Конституційний Суд на службі Конституції і суспільства

У чому полягає унікальна роль Конституційного Суду України в охороні Конституції України, забезпеченні стабільності державного ладу, демократизації суспільства?

СТРИЖАК: — У мене складається таке враження, що коли ми кажемо: чи потрібен нам Конституційний Суд, ми скоро будемо ставити інше питання: чи потрібна нам Конституція? Чим більше про це розмов, тим менше мені хочеться про це говорити. Бо якщо є проблема, розумні люди шукають її вирішення. А ми з вами спочатку створюємо цю проблему, а потім починаємо з нею успішно боротися.

Пригадайте, що було 10 років тому, коли ми прийняли Конституцію. Ми всі були в ейфорії, мовляв, найкраща та найдемократичніша Конституція в Європі. Вся Європа нам аплодувала.

Не минуло й 10 років (а Конституцією було закладено Конституційний Суд, відтоді він, власне, почав діяти), Конституція стала поганою, а КС взагалі потрібно стерти з лиця землі. А чому? Бо так склалося в суспільстві, що певним політичним колам вигідно це зробити.

Згідно з чинним законодавством Конституційний Суд України спільно з судами загальної юрисдикції здійснює судочинство в державі та є єдиним органом конституційної юрисдикції.

Зокрема, він перевіряє на відповідність Конституції (конституційність) закони та інші правові акти Верховної Ради, акти Президента, акти Кабінету Міністрів, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та надає офіційне тлумачення положень Конституції і законів України; за зверненням Президента чинних міжнародних договорів або договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість, а за зверненням Верховної Ради — щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Конституційний Суд також є обов’язковим учасником процесу внесення змін до Основного Закону. Так, законопроект про внесення змін до Конституції розглядається Верховною Радою за наявності статей 157 і 158 Конституції. Крім цього, наявність висновку Конституційного Суду про порушення Верховною Радою АРК Конституції України або законів України є обов’язковою конституційною умовою для припинення Верховною Радою повноважень.

Отже, унікальна роль Конституційного Суду в охороні Конституції України, забезпеченні стабільності державного ладу та демократизації суспільства полягає у гарантуванні верховенства Основного Закону держави на всій її території, шляхом здійснення судового конституційного контролю.

Слід зазначити: унікальність Конституційного Суду полягає ще й у тому, що, здійснюючи свої конституційні повноваження, він приймає рішення, тим самим сприяє конституціалізації суспільного життя в Україні. При тому характерно, що ні демократичною за змістом Конституцією (Основним Законом) Української РСР, ні основними законами інших республік колишнього Союзу РСР не передбачалося створення органів судової влади з такими повноваженнями.

Конституціалізація, або поширення впливу конституційних норм на політико-правове життя в Україні, здійснюється за допомогою ешелонованого багаторівневого законодавства, побудованого за принципом піраміди, яку увінчує Конституція України, що спирається на прийняті відповідно до її приписів закони України.

У юридичній літературі така конституціалізація характеризується як нормативно-законодавча, причому фахівці наголошують, що хоч ця система і найпоширеніша у світі, вона не є досконала, оскільки не забезпечує в повному обсязі гармонійну та позбавлену суперечностей правову систему. Тому в правовому полі держави можуть з’являтися правові акти, які не відповідають як один одному, так і Конституції взагалі.

За таких умов вагома роль у забезпечені регулюючого впливу Конституції має відводитися судовим органам конституційної юрисдикції, до функцій яких, зокрема, належить нормативно-інтерпретаційна конституціалізація правового порядку.

Згідно з Конституцією України реалізацію такої функції покладено на Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі.

Для цього цей орган державної влади наділено повноваженнями органу судового конституційного контролю з питань конституційності законів та інших правових актів, до того ж у разі якщо ці правові акти або окремі їх положення визнаються неконституційними, вони втрачають чинність від дня прийняття судом відповідного рішення.

