Від універсалу до контрасигнації

«Президент — не поштова скринька»

Відповідаючи на закиди антикризової коаліції, що така ситуація склалася з вини самого Президента, оскільки той затягував із поданням до парламенту кандидатури прем’єра, В. Ющенко зазначив, що так само, як парламент мав для формування уряду 60 днів, так і в Президента є відведені Конституцією 15 днів, протягом яких він має вирішити, подавати чи не подавати до Верховної Ради кандидатуру прем’єра. «Президент — це не поштова скринька, яка автоматично після подачі кандидатури від коаліції в той само день на ту само адресу направляє відповідь», — сказав він.

Іншим варіантом розв’язання політичної кризи В. Ющенко назвав «формування іншої коаліції, яка дала б відповідь на всі виклики, які стосуються основ курсу демократії і свободи». Не вдаючись у деталі переговорів, він повідомив, що від будь-якої коаліції вимагатиме вивести за межі дискусії силовий блок, оскільки призначення міністрів внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, Генпрокурора, керівника СБУ — це ініціативи, які «виключно повинні виходити від Президента». Ще одне питання, яким В. Ющенко не збирався поступатись, — формування Конституційного Суду, бо після конституційної реформи, «коли одна гілка влади відчуває, що це вже не її конституційні повноваження, а інша ще не отримала відповідних регламентів і процедур», багато питань може вирішити лише Конституційний Суд. Це, по-перше. А, по-друге, на думку глави держави, всі політичні сили повинні були провести публічне узгодження змін до Конституції чи її нової редакції, бо, наприклад, якщо йдеться про формування силового блоку, не можна вважати нормальною ситуацію, коли Президент подає кандидатури міністра оборони чи Генпрокурора, але не може відправити їх у відставку. Окрім того В. Ющенко вважав, що назріла необхідність взагалі відмежувати силові інститути від партійного впливу та передати їх до компетенції Президента.

Отримавши в такий спосіб тактичну перемогу над антикризовою коаліцією, 27 липня В. Ющенко запропонував Голові Верховної Ради О. Морозу, главі уряду Ю. Єханурову та лідерам парламентських фракцій схвалити Універсал національної єдності (який складався із 24 пунктів та, зокрема, передбачав збереження унітарності і соборності України, продовження й удосконалення конституційної реформи, створення збалансованої системи стримувань і противаг між Президентом, Радою і Кабінетом Міністрів, відновлення роботи Конституційного Суду) та на основі принципів, закладених до цього документа, створити коаліцію національної єдності. Цього ж дня відбувся перший етап загальнонаціонального «круглого столу», під час якого лідер регіоналів В. Янукович заявив, що його політична сила не заважала створенню помаранчевої коаліції, «але сталося так, що ця коаліція виявилася неспроможною знайти порозуміння». Водночас він повідомив, що Партія регіонів вела переговори й була близька до підписання коаліційної угоди з «Нашою Україною». Тож коли підписувалася угода про створення антикризової коаліції, в її основу було покладено текст, який обговорювався з «Нашою Україною». «Після дискусії з Компартією майже весь зміст угоди залишився непорушний, єдине, що ми забрали з цієї угоди — це програму Кабінету Міністрів. Чому? Тому що програму уряду треба готувати після того, як буде затверджено склад Кабінету Міністрів, бо члени уряду повинні брати участь в підготовці цієї програми, щоб потім нести відповідальність за її виконання», — зазначив В. Янукович. (Забігаючи наперед, зауважимо, що уряд Януковича так і не спромігся подати до парламенту програму дій Кабінету Міністрів.) Відтак лідер регіоналів вважав, що на шляху до розширення коаліції не існує жодних принципових перепон. За створення широкої коаліції також висловився глава уряду Ю. Єхануров. Натомість Ю. Тимошенко одразу заявила, що її політична сила не підписуватиме Універсал національної єдності та не входитиме до широкої коаліції, бо «в жодній демократичній країні світу немає злиття всіх політичних сил в одну єдність. Як правило, є влада і є опозиція, які сповідують різні бачення розвитку країни, різні пріоритети. І саме їхня боротьба дає змогу суспільству обрати в кожний історичний момент свій курс залежно від уподобань суспільства». Переговори стосовно універсалу та формування коаліції національної єдності тривали декілька днів, але 30 липня Партія регіонів заявила, що «Наша Україна», котра отримала на виборах менш як 14 відсотків голосів виборців, хоче нав’язати можливій коаліції в широкому форматі свою ідеологію та хоче керувати більшістю. У відповідь В. Ющенко ще раз закликав політичні сили до пошуку порозуміння, проте не відкинув варіанта дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Утім, незважаючи на тривалі дискусії, в тому числі й під час дев’ятигодинної зустрічі Ющенка з Януковичем в режимі тет-а-тет, 2 серпня Президент повідомив, що проведе консультації з головами депутатських фракцій та керівництвом Верховної Ради стосовно дострокового припинення повноважень парламенту. Під час зустрічі з лідерами парламентських фракцій В. Ющенко констатував, що ініційований ним загальнонаціональний «круглий стіл», результатом якого мало стати підписання консолідуючого документа — Універсалу національної єдності, так і не досяг своєї мети, а тому він діятиме відповідно до норм Конституції.

