Відкриваю щойно подаровану керівником великого авторського колективу монографію «Глобальний конкурентний простір». Авторський колектив -знані фахівці своєї справи від академіків до магістрів. На титулі позначено — керівник авторського колективу і науковий редактор, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України Олег Білорус (на знімку).

Від себе додамо, О. Білорус — знаний вчений, дипломат (перший Посол України в Сполучених Штатах), народний депутат кількох скликань Верховної Ради України. Але у даному контексті нас цікавить одне-єдине — він визнаний фундатор і засновник Української наукової школи глобалістики.

Працюючи з О. Білорусом в академічній інституції НАН України понад півтора десятки років, не перестаю дивуватися багатогранності й працелюбності цього знаного вченого: щороку він та його однодумці збагачують нас все новими й новими творами — одноосібними й колективними. Маючи десятки попередніх видань з проблем глобалізації, починаю прискіпливо вишукувати повтори і текстові тотожності. Не виходить! Науковий керівник авторських колективів, обираючи чергову наукову проблему, щоразу змінює команду виконавців-фахівців з конкретної проблеми, що і дає змогу видати на суд громадськості новий, цілком оригінальний твір.

Рецензована монографія складається з Передмови та Післямови її наукового керівника та 14 нібито різнопланових розділів. Починаю вчитуватись-вмислюватись у зміст кожного розділу, намагаючись знайти, що їх єднає й споріднює. І знаходжу! Уся монографія пройнята єдиною і наскрізною ідеєю-проблемою — показати суперечливість й парадоксальність сучасного глобалізованого простору, конкурентного за своєю природою. В центрі уваги рецензованої книжки — проблема конкуренції і конкурентоспроможності країн—акторів складного й жорсткого глобалізованого світу. Пригадую перші праці О. Білоруса та його учнів-однодумців, які робили наголос на об’єктивності й невідворотності глобалізаційних процесів, що вже охопили світ і подібно до швидкісного потяга, набирають оберти, а завданням країн-народів є «вчепитися бодай за підніжку цього потяга». Йшли роки, глобалізаційні процеси поглиблювалися, акценти і наголоси змінювалися. Виявилося, що такі привабливі на перший погляд «дари» глобальної цивілізації можуть обернутися і обертаються зовсім непередбачуваними наслідками для країн-глобалізаторів і тих, кого глобалізують, іноді насильно.

До честі вчених, наукової школи, очолюваної О. Білорусом, вони ніколи не застигали на раз і назавжди проголошених наукових істин, а нові умови і реалії змушували корегувати «вічні істини» (яких, як відомо, не буває) і шукати відповіді на виклики часу.

У цьому сенсі найбільш новітнім і таким, що відбиває провідну ідею усієї книжки, є розділ ІІ (автор О. Білорус) з постановкою суперечливих проблем-запитань: 1.1 Глобалізація — міф чи визначальна тенденція конкурентного розвитку постіндустріальної економіки? 1.2 Глобалізація — конкурентна інтеграція чи економічний імперіалізм? 1.3 Тотальний силовий глобалізм та імперативи сталого глобального розвитку: чи можливе розв’язання цієї дилеми?

Друга частина зазначеного розділу й подальші розділи співавторів монографії являють собою спробу дати відповіді на ці та інші вищою мірою суперечливі й парадоксальні виклики конкурентного за своєю природою глобалізованого простору.

Подальший надзвичайно насичений виклад суперечностей, соціально-економічних конфліктів і загроз, які несуть нарощувані глобалізаційні процеси, змушують по-новому поглянути на реалії сьогодення, а ще більше замислитися над проблемами зовсім недалекого майбуття. Зауважимо, книжка спонукає до роздумів і, далеко не завжди, оптимістичних.

Важко не погодитися з твердженням, що глобалізм — це нова всесвітня тотальна система світопорядку, базована на колосальних економічних і політичних інтересах держав-глобалізаторів, глобальних ТНК і глобальних міжнародних організацій, для яких цілий світ — це лише єдиний глобальний ринок і єдиний простір життєво важливих інтересів (стор.19 монографії).

Водночас деякі постановки, особливо в їхній незаперечній формі, змушують замислитися над їхньою невідворотністю: «Глобалізм — це не вічна, а перехідна транзитивна система..., Закон глобальної (тотальної) монополізації світової економіки і політики з боку наймогутніших держав, глобальних ТНК і глобальних міжнародних організацій (СОТ, МВФ, Світовий банк та ін.) з ключовим законом геополітичної економії глобалізму як нової суспільно-політичної системи».

Рецензована книжка не просто сповнена низкою парадоксальних тверджень, які є відбиттям самого нашого суперечливого й драматичного буття, а пройнята болем за долю людства, яке чимдалі стає менш спроможним приборкати джина, який вже виліз з глечика.

Тепер, як ніколи, стає зрозуміло, що такі новітні форми сучасного економічного імперіалізму, як тотальний силовий глобалізм і глобальна монопольна конкуренція, небачено форсують неминучість світової катастрофи. Світова господарська діяльність та інші різновиди антропогенного впливу людства на біосферу ще у другій половині XX століття досягли такого критичного ступеня, за якого неминуче йде апокаліптична катастрофа людської цивілізації.

І автори монографії задаються запитанням: «Чи зрозуміє людство і його лідери, що настав крайній момент стратегічного повороту в розвитку глобальної людської цивілізації, зміни світогляду, світобачення і світопорядку?». І відповідають: «Трагедія сучасної світової спільноти полягає в тому, що цей висновок через засліплення економічними інтересами ще не можуть сприйняти ані багаті, ані бідні країни». Не хочуть цю істину сприймати ні країни «золотого мільярда», яким є що втрачати, ні країни, що розвиваються, які прагнуть принаймні наблизитися за рівнем розвитку до передових країн за показниками виробництва і споживання.

Уся рецензована праця великого колективу вчених сповнена, можна сказати переповнена, надзвичайно цікавою і потрібною інформацією: і про принципово іншу модель світу — енергетичну (В. Горшков, Росія), і про трискладову модель світу: Біосфера, Людство в цілому, конкретна країна, і про систему глобального менеджменту й маркетингу. Кожна з пропонованих моделей і систем, або усі вони, разом узяті, мають право на існування, оскільки спрямовані на збереження людської цивілізації в Ноосфері (В. Вернадський).

Авторові цих рядків, як давньому прихильнику ідей соціально орієнтованої державнорегульованої ринкової економіки, найближчою видається у Передмові взаємодія трьох глобальних сфер людської діяльності — екологічної, соціальної та економічної. З позицій імперативів виживання роду людського можна погодитися навіть з пріоритетністю — екологія первинна, соціологія — вторинна, а економіка — третинна. Остання має бути обмеженою, економною і гуманною, а не лише ринковою (Глобальна конференція ООН, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Такий підхід змушує переглянути деякі «незаперечні постулати» на кшталт «необмежене економічне зростання — прогрес», а «головний імператив конкуренції швидше, більше, прибутковіше — незаперечне благо».

Насамкінець хочу привітати авторський колектив та його наукового керівника конче потрібної наукової праці й висловити сподівання, що вони достукаються до розуму і серця землян.

Володимир ЄРЕМЕНКО,доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.