Із досьє «Голосу України»

Олег Ляшко, народний депутат України, обраний за списком БЮТ (№ 29). Народився 3 грудня 1972 року в Чернігові. 1990 р. закінчив Борзнянську школу-інтернат на Чернігівщині, 1998 р. — юридичний факультет Харківського педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. Працював на журналістській роботі, з 2000 р. до обрання народним депутатом — головним редактором газети «Свобода». Одружений.

— Ви виховувалися у дитячому будинку — це не породило якоїсь озлобленості?

— Так склалася доля — у мене не було батька, мама не могла мене утримувати, і я з трьох років ріс у Прилуцькому дитбудинку, а потім у трьох інтернатах. Не дорікаю за це мамі, хоча в дитинстві колись і ображався. У шостому класі мене вигнали з Яблунівського інтернату — бо язик був довгий, як і зараз. Мене не хотів брати жоден інтернат і нарешті прийняли в Комарівський, а з восьмого класу навчався в інтернаті у Борзні. З 1990 року живу і працюю в Києві. Завжди доводилося пробиватися у житті самому, у мене немає ніякої озлобленості, але є загострене почуття справедливості. І люди це відчувають, підтримують, що я побачив на виборах, коли очолював штаб Ю. Тимошенко на Чернігівщині й особисто відвідав усі райони. І коли зараз один колега запитав мене, що подарувати на день народження, я сказав: машину швидкої допомоги, щоб відвезти до райцентру, де такої машини вже немає 15 років.

— Як стали журналістом?

— Почав писати до районної газети, ще навчаючись в інтернаті, й усе свідоме життя працював у газетах, хоча журналістської освіти не маю. Вступав у 1990 році на факультет журналістики Київського університету, але мене не прийняли, закінчив заочно харківський вуз. Але дар писати — це, напевно, від природи.

— Як журналіст Ляшко опинився у політиці?

— Оскільки я писав на політичні теми і був в опозиції до Кучми, то, звичайно, висвітлював і підтримував опозиціонерів. А найяскравіша з них — це Юлія Тимошенко. І я багато років поряд із нею.

— Коли відбулося ваше особисте знайомство?

— О, це було дуже давно. 1998 чи 1999 рік. Уже не пам’ятаю — чи у Верховній Раді, чи в офісі БЮТу, брав у неї інтерв’ю. А потім вони мені запропонували балотуватися: 2002 року на виборах до Верховної Ради за печерським виборчим округом Києва, а в 2006 році запросили до списку. Сам не напрошувався.

— Хто вам це запропонував?

— Олександр Турчинов. І я погодився, бо розділяю ті ідеї, які декларує Ю. Тимошенко і намагається реалізувати. Хочу їй допомогти. Гасло «Справедливість є і за неї треба боротися» мені імпонує — все життя борюся за справедливість, через що багато хто мене не любить і не розуміє. Хтось думає, що, можливо, у мене «не всі дома», що я буйний, невитриманий. Але не можу спокійно дивитися на несправедливі речі, коли людям говорять одне, дурять голову, а приходять до парламенту і роблять зовсім інше. Я не політик: той би промовчав, дипломатично закрив очі. Так не можу.

— Кажуть, що у фракції БЮТ дуже авторитарна дисципліна. Ви на засіданнях фракції теж такий сміливий?

— І на кожному засіданні фракції, і особисто з Юлією Тимошенко завжди кажу, що думаю. Ніколи не підлаштовуюся під більшість і можу піти проти більшості. Наприклад, коли наша фракція підтримала законопроект від Партії регіонів про зміну порядку формування наглядових рад Ощадбанку і Ексімбанку, після чого Партія регіонів отримала можливість мати більшість у цих наглядових радах, я виступав категорично проти того, щоб БЮТ голосував за цей законопроект. Бо таким чином ризикували долею мільйонів людей, які мають вклади у цих банках. На жаль, фракція не підтримала мою позицію і проголосувала.

— Нещодавно ви заявили, що вам пропонували 20 мільйонів доларів за те, що не увійдете до коаліції демократичних сил. Що це була за людина? Вам хіба не потрібні гроші?

— Мені потрібні гроші, але репутація дорожча. Ляшко, яким би він не був, не продається. Пропонував один близький товариш, це було в кав’ярні на бульварі Лесі Українки. Я йому сказав: якщо хочеш, щоб ми з тобою і надалі були товаришами, припини розмову. Це він робив за дорученням представників Партії регіонів.

— Ви впевнений, що нинішній парламент пропрацює п’ять років?

— Ні, зважаючи на ситуацію у парламенті, нашу коаліцію, яка, треба чесно визнати, не дуже стабільна (з боку «Нашої України»).

— А коаліція скільки проіснує?

— Доти, доки у цьому будуть зацікавлені ті, хто її створював.

— У вас є програма-мінімум і максимум роботи в парламенті?

— Програма-мінімум — реалізувати передвиборну програму БЮТ. Програма-максимум — стати Президентом України. Звичайно, коли Президентом два терміни відбуде Ющенко, а потім два терміни Тимошенко. А після неї уже згоден.

— Так ви ще й мрійник?

— Ні, реаліст. Якщо ставиш перед собою плани і докладаєш зусиль, щоб їх реалізувати, все вдається.

— Кажуть, у вас удома є унікальна колекція монет.

— Я збираю українські монети, випущені за період незалежності України. У мене є повна колекція таких монет.

— Що б хотіли побажати сам собі?

— Щоб себе спокійно почував, і щоб те, що роблю, оцінили люди. І щоб вони сприймали мене таким, яким я є, а не малювали з мене чорта.

Інтерв’ю взяла Олександра КУЧЕРЯВА.

Днями Олегу ЛЯШКУ виповнилося 35 років.

Вітаємо!

Фото із архіву депутата.