Таким чином, роль Конституційного Суду України у конституціалізації політико-правового життя держави, крім усього іншого, полягає ще й у фактичному вдосконаленні системи законодавства, адже він є повноважним припинити дію актів або правових норм, застосування яких могло призвести або призвело до порушення конституційних норм. І тому не є випадковим, що Конституція України містить положення, за якими матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Ще один напрям діяльності Конституційного Суду — офіційне тлумачення Конституції і законів України, що, по суті, є здійсненням функції нормативно-інтерпретаційної конституціалізації правового порядку в державі.

Характерною рисою цієї діяльності є те, що вона пов’язана з наявністю конфлікту або проблеми у застосуванні конституційних або законодавчих норм суб’єктами права. Тому Суд у цих випадках, роз’яснюючи спірні правові норми, не тільки виконує роль тлумача, а ще й, виходячи з обов’язковості своїх рішень, створює умови для належного застосування зазначених норм різними органами державної влади.

РЕД.: — Час іде. Можливо, ці 10 років роботи КС показали, що якісь зміни необхідні, чи все в ідеалі?

СТРИЖАК: — Немає ідеалу. На мою думку, ідеалу взагалі не буває в житті та в природі. Абсолютної істини немає. Вона завжди десь поряд, а ми її шукаємо. Завдання в тому, як найближче до неї підійти.

Замислимося. В 1996 році почав працювати Конституційний Суд України. Це не австралійський Конституційний суд, який існує з 1920 року.

Останнім часом в засобах масової інформації дедалі частіше з’являються політичні заяви із закликами про необхідність докорінного реформування не тільки законодавчої бази конституційного судочинства й структури Конституційного Суду України, у тому числі на конституційному рівні.

Насамперед, вважаю за необхідне, висловити своє ставлення стосовно внесення змін до Конституції взагалі, яке полягає у тому, що до таких дій слід підходити вкрай обережно та зважено. Вносити зміни до Основного Закону держави потрібно тільки тоді, коли вже не можна їх не вносити. Якщо постійно змінювати Конституцію, то це матиме вигляд суцільного правозастосовчого процесу, змістом якого буде не дотримання вимог Основного Закону, а пристосування конституційних приписів до кожного політичного випадку або кризової ситуації. А результат такого пристосування, яке полягало у внесенні непродуманих (без належного урахування системного зв’язку з незміненими конституційними приписами) змін до значної кількості положень Конституції України, — відомий усім.

З цього не слід робити висновок, що положення законодавства, якими врегульовано діяльність Конституційного Суду, не потребують удосконалення. Навпаки, одинадцятирічний досвід роботи єдиного органу конституційної юрисдикції засвідчує, що зазначений закон не охоплює цілу низку питань, які виникають у процесі конституційного судочинства.

РЕД.: — Це інший аспект.

СТРИЖАК: — Але якщо парламент, коли захоче, звільнить суддю за порушення присяги, або Президент — це дестабілізує роботу КС.

РЕД.: — Ви сказали, що не потрібно створювати проблеми. Порушення присяги може бути наслідком того, яким чином суддя потрапив до Конституційного Суду. Він туди іде зараз залежним від тієї чи іншої гілки влади. Чи можливий інший варіант формування КС?

СТРИЖАК: — Один з варіантів може бути таким. Президент вносить шість пропозицій, Верховна Рада та судові системи також. Але сам Президент не призначає та не звільняє суддів. Усіх 18 обирає за пропозиціями Президента, Верховної Ради та судової системи з’їзд суддів.

Є ще один варіант. Президент і парламент рекомендують по 9 кандидатур. Без ніяких судових систем.

ПОРТНОВ: — Щодо можливості з’їздом суддів призначати суддів КС. Чи є з’їзд суддів більш незалежною інстанцією?

Якщо проаналізувати останній з’їзд суддів, стає зрозумілим, що делегати на цей з’їзд висувалися абсолютно підконтрольно керівництвом Верховного Суду та главами апеляційних судів. Глави апеляційних судів є членами Ради суддів України, яка повністю залежна від керівника Верховного Суду України (через призначення суддів на адміністративні посади, через певні механізми, які роблять афільованою Раду суддів України, як орган судового самоврядування). Адже кожен з них для свого перепризначення має отримати подання Голови Верховного Суду. Останній з’їзд показав, що делегати повністю були підконтрольні Голові Верховного Суду.