«Універсальний» уряд Януковича

Після закінчення політичних консультацій навіть з’явилося повідомлення, що Президент уже написав заяву про розпуск парламенту, але пізнього вечора 2 липня було знову поновлено переговори. Як наслідок, 3 серпня о 2-й ночі В. Ющенко повідомив: консультації стосовно розпуску парламенту та призначення позачергових виборів завершились тим, що політичні сили підтримали основні ідеї універсалу, а тому він прийняв рішення про подання кандидатури В. Януковича на посаду прем’єра. «У нас є історичний шанс мати п’ять років стабільної роботи національного парламенту. Чи використають цей шанс політичні сили — це запитання до них», — наголосив він.

3 серпня, під час офіційного підписання Універсалу національної єдності, Президент зазначив, що «цей документ підкреслив наші засадничі пріоритети в розвитку, які ми зобов’язуємося неухильно, послідовно виконувати. Універсал має конкретні, чіткі завдання, які, я переконаний, стануть частиною щоденної нашої роботи, незалежно від того, чи йдеться про секретаріат Президента, чи Верховну Раду, чи уряд. Цим документом український політикум підкреслює, що чинний внутрішній і зовнішній курс України є незворотним». Також в універсалі декларувалися необхідність створення збалансованої системи «стримувань і противаг» між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів, відновлення дієздатності Конституційного Суду. Реформування структур виконавчої влади та унеможливлення політизації державної служби пропонувалося забезпечити через першочергове прийняття законів про Кабінет Міністрів та про державну службу, підготовлених для внесення до парламенту Президентом. Під документом підписалися Президент В. Ющенко, Голова Верховної Ради О. Мороз, глава уряду Ю. Єхануров, а також лідери фракцій В. Янукович (ПР), Р. Безсмертний (Наша Україна), В. Цушко (СПУ). Лідер КПУ П. Симоненко підписав універсал із застереженнями стосовно мовного питання та НАТО. Натомість Ю. Тимошенко, уже як «керівник опозиційної політичної сили», привітала Партію регіонів з тим, що цей документ було підписано на її умовах, та заявила, що БЮТ називатиме запропонований до підпису документ не універсалом, а «актом політичної капітуляції помаранчевого табору».

