Можемо, якщо захочемо

Дев’ятсот шістдесят тисяч гривень — 10 відсотків від загальних обсягів спільного майна колишнього КСП — зберегла Кам’янобрідська громада у неподільному фонді. Млин, хлібопекарню, олійню, столярну майстерню, пожежне депо з автомобілем, автомобіль «швидкої допомоги», екскаватор і ще багато чого потрібного для жителів сіл сільської ради включили до цього фонду, щоб не бути залежними ні від політичних, ні від економічних негараздів. З такою пропозицією, після численних звернень жителів і розгляду на своєму засіданні, вийшла на сесію сільської ради комісія з розпаювання майна. А та, в свою чергу, відповідним рішенням пропозицію підтримала. Нині все це працює і на пільгових умовах обслуговує членів громади.

Левову частку затрат — пально-мастильні матеріали, ремонт техніки і механізмів, заробітна плата — взяло на себе місцеве сільськогосподарське товариство «Агрофірма «Нива». Господарство — одне з найбільших в Ульяновському районі. Має 3900 гектарів орної землі, власну грунтообробну, посівну і зернозбиральну техніку. Чимале поголів’я ВРХ і свиней, кільканадцять добре зариблених ставків. Є навіть більше шести десятків коней. Але існування всього цього не було б можливе без людського чинника. Тож те, що є необхідністю, стало ще й найбільшою гордістю для керівника господарства Миколи Московчука — створені господарством разом з місцевим самоврядуванням на чолі з Кам’янобрідським сільським головою Віталієм Білоусом, нормальні умови життя для мешканців сільської громади. Підтвердженням цього є і доглянутий та впорядкований дитячий садок на центральній вулиці села. Заасфальтований під’їзд, вимощені доріжки, вифарбувані гойдалки і дерев’яні фігурки казкових героїв. У приміщенні є спортзал із шведською стінкою та іншим фізичним інвентарем, літня ігрова кімната, заповнена іграшками, як кажуть, під зав’язку, їдальня, кімната відпочинку. Завдяки відремонтованій опалювальній системі і потужному опалювальному котлу, придбаному на кошти господарства і встановленому його фахівцями, скрізь тепло. Опалювальний сезон розпочався тут не за звичним для всіх графіком, а за погодними умовами. У дитсадку щодня перебуває від 25 до 40 малюків, яких доставляють сюди автобусом.

— Нещодавно зробили його капітальний ремонт, — зазначає сільський голова. — З місцевого бюджету виділили на це 12 тисяч гривень, а з господарства — ще 30 тисяч. Продукція для дитячого харчування — м’ясо-сало, олія, крупи, хліб, що самі випікають, — теж з місцевого господарства. За перебування малюків у дитсадку батьки вносять символічну плату — 80 копійок за день. Швидше — для обліку і порядку. І перспектива у дитсадка є, адже в цьому році в сім’ях кам’янобрідців уже народилося семеро немовлят.

Ще один соціальний об’єкт, який є гордістю кам’янобрідських керівників, — школа. 160 її учнів харчуються так само, як і вихованці дитсадка, а підвезення їх з Христофорівки і віддалених кутків Кам’яного Броду здійснюється транспортом господарства. Програму «Шкільний автобус» тут виконують самі, кажуть, так надійніше.

В обох населених пунктах діють фельдшерсько-акушерські пункти. В кожному з них працює по два спеціалісти. А найближчим часом у Кам’яному Броді їх буде навіть три, крім фельдшера і медсестри, ще й санітар. Приміщення сільських медичних закладів, не без допомоги шефів, відремонтовані і оснащені усім необхідним. Завідувачка Кам’янобрідського ФАПу Ніна Прокопчук може не економити на ліках, безоплатних для односельчан, і використовувати медичне обладнання. Зокрема, прилади для фізіопроцедур: апарат для ультразвукової терапії, апарат Рефтон (електрофорез, магнітотерапія тощо), глюкометр. На часі — створення окремого відділення — для лікування простудних захворювань.

Свого часу районні автотранспортні підприємства перестали обслуговувати сільське населення. І поїхати людям з Кам’яного Броду до районного центру і назад (чи то до лікарні, чи до родичів, чи на базар) стало дуже проблематичним. Кам’янобрідський тандем керівників вирішив цю проблему по-своєму. Домовилися з автотранспортним підприємством, виконали всі необхідні формальності і завдяки бажанню з боку перших та розумінню з боку других сьогодні люди мають змогу вранці вирушити до райцентру, а ввечері повернутися до рідного села.

Напрямків співпраці Миколи Московчука і Віталія Білоуса, за які їх поважають і цінують на селі, можна було б називати ще багато. Але є одне «але», яке стосується, швидше за все, не їх, а кожного з нас. І звучить воно приблизно так: «Але ж можемо, якщо захочемо!».