив в ансамблі Групи радянський військ у Німеччині. «Там була дуже досвідчена концертмейстер Раїса Федорівна Третяк. Вона сказала: «Колю, твоя кар’єра — оперного співака». Всі оперні клавіри вона грала напам’ять, націлювала мене, не давала схибити...»

...У Донецькому оперному Микола Момот починав із партії Джонсона в «Дівчині з заходу» Пуччіні — складної, як для початківця. Згодом опанував майже весь класичний репертуар: партії Германа, Дон Карлоса, Манріко, Рудольфа, Хозе, Пінкертона. Але вершиною майстерності і артист, і прихильники його таланту вважають партію Отелло з однойменної опери Верді. Для виконання цієї партії Момота запрошували на зарубіжні гастролі ще тоді, коли Донецький оперний вважався «невиїзним» — бо його мало знали зарубіжні імпресаріо. Але коли імпресаріо помітили Момота, вони зацікавилися і донецьким колективом. І вже в 1990-ті роки відбулися перші зарубіжні гастролі Донецької опери.

— «Отелло» ми поставили перед поїздкою театру до Одеси, — пригадує Микола Семенович. Керівництво театру не було впевнене в успіху. Однак це був тріумф. Колеги обнімали мене і плакали. Після вистави мені літні одягальниці казали: ви з цією виставою можете їхати по всьому світу.

Старші донецькі глядачі досі пригадують Отелло у виконанні Момота і кажуть, що порівняння не на користь молодшого покоління. Про свій успіх артист каже так: «Це дуже важка праця. Щоб чогось досягти, треба бути одержимим і працювати щоденно. Не кожен це розуміє і не кожен прагне».

Ювіляр запевняє, що перебуває в чудовій формі й хоч сьогодні готовий вийти на сцену. А про секрети підтримання такої форми говорить просто: «Я не зманіжував себе. Кутатися, закривати рота хустинкою не буду. Так, мистецтво вимагає в чомусь жертв. Може, не підеш на день народження до друга, бо тобі завтра співати у виставі. Але жодних обмежень, і фізичних також, для мене не існує. Я міг килими витрушувати перед виставою «Отелло». Це мене навіть підбадьорювало!»