Митрополит Василь. Повернення

Іде Україна довгою дорогою неспокутуваних провин минулого. «Засвіти свічку на вікні»? А її й гасити не варто, бо одні скорботні дати змінюють інші.

Перший митрополит УАПЦ, 73-літній Василь Липківський розстріляний більшовиками 27 листопада 1937 року.

Цю дату в Україні щойно відзначали — впродовж десяти днів. По одному дню за кожен рік страждань (1927 року його усунули від митрополичого служіння, а через десять років стратили).

Не хочеться писати «в рамках днів пам’яті», бо «рамок» не було. Проведено наукову конференцію «Служіння і спадщина митрополита Василя Липківського», панахиду у Биківнянському лісі по розстріляних більшовиками (за деякими даними, саме там — останній притулок тіла митрополита); панахида в пам’ять про нього та всіх єпископів, священиків і мирян УАПЦ й інших церков відбулася на Лук’янівському цвинтарі, де є пам’ятний хрест митрополиту. У Національному музеї історії України презентували портрет «Незнищенний вогонь» роботи художника Леоніда Гопанчука та передали його в дар музеєві (на знімку).

Відомий дослідник спадщини митрополита, доктор історичних наук Арсен Зінченко, доктор філософських наук Євген Сверстюк, доктор історичних наук, професор Алла Киридон, доктор технічних наук, професор, провідний науковий працівник Інституту електродинаміки НАН України Костянтин Липківський (онук митрополита), директор Липовецької школи-колегіуму Михайло Капущак (завдяки йому колегіуму присвоєно ім’я В. Липківського), багато інших науковців та громадських діячів гідно вшанували пам’ять митрополита.

А 27 листопада у Липовці Вінницької області, де жив і служив митрополит (Липовеччина — його батьківщина) проведено панахиду та вечір його пам’яті. Тут живуть онуки і правнуки тих, хто бачив митрополита й чув його проповіді.

Ті проповіді досі актуальні. Хіба не про нас він казав у зверненні «До братів українців на терені Європи в розсіянні сущих»: «Як багато синів і дочок церкви бурями, вихрями останніх часів захоплено і викинуто за межі України, розсіяно по чужих краях! Такими є майже всі Ви, любі брати і сестри наші, що примушені терпіти сум по рідній стороні...»

Коли його назвали «ворогом радвлади», митрополит не без іронії писав: «Більш уже правди було б в обвинуваченні, що я хочу вигнати злих духів з радвлади, а не вигнати радвладу з України». Василь Липківський був проти втручання церкви в будь-яку політику. У своїх промовах закликав до братерства, єднання та любові, висловлювався проти панування «одних верств громадянства над іншими». Сприяв утворенню української національної церкви (перша служба українською мовою проведена саме В. Липківським у Києві, в травні 1919). Мав хорошу освіту, в проповідях згадував Канта, філософів античності.

Але чи могли достойно оцінити це ті, хто йшов по руїнах церков з членським квитком спілки войовничих безбожників СРСР?

Нічого з речей митрополита, окрім посоху, після страти не залишилось. Ще, правда, є копія вироку трійки про розстріл, але вона йому не належить. Він такому не вчив.

Василя Липківського реабілітовано у 1989 р. Праці його надруковані в 1950—70-х рр. в діаспорі. Збереглося 194 проповіді, а багато творів втрачені назавжди.

У 1983 р. українці Америки встановили у штаті Нью-Джерсі пам’ятник В. Липківському, у 2000-му пам’ятник постав у Тернополі, є меморіальна дошка на батьківщині, в селі Попудні на Черкащині. У Києві ж вулицю чекіста Урицького на вулицю Липківського перейменовують понад 10 років: на рівні міськради рішення приймали двічі, проте мером воно не завізоване.

Київ—Липовець—Київ.

Фото Ганни ЛИПКІВСЬКОЇ.