Тож можна зробити припущення, що з’їзд суддів України фактично (попри те, що він орган судового самоврядування) скеровується однією посадовою особою, яка концентрує у своїх руках всю повноту судової влади.

Чи є, на ваш погляд, доцільним концентрувати владу у з’їзду суддів України і ще більше роздиверсифіковувати ризики щодо призначення суддів Конституційного Суду?

СТРИЖАК: — Я сказав, що це один з варіантів для роздумів. Можливо, треба утворити з авторитетних людей комісію чи асамблею, яка б добирала кадри з відомих юристів для претендентів на посаду суддів Конституційного Суду. Питання в іншому: хто їх призначатиме? На сьогодні тільки в цьому проблема. Чи Президент, чи Верховна Рада, чи з’їзд суддів. Треба унеможливити механізм впливу на суддів.

Щоб сказати, що весь з’їзд (530—540 делегатів) був підконтрольний Голові ВС, я б так категорично не стверджував. Я дуже багато разів був делегатом з’їзду суддів, коли працював у загальній судовій системі, і такого не було...

ПОРТНОВ: — Раніше, можливо, й не було...

СТРИЖАК: — 530 делегатів з’їзду не можуть бути підпорядковані Голові Верховного Суду. Може, десь таке в практиці є. Недарма нині чинному Голові Верховного Суду хочеться створити ще й Конституційну палату у Верховному Суді.

МІРОШНИЧЕНКО: — Ми зараз зупинилися на проблемі незалежності Конституційного Суду, добору суддівського корпусу та хто призначатиме. Абсолютно правильне питання поставлено: хто призначатиме?

Мені здається, що тут треба виходити з принципів. А принцип головний полягає в тому, що суб’єкт, який може бути учасником процесу, не має призначати цих суддів. У цьому контексті говорячи про Президента, ми повинні: або вивести Президента з правовідносин, які підпадають під розгляд Конституційного Суду, і тоді немає конфлікту інтересів. Це головне. Бо сьогодні цей конфлікт інтересів є очевидним. Або ми Президента позбавляємо права видавати укази, які потім можуть розглядатися на предмет конституційності, або ми його позбавляємо права призначати суддів Конституційного Суду.

У цьому контексті мені здається, що не так страшно було б призначення суддів з’їздом. Тому, що вони не є учасниками правовідносин, які є предметом розгляду.

Якщо порівнювати системні ризики, то з’їзд суддів був би більш адекватним з системної точки зору. Можливо, тут треба робити активнішою роботу самого Конституційного Суду. Фахівці, які працюють у цьому напрямі (вчені, які досліджують питання конституційної юрисдикції, судді, які мають відповідну кваліфікацію), могли б висловлювати свої пропозиції.

І ще дуже важливо. Як би можна було уникнути певної заангажованості: через кваліфікаційні вимоги.

ПОРТНОВ: — У випадках, передбачених законом.

СТРИЖАК: — Нас дуже критикували за те, що ми не прийняли до впровадження подання щодо конституційності указу про звільнення суддів КС. Але якщо в Конституції записано, що Президент призначає та звільняє, то чи законно це — інше питання.

ПОРТНОВ: — Це питання Адміністративного суду.

СТРИЖАК: — Якщо це записано в законі — це одне, а якщо в Конституції — зовсім інше.

МІРОШНИЧЕНКО: — Перше і головне — суб’єкт призначення не повинен мати конфлікту інтересів в цих правовідносинах. У цьому контексті треба змінювати суб’єктів — Президента і Верховну Раду, бо вони однозначно мають конфлікт інтересів. Або ж змінювати роль, функцію і предмет діяльності Конституційного Суду. Друге питання — це кваліфікаційні вимоги. Вони повинні бути чіткі, об’єктивні й такі, що убезпечать від потрапляння на посаду випадкової людини. Треба звернути увагу на процедури, які описували б і врегульовували всі правовідносини, пов’язані з діяльністю КСУ та давали вихід з тих конфліктних ситуацій, які є на сьогодні. Також обов’язково потрібно передбачити не тільки норму, а й санкцію.