Одночасно з універсалом В. Янукович, Р. Безсмертний та В. Цушко підписали меморандум про створення коаліції національної єдності. Як зазначив керівник фракції СПУ В. Цушко, до цієї коаліції також мала ввійти фракція КПУ. Стосовно технології створення нової коаліції, то сторони домовилися, що спочатку «Наша Україна» та КПУ мають ухвалити рішення про входження в таку коаліцію, а що стосується СПУ, то, як повідомив В. Цушко, вона спеціально не розглядатиме цього питання, оскільки їх «влаштовує проект угоди про створення коаліції, раніше узгоджений в рамках коаліції БЮТ—НУ—СПУ, а потім в рамках коаліції ПР—СПУ—КПУ». Після цього на загальних зборах фракцій, що входять до коаліції, мало відбутися підписання рішення про створення нової коаліції. І тільки після цього мало відбутися голосування за кандидатуру В. Януковича на посаду Прем’єр-міністра, яку раніше запропонувала антикризова коаліція. Одразу після обрання прем’єра, Голова Верховної Ради мав оголосити про формування нової коаліції. З цією метою 3 серпня парламент 259 голосами вніс зміни до Регламенту, які давали змогу переформатувати антикризову коаліцію в коаліцію національної єдності шляхом укладання всіма її учасниками нового тексту коаліційної угоди без припинення існування коаліції. Постанова містила застереження, що зміни у складі коаліції, в тому числі у зв’язку з виходом з неї однієї чи декількох депутатських фракцій, якщо при цьому склад коаліції не стає менший, ніж визначено Конституцією, не можуть бути підставою для припинення діяльності коаліції. Цього ж дня фракція «Наша України» ухвалила рішення про входження до коаліції національної єдності, яке, щоправда, передбачало право вільного голосування за кандидатуру В. Януковича на посаду прем’єра.

4 серпня Верховна Рада, реалізуючи досягнуті домовленості, обрала Прем’єр-міністра, призначила членів уряду та привела до присяги суддів Конституційного Суду. За постанову про призначення В. Януковича на посаду Прем’єр-міністра проголосували 271 народний депутат (184 — від Партії регіонів, по 30 — від «Нашої України» та СПУ, 21 — від Компартії та 6 народних депутатів, які раніше входили до БЮТ). Постанову про затвердження персонального складу Кабінету Міністрів підтримали 269 народних депутатів. До складу нового уряду ввійшли: Перший віце-прем’єр та міністр фінансів Микола Азаров (квота ПР), віце-прем’єр з питань паливно-енергетичного комплексу Андрій Клюєв (квота ПР), віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник (квота ПР), віце-прем’єр, міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Володимир Рибак (квота ПР), міністр палива та енергетики Юрій Бойко (квота ПР), міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб (квота ПР), міністр у зв’язках з Верховною Радою Іван Ткаленко (квота ПР), міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов (квота ПР), міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв (квота ПР), міністр охорони навколишнього середовища Василь Джарти (квота ПР), міністр оборони Анатолій Гриценко (конституційна квота Президента), міністр закордонних справ Борис Тарасюк (конституційна квота Президента), міністр внутрішніх справ Юрій Луценко (квота Президента за домовленістю з коаліцією), міністр економіки Володимир Макуха (квота «НУ»), міністр юстиції Роман Зварич (квота «НУ»), міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко (квота «НУ»), міністр культури та туризму Ігор Ліховий (квота «НУ»), міністр охорони здоров’я Юрій Поляченко (квота «НУ»), міністр з питань надзвичайних ситуацій Віктор Балога (квота «НУ»), міністр промислової політики Анатолій Головко (квота КПУ), міністр аграрної політики Юрій Мельник (квота КПУ), міністр транспорту та зв’язку Микола Рудьковський (квота СПУ), міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко (квота СПУ). Отже, із 23 членів уряду Януковича 11 було призначено за квотою Партії регіонів, 5 — за квотою «Нашої України», по 2 — від соціалістів та комуністів та 3 — за квотою Президента.

Проте, незважаючи на попередню домовленість, після обрання Прем’єр-міністра так і не було оголошено про створення коаліції національної єдності. Формально затримка пояснювалася позицією фракції комуністів, лідер якої П. Симоненко заявив, що його політична сила не приєднуватиметься до меморандуму про створення нової такої коаліції, поки не почує офіційної заяви «Нашої України» про готовність брати участь у коаліції з КПУ. А оскільки одразу після обрання прем’єра та уряду було оголошено про закриття першої сесії Верховної Ради п’ятого скликання, то сторони «домовилися домовлятися». Зокрема, прем’єр В. Янукович, представляючи міністра юстиції Р. Зварича, прогнозував, що широку коаліцію у складі чотирьох політичних сил буде створено у вересні, коли парламент знову розпочне роботу. Але вже 5 серпня новопризначений міністр юстиції припускав, що може відмовитись від своєї посади, «оскільки в новопризначеному уряді не витримана система стримувань і противаг». Не виключав цього й П. Симоненко, який одразу після сформування Кабміну повідомив, що через декілька місяців може бути розглянуто питання про заміну деяких членів уряду.

