У Києві побував знаменитий казахський поет і філолог Олжас Сулейменов (на знімку), постійний представник Казахстану при ЮНЕСКО.

Пан Сулейменов перебував у нашій столиці лиш один день, одначе встиг виступити на двох зустрічах — зі студентами Національного університету імені Шевченка та в Національній спілці письменників. На останній зустрічі побував і наш кореспондент.

Олжасові Сулейменову 71 рік, але на вигляд, без жодної компліментарності, можна сказати, що він літ на двадцять молодший — чорне густе волосся без ознак сивини, зачіска а-ля «Бітлз». На зустріч він прийшов у темних окулярах і не без гумору зізнався, що в такий спосіб ховає від телекамер «ліхтар» під оком — отримав його недавно в Парижі під час гри у волейбол. «Я граю у волейбол вже п’ятдесят років!» — сказав гість.

Сулейменов — поет, унікальний для радянської культурної ситуації. Казах, він писав російською. Його вірші одразу ставали відомими в Союзі й у такий спосіб, без перекладчів і посередників, підносили авторитет казахської поезії.

Здавалось би, такого поета радянські прихильники одномовності повинні були на руках носити! Але коли 1975 року вийшла книжка Сулейменова «Аз и Я», стотисячний наклад якої вмить розкупили, автора шалено критикували комуністичні ідеологи. Лише тепер змогло побачити світ продовження тої книги. Твір зветься «Мова письма» і вийшов недавно в українському перекладі, за особистого сприяння Надзвичайного і Повноважного Посла Казахстану в Україні пана Жумбаєва.

Саме на «Мові письма» гість ставив автографи шанувальникам своєї творчості. Втім, менше говорили про поезію, більше — про загальнокультурну та політичну ситуацію на пострадянському просторі, в Росії, Казахстані та Україні. Олжас Сулейменов процитував, практично без акценту, знаменитий рядок Тичини: «На майдані коло церкви революція іде...». А пострадянську ситуацію проілюстрував анекдотом про чоловіка, який працював на заводі, де виробляють швейні машини. Він щодня виносив із заводу одну деталь, щоб потім скласти швейну машину. А коли склав, то у нього вийшов кулемет. «Отак іноді складаються нині політичні проекти!» — іронічно зауважив пан Сулейменов.

Розмова торкнулася й теми голоду 1933-го року. Казахстан також це пережив — тоді вимерло 3 мільйони казахів, це половина нації, відтоді казахи стали меншістю на власній землі. Саме через те, не в останню чергу, Сулейменов став російськомовним поетом —від імені народу, половина якого зникла з лиця землі.

Олжас Сулейменов підтримав на Генеральній конференції ЮНЕСКО ідею визнання українського голоду 1933 року геноцидом і сказав, що Казахстан наступного року також відзначатиме цю скорботну дату своєї історії.

На зустрічі виступали також наші письменники Володимир Яворівський, Павло Мовчан, Віль Гримич, Михайло Слабошпицький. Останній читав із пам’яті вірші Сулейменова, які вперше почув і запам’ятав ще сорок років тому.