Тенденція: як тільки український політикум має розв’язати чергове завдання чи ухвалити важливе рішення, з телеекранів лунають звинувачення опонентів у... підкупі. Зволікається засідання робочої групи — підступні супротивники намагаються виграти час, щоб перекупити своїх чесних візаві. Не створюється коаліція — це її сім членів, так званих непідписантів, ще щось «виторговують»...

Й не тільки вони можуть засумніватися, а й ще 56 народних депутатів, приміром, від БЮТ, за твердженням його лідерки, одержали від ПР пропозиції про грошову винагороду за невходження у коаліцію. А також за те, щоб той чи інший народний обранець на час відкриття сесії «захворів», поїхав у відпустку, просто не прийшов на засідання, за «неголосування» за посаду спікера, прем’єра...

Одне слово, пошук «продажних» народних депутатів у демократичному секторі триває. Полінця у вогонь конфронтації підкидають також члени таборів інших партійних кольорів: синьо-білих теж намагаються підкупити. При цьому суми, на які народні депутати не спокушаються, зашкалюють: від 5 до 20 млн. дол. Обвинувачі з телеекранів обіцяють на прес-конференціях оприлюднити дані про підкуп і їх персонально, й інших членів фракцій. Але лише за підсумками зібраних фактів і документів, щоб покласти край «нахабним виходкам». І тоді, «коли пропозиції перестануть надходити». Цю бомбу обіцяють показати по телевізору...

Скільки разів ми з вами чули обіцянку оприлюднити, назвати, ознайомити із записом на плівці, розшифрованими підслуханими розмовами? Але на запитання, хто саме конкретно пропонував не лише окремим депутатам, а й десяткам з них величезні гроші, народні обранці раптом ставали делікатними та порядними. Вони начебто не хочуть підводити приятеля, знайомця, високопосадовця, котрі є лише посередниками у цій справі.

А в мене, приміром, щоразу постає запитання до цих борців з політичною корупцією: чому викривати опонентів вони щоразу мчать не в правоохоронні органи з офіційною заявою, а в «телевізор»? Адже ми, телеглядачі принаймні, більше повірили б прихованій камері, яка б зафіксувала мить, коли один народний обранець чи його посередник передає гроші котромусь з тих, хто до них ласий. За нинішніх можливостей влаштувати такий «телесюжет» — просто дрібничка...

З другого боку, уявити, що громадянина, та ще й наділеного величезними владними повноваженнями, обвинувачують у корупції інші конкретні особи, й що на це ніхто — ані самі обвинувачені, ані правоохоронні органи — ніяк не реагують, не просто важко, а й неможливо. Щоправда, тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування таких обвинувачень уже одного разу встановила, що доказів підкупу немає. Їх не надав тодішній обвинувач також Генеральній прокуратурі. Не підтверджені й інші обвинувачення, приміром, БЮТ. І що з того? Когось покарали за брехню, змусивши вибачатися? Втім, і ті, кого обвинувачували, теж не вимагали спростування чи вибачень. Чому б це?

І насамкінець. Хтось з учасників цих потоків обвинувачень поблажливо зауважив, що звинувачення у політичній корупції є лише одним з інструментів політичної боротьби з опонентами, тож і вірити в це не треба. А в що вони пропонують вірити?