Війна секретаріатів

Окрім того, 4 серпня на вимогу соціалістів Верховна Рада внесла зміни до Закону «Про Конституційний Суд України», які передбачали, що «Конституційний Суд не має права робити ревізію змін, внесених до Конституції України, які були ухвалені в 2004 році». Щоправда, 8 серпня представник Президента в Конституційному Суді В. Шаповал в інтерв’ю газеті «Дело» сказав, що, незважаючи на цю заборону, суд таки може провести ревізію конституційної реформи. Він звернув увагу на статтю 152 Конституції, згідно з якою закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду визнаються неконституційними цілком або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, затвердження або набрання чинності. «Це означає, що якщо буде подання і якщо судді вважатимуть, що була порушена процедура розгляду закону № 2222, то всі поправки, внесені до Закону «Про Конституційний Суд України», не мають значення», — зазначив він і додав, що суд, виходячи з норм Конституції, яка має вищий правовий авторитет, може ухвалити рішення стосовно конституційної реформи та одночасно визнає неконституційними поправки до Закону «Про Конституційний Суд України». До того ж В. Шаповал висловив думку, що таке рішення парламенту є демонстрацією недовіри до Президента, який підписав універсал, де один із пунктів говорить про незмінність конституційного ладу держави. На це припущення представника Президента одразу відреагував екс-міністр юстиції О. Лавринович, котрий зазначив, що Конституційний Суд міг провести ревізію змін до Конституції від 2004 року до моменту набуття ними чинності, тобто до 1 січня 2006 року, а після цього Конституція стає для суддів Євангелієм. Ця заява не залишилася непоміченою, і вже 9 серпня О. Лавриновича було призначено першим заступником міністра Кабінету Міністрів. А невдовзі розпочалося загострення стосунків між секретаріатами уряду та глави держави. Для прикладу, 30 серпня Кабінет Міністрів позбавив Президента права скасовувати акти уряду та виключив з тимчасового Регламенту Кабміну згадку про доручення Президента. І хоч це рішення було продиктовано конституційною реформою, котра передбачала, що Президент може лише зупиняти дію рішень уряду з одночасним зверненням до Конституційного Суду, проте цей крок потрактовано як наступ на права глави держави. Окрім того, уряд створив робочу групу для доопрацювання проекту закону про Кабінет Міністрів, а її керівник віце-прем’єр Д. Табачник повідомив, що цей законопроект передбачатиме норму про необхідність скріплення підписами Прем’єр-міністра і профільного міністра актів Президента для їх виконання та що «без такого скріплення акт не може вступити в силу». Мало того, Кабмін не тільки задекларував необхідність запровадження так званого механізму контрасигнації, а й почав його застосовувати на практиці ще до ухвалення закону про Кабмін, повернувши Президенту вісім його указів, виданих у серпні-вересні 2006 року. Коли ж 26 вересня новий глава секретаріату Президента В. Балога (призначений 16 вересня замість О. Рибачука) за дорученням В. Ющенка повторно направив ці укази для скріплення відповідно до вимог частини четвертої статті 106 Конституції України підписами Прем’єр-міністра та міністра, відповідального за його виконання, перший заступник міністра Кабміну О. Лавринович заявив, що уряд не має наміру приймати до виконання ці укази Президента.

В. Ющенко, реагуючи на такі дії уряду, зазначив, що не бачить нічого поганого в намаганні кожної гілки влади чи інститутів «чітко відчувати початок і завершення поля, на яке поширюються його функції і його директиви», але він «не хотів би, щоб за цим приховувалися наміри з узурпації якоїсь частини влади, що не витікає з Конституції чи законів України». А враховуючи, що країна переживає досить делікатний період після проведення конституційної реформи, коли багато норм та інструментарію не врегульовано, прагнення врегулювати це в односторонньому порядку «може значно нашкодити відносинам між інститутами влади й чистоті визначення тих полів, на яких працюють чи Президент, чи Кабінет Міністрів, чи парламент». У цьому разі В. Ющенко мав на увазі закон про Кабінет Міністрів. Бо хоч універсал і передбачав, що цей законопроект має підготувати та подати до Верховної Ради Президент, проте уряд, порушуючи попередні домовленості, вирішив «узаконити» себе без участі глави держави.

