Як відомо, історія вчить тому, що нічого не учить. Розмов про купівлю і перекупівлю народних обранців точилося немало. Однак ніхто нікого за руку ще не схопив. Хоча в кулуарах парламенту ходили навіть анекдоти про купівлю-продаж голосів.

А розпочалося все це ще в парламенті другого скликання, коли команда Леоніда Кучми пробувала наділити свого шефа «царськими» повноваженнями, але без персональної відповідальності. Чимало чуток ходили і про «діяльність» «Громади» та її тодішнього лідера Павла Лазаренка. Але...

Лише один раз Генеральна прокуратура зафіксувала факт появи великої — на той час — суми валюти на рахунку одного з тодішніх народних обранців. Однак останній пояснив це просто: ці гроші, мовляв, він позичив тій людині, яка потім їх переказала на його рахунок. І йому повірили, хоча таке пояснення у багатьох обізнаних людей викликало лише криву посмішку.

Апогеєм звинувачень у корупції народних депутатів став минулий рік. Не беремося судити, як воно було. Але факт залишається фактом: саме «несанкціоновані», а, точніше, простимульовані в той чи той спосіб переходи депутатів в антикризову коаліцію і стали підставою для появи першого указу Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради п’ятого скликання. Інша річ, чи відповідав цей документ Основному Закону країни, але мова не про це.

На нашу думку, про те, щоб локалізувати подібне негативне явище, повністю викоренити корупцію, можуть мріяти лише невиправні оптимісти, потрібно змінювати виборчу систему. Переходити до поєднання пропорційної і мажоритарної систем, подібної до тих, які діють у Великій Британії і ФРН. Там список партії після виборів очолює той депутат, який отримав найбільше голосів виборців. Це, з одного боку, дозволить ліквідувати «кріпосне партійне право», з іншого — змусить лідерів партії не розкидатися популістськими обіцянками.

Водночас треба повернути право виборцям відкликати тих народних обранців, які не виправдали їхніх сподівань, у тому числі поведінкою під час своєї роботи в парламенті. На жаль, нинішня пропорційна система виборів провокує корупцію і на рівні формування партійних списків, і після, коли починається формування коаліції. В іншому разі як політики, так і виборці приречені наступати на одні й ті самі граблі.