МЯЛОВИЦЬКА: — Конституція повинна бути стабільним документом і якщо є якісь пропозиції про внесення змін до неї, то це можна робити окремими конституційними законами. Наприклад, в Австрії Конституція 1922 року, і лише дві поправки до неї про входження Австрії до ЄС і про те, що Австрія є нейтральна держава. Ми говорили про такий дієвий конституційний інститут, як конституційна скарга, яка є в багатьох країнах. Ми в ст.3 Конституції записали, що найвища соціальна цінність — людина, а сьогодні вона не може безпосередньо звертатися до Конституційного Суду. Я думаю, що конституційним законом можна було б змінити повноваження КС і прийти до того, щоб громадянин чи юридична особа отримали право звертатися до Конституційного Суду.

Щодо формування складу КС, все-таки парламент є єдиними органом законодавчої влади і не можна забирати у нього функції в цій частині, щоб парламент лише рекомендував, а інший орган призначав.

Суспільство очікує від Конституційного Суду ефективного і оперативного (своєчасного) реагування на неправові закони, норми або окремі законодавчі положення. Статус суддів КС повинен бути більш самостійним у підготовці і під час слухання (розгляду) справ. Тому так званий «письмовий розгляд» у більшості випадків завершується ухвалами про відмову і припиненням провадження. Аналіз свідчить, що в таких ухвалах відсутня мотивація і тоді незрозуміло, чому справа залишена без розгляду. У зарубіжних країнах вже склалася практика, коли Конституційний Суд, закриваючи судову справу, формулює відповідну правову позицію, яка навіть при негативному завершенні достатньо аргументована для заявника. Бажано, щоб ми всі звернули на це увагу, оскільки від якості рішення конституційного контролю залежить загальне формування і судової практики, коли з позицій верховенства права громадяни, державні органи, громадські організації отримали відповіді на поставлені перед Конституційним Судом запитання. Якщо йти шляхом прийняття «відмовних ухвал», то втрачається сенс конституційного правосуддя і не відбувається охорона Конституції України.

Слід також підкреслити, що правові позиції, сформульовані Конституційним Судом, швидше стають інструментом самореалізації його діяльності, але головна мета їх — формувати нормативно-правову базу як Верховній Раді, так і Президенту, і Кабінету Міністрів. Проблему обов’язковості рішень Конституційного Суду поки що ніхто не досліджував у діяльності зазначених суб’єктів влади, і тому стверджувати, що Конституційний Суд направляє свої рішення і висновки «до виконання», не завжди знаходить відповідну реакцію у корегуванні законотворчої і нормотворчої практики. На мій погляд, слід обов’язково передбачити, якщо буде розроблятися закон про конституційне судочинство, процедуру правомірності відмови, припинення і залишення справи без розгляду, а також обов’язок суду в такому разі визначати мотивацію конституційно-правового сенсу неприйнятності розгляду Конституційним Судом конкретного клопотання. У такому разі конституційне правосуддя сприймається суспільством з позицій права, а не формальної відмови громадянину чи державному органу. Ми піклуємося про авторитет Конституційного Суду, який зробить його Судом верховенства права, і тому назріла необхідність реформування конституційного статусу конституційної юрисдикції, зокрема, утворення двох палат з розгляду подань і звернень проведення судочинства на нових принципах змагальності, безперервності, присяги суб’єктів судочинства, перегляду раніше прийнятих Конституційним Судом рішень за умов внесення змін до Основного Закону та інші.

РЕД.: — Андрію Володимировичу, які б ви визначили основні напрями реформування конституційного правосуддя?

ПОРТНОВ: — Це відпрацювання процесуального конституційного закону і внесення змін до закону про Конституційний Суд, визначення пріоритетів у діяльності суду. Наступним напрямом є вдосконалення процесу конституційного судочинства, зокрема, це скорочення термінів розгляду найважливіших справ. Як показує практика, якщо справа розглядається шість місяців, вона стає суспільно нецікавою ні для органів влади, ні для суспільства. На певному етапі вже просто ніхто не чекає рішення Конституційного Суду. Також треба унормувати ще одну проблему. Є, наприклад, така норма, за якою Президент України може зупиняти рішення уряду із одночасним зверненням до КС. Але цією нормою можна зловживати, особливо, якщо ви знаєте, що КС завалений справами і він не зможе швидко розглянути це питання. У результаті фактично через цю норму можна заблокувати роботу уряду, який відповідає за економіку країни.