Коаліція національної єдності і боротьба протилежностей

Нагадаємо, що в цей час також тривали переговори стосовно підготовки нової коаліційної угоди. Проте 5 вересня, коли відкрилася друга сесія Верховної Ради, з’ясувалося, що цей документ так і не узгоджено. Мало того, Р. Богатирьова заявила, що оскільки вже є конституційно створена антикризова коаліція, то Партія регіонів лише «готова розглядати питання щодо розширення коаліції, але існуючої». На цьому ж наполягав О. Мороз, який вважав, що проведення переговорного процесу про розширення коаліції не означає, що питання про її створення буде почато з нуля. У відповідь на ці заяви «Наша Україна» оприлюднила текст меморандуму про створення коаліції національної єдності, підписи під яким (одночасно з підписанням Універсалу національної єдності) поставили В. Янукович, Р. Безсмертний та В. Цушко. Вони, зокрема, зобов’язувалися «укласти угоду про створення коаліції національної єдності у складі депутатських фракцій Партії регіонів, «Нашої України», СПУ та КПУ», а «за основу угоди про створення коаліції національної єдності взяти проект угоди, попередньо погоджений за наслідками консультацій між Партією регіонів та блоком «Наша Україна». Щоправда, свого підпису під цим меморандумом не поставив лідер КПУ П. Симоненко. Тож 6 вересня перший заступник Голови Верховної Ради А. Мартинюк заявив, що в цій ситуації можна вести мову про приєднання «Нашої України» до існуючої антикризової коаліції, а не про формування коаліції національної єдності, оскільки для цього потрібно було б спочатку розпустити антикризову коаліцію. «Але ми добре розуміли, до чого це призвело б, тому комуністи не поставили свій підпис під меморандумом», — сказав А. Мартинюк. Водночас було очевидно, що «Наша Україна» на варіант, який передбачає «приєднання», не погодиться. Тож 7 вересня постійний представник Президента в парламенті Юрій Ключковський, задля уникнення юридичних формальностей, запропонував «говорити про реорганізацію коаліції з обов’язковим підписанням нової коаліційної угоди і зміною назви коаліції». Після цього 13 вересня «нашоукраїнець» Р. Безсмертний навіть повідомив, що сторони досягли принципової домовленості про створення коаліції національної єдності. Однак уже через день, коли прем’єр В. Янукович у Брюсселі відмовився підписати лист про приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО, В. Ющенко повів мову про те, що «в діяльності новопризначеного уряду та коаліційної більшості визріли ознаки дій, які суперечать підписаному універсалу та стабілізаційним домовленостям». Окрім того, Президент звернув увагу на спроби повернутися до силового формування парламентської більшості, що «є фальсифікацією політичних результатів виборів». Відповідь В. Януковича була коротка: «Я сказав би так: у Віктора Андрійовича іноді бажання перевищують можливості».

Як наслідок, після цього не тільки було поховано плани про створення коаліції національної єдності, але й почало наростати протистояння між Президентом та прем’єром. Зокрема, 28 вересня мало відбутися розширене засідання уряду за участю глави держави. Проте В. Ющенко відмовився брати в ньому участь, коли йому стало відомо, що Кабмін хоче ухвалити постанову про відставку п’яти голів облдержадміністрацій. Щоправда, навіть у цій ситуації не обійшлося без конфлікту, бо міністр юстиції Р. Зварич у відповідь на доручення В. Януковича знайти правове формулювання для звільнення голів ОДА зазначив, що постанова «не є коректною». Реакція прем’єра була прогнозована. «Я попереджаю всіх, у тому числі і вас, Романе Михайловичу, що ініціюватиму звільнення всіх, хто стоятиме на перешкоді підвищення рівня відповідальності за свої обов’язки, в тому числі і вас. А члени уряду від «Нашої України» мають зрозуміти, що ми з вами в делікатних стосунках, тому не грайтеся», — погрозив він.