СЕЛІВАНОВ: — Мова має йти про безперервність конституційного процесу. Сьогодні у нас не існує такого принципу в конституційному судочинстві. Як наслідок цього є справи, які роками не розглядаються КС. Зокрема, вже п’ять років без остаточного розгляду лежить справа про державне управління справами.

СТРИЖАК: — Звичайно, по строках є проблеми, але до них потрібно дуже обережно підходити. Строки передбачаються, але з моменту відкриття провадження (це три місяці, один місяць, якщо справа невідкладна та шість місяців — для звернень). Стосовно строків є інша проблема: немає у законі терміну для відкриття провадження. Проблемно встановлювати який-небудь строк для цього, адже якщо встановити строк в місяць, це нічого не дасть. Кожна справа буде з порушенням цього строку. КС не загальний суд, де в день розглядається десятки справ. Зараз, якщо подання прийшло, то воно може пролежати три місяці чи п’ять, допоки не надійдуть відповіді від різних установ, інститутів, науковців. Якщо взагалі надійдуть.

І ще хотів би звернути увагу. Раніше, якщо Президенту не подобалася постанова уряду, він її скасовував. А тепер він отримав новий інструмент — зупиняти її дію і звертатися до КС. Але процедурно як не було особливостей провадження у цих справах, так і немає. Вважаю, що з появою нової практики законодавець має оперативно вносити зміни до закону про Конституційний Суд.

ПОРТНОВ: — Ця нова практика не що інше, як метод тиску. До речі, до КС направляють все підряд.

СТРИЖАК: — Так. Наприклад, Кабмін оголошує комусь догану і на це до КС вносить подання Президент. Враховуючи, що законом про КС не визначено компетенцію суду з розгляду таких справ, КС не має їх розглядати. Як показує досвід, сьогодні потрібно щонайменш два закони: про Конституційний Суд та конституційне судочинство.

РЕД.: — Ніно Анатоліївно, а як сприймається суспільством, у тому числі й науковою громадськістю, конституційне судочинство, його нинішній стан та перспективи?

МЯЛОВИЦЬКА: — Суд конституційної юрисдикції повинен бути незалежним органом держави і не ставати на позиції певних політичних партій. Згадаймо рішення, які були прийняті попереднім складом КС. Пам’ятаєте, яка негативна була реакція на рішення про можливість обрання Кучми на третій президентський строк. Наприклад, в Російській Федерації КС заборонив Єльцину обиратися на третій термін, і у Молдові було прийнято аналогічне рішення по своєму президенту. Отже, перша проблема стосується того, щоб Конституційний Суд, приймаючи рішення, ставав на принцип верховенства права. А друге — це процесуальні строки, наприклад, у таких справах, як розпуск парламенту, незаконні звільнення високопосадовців. КС повинен розглядати ці питання в першу чергу. Наприклад, з розпуску парламенту ми мали чотири укази. Три президент скасував, а по четвертому рішення КС досі не прийнято.

СТРИЖАК: — Ніна Анатоліївна каже так, як думають усі громадяни. Але, що значить суд став на бік тієї чи іншої політичної сили? От уявіть собі: у нас зараз розглядається таке цікаве питання, як імперативний мандат. Якщо суд скаже завтра: «Імперативному мандату бути», то скажуть, що суд зайняв сторону тієї політичної сили, яка внесла подання, тобто БЮТу, і догодив їй. Або навпаки КС скаже: «Ні імперативному мандату», тоді скажуть, що суд зайняв сторону іншої політичної сили. Не можна так говорити. Або якщо ми визнаємо за поданням Президента неконституційною постанову Кабміну, то що це означає, що суд зайняв сторону Президента?

Тепер по указах Президента про розпуск Верховної Ради. Всі кажуть, що суд має оперативно реагувати на подання по указах? А скажіть, що ми зробили не так? По першому указу ми все зробили оперативно, ми сім діб розглядали подання, практично не покидаючи приміщення суду, а на восьмий день Президент скасував указ. Хто винен? Конституційний Суд? Видається другий указ, ми знову сидимо день у день, а його знову скасовують. Знову винен Конституційний Суд? Що ми ще повинні були зробити, крім того, що слухати сторін. І ми слухали, в тому числі й шановного Шаповала, який говорив дві доби. До того ж розгляд справи був відкритий і прозорий. Третій указ змінений. А знаєте, коли прийшло подання по четвертому указу — у липні місяці, коли весь КС був у відпустці. Приступили ми до виконання обов’язків 10 вересня, а вибори відбулися 30 вересня. Уявіть собі. За два дні до виборів КС приймає рішення про неконституційність тієї чи іншої норми. Гіпотетично, наприклад, про відкріпні посвідчення. І у законі про вибори сказано, що відкріпні посвідчення повинні бути виготовлені за 30 днів до виборів, роздані по дільницях за 15 діб, і що вийде, якщо КС прийме рішення за день і встановить, що це не відповідає Конституції? Міняти правила гри під час вже розпочатого виборчого процесу, а потім зробити винним у всьому КС? Хоча я згоден, що є питання, для вирішення яких треба відкласти все і сидіти до ночі.

Я за відкриті слухання, але це можливо за умови створення в суді двох палат, адже у нас навіть регламенту щодо часу виступу представників сторін немає.

СЕЛІВАНОВ: — Публічність і відкритість засідань повинні сприяти доступу громадян до КС. Громадяни бажають надати якісь пояснення чи докази, а отримують ухвали, що їх звернення не відповідає Конституції. Мабуть, доцільно розглядати справи в «закритому режимі» без участі свідків, експертів, але запишіть це в законі, дайте легалізацію цій формі.

До речі, раніше були цікаві ситуації. Чомусь слухали справи однієї політичної сили, а іншої не слухали. До мене зверталися як до постійного представника, чому справа лежить п’ять років? Колишній Голова КС так і не пояснив цю парадоксальну ситуацію. А один із екс-суддів КС відверто зазначив, що нова потужна політична сила набуває суспільного значення в політичних процесах і до неї дуже обережно ставилися.

Актуальним для суспільства і держави є сьогодні проблема охорони Конституції України. Політики ініціюють процес внесення змін до Основного Закону і навіть розробку його нової редакції, і це зрозуміло, але Конституційний Суд України має всі засоби, щоб усувати всі перепони в реалізації чинної Конституції України. Суд не може ухилятися від реальних подій в державі, коли виникають порушення, настає небезпека для суспільства. Зокрема, екстремальна ситуація — державний переворот, який може відбутися і без силових методів. Не менш небезпечним є свідоме створення умов для конституційної кризи, хоча суб’єкти начебто діють в межах Конституції. Йдеться про те, що охорона Конституції покладає на суд високу відповідальність щодо невідкладного розгляду такого характеру справ, оскільки в реаліях створюється максимальна небезпека порушення конституційної законності. Саме тому сенс охорони Конституції вимагає від Конституційного Суду не тільки забезпечення вищої юридичної сили Основного Закону на всій території України, а й встановлення конституційної відповідальності за посягання на Конституцію і конституційні цінності, що має проявлятися у процесі виконання рішень Конституційного Суду по конкретних справах. У цьому контексті охорона Конституції України пов’язана, насамперед, з діяльністю органів публічної влади, які зобов’язані передбачати і встановлювати у законодавчому порядку особливий порядок прийняття, внесення змін до Конституції, а також забезпечити реалізацію цього порядку на практиці.

РЕД.: — Однак будемо вірити, що це у минулому. І у те, що Конституційний Суд є саме тим органом, який завжди захистить наші права. А для кращої роботи, як виявляється, йому потрібно не так і багато — зміни до закону про нього.

СЕЛІВАНОВ: — Важливо наголосити, що означає право громадян на конституційну скаргу, коли йдеться про внесення змін до чинної Конституції України. Підтримуючи позицію Голови КС, на мій погляд, слід відзначити, що КС має право розглядати скарги на законодавчі акти (закони, постанови Верховної Ради, укази Президента) у випадках, коли є достатні підстави вважати, що має місце порушення