Натомість новий глава секретаріату Президента В. Балога того-таки 28 вересня вирішив зробити «ревізію президентської вертикалі» та провів нараду з головами облдержадміністрацій. Під час наради він запевнив керівників областей, що надалі, перш ніж ухвалюватиметься рішення про кадрове зміцнення того чи іншого регіону, прем’єр мусить обов’язково узгодити це питання з Президентом. Кабмін, у свою чергу, звернувся до Конституційного Суду по офіційне тлумачення положень Конституції про порядок призначення та звільнення голів місцевих держадміністрацій. Зокрема, уряд просив роз’яснити, які правові наслідки тягне за собою факт неухвалення Президентом рішення про відставку голови місцевої держадміністрації, якщо дві третини депутатів від складу місцевої ради висловили голові недовіру. Але в перспективі В. Янукович узагалі пропонував ліквідувати обласні та районні держадміністрації. «Уже з Нового року в регіонах будуть інші відносини вибудовуватися. Не буде обласних державних адміністрацій, будуть обласні виконавчі комітети, будуть районні виконкоми», — заявив він, виступаючи 29 вересня перед госпактивом Донецької області.

Марш в опозицію

Усе це обіцяло вилитися в чергову війну за повноваження, тож не дивно, що Президент вирішив зміцнити структуру свого секретаріату. Відповідно до указу від 2 жовтня, глава секретаріату Президента отримав шістьох заступників, двоє з яких — перші. (Нагадаємо, що в попередній структурі глава секретаріату взагалі мав лише двох заступників.) Один із перших заступників глави секретаріату також був представником Президента у Кабміні.

4 жовтня Р. Безсмертний констатував, що переговори про створення коаліції національної єдності завершилися безрезультатно, та заявив про перехід «Нашої України» в опозицію. «Ми чітко визначилися. Існує урядова коаліція та існує «Наша Україна», яка є в опозиції до урядової коаліції», — сказав він. А коментуючи чергові заклики прем’єра та глави парламенту до продовження переговорів про створення широкої коаліції, він зазначив: «Я чув заяви Мороза та Януковича, мені здається, що ми поставили крапку, і на сьогоднішній день вони можуть вести діалог між собою». Щоправда, іншої думки був Президент, який висловив упевненість, що переговори про вступ «Нашої України» до коаліції ще можуть завершитися успіхом. 10 жовтня навіть відбулася зустріч Ющенка та Януковича, під час якої сторони домовилися продовжити переговори про коаліцію. Проте на той час конфлікт зайшов надто далеко, і 17 жовтня фракція «Наша Україна» офіційно оголосила про перехід в опозицію. Наступного дня уже й В. Ющенко визнав, що в цій ситуації перебування представників «Нашої України» в уряді неможливе. Однак це не мало стосуватися міністрів оборони та закордонних справ, які відповідно до Конституції призначаються за поданням Президента. Перші кадрові ротації відбулися 1 листопада, коли парламент відправив у відставку міністра юстиції Р. Зварича та міністра культури і туризму І. Ліхового. 29 листопада парламент прийняв відставку міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Ю. Павленка, а 1 листопада з другої спроби було звільнено міністра внутрішніх справ Ю. Луценка. Цього ж дня антикризова коаліція, зігнорувавши заперечення Президента, з великим скандалом звільнила Б. Тарасюка з посади міністра закордонних справ. Єдиним міністром-«нашоукраїнцем», який вирішив залишитися в уряді, виявився міністр охорони здоров’я Ю. Поляченко, тож «Наша Україна» заявила, що більше за його дії не відповідає. Новим міністром юстиції було призначено О. Лавриновича, міністром культури і туризму — Ю. Богуцького, міністром внутрішніх справ — В. Цушка та міністром у справах сім’ї молоді і спорту — В. Коржа.

Отже, було зруйновано сподівання В. Ющенка, які він покладав на Універсал національної єдності, бо те, що для нього було метою, для В. Януковича виявилося засобом отримання посади прем’єра. Виходячи з цього, представник Президента у Верховній Раді Ю. Ключковський заявив про необхідність перегляду політреформи, бо «ревізована Конституція, яка начебто мала протидіяти авторитарним тенденціям колишнього Президента, сприяє авторитарним тенденціям теперішнього прем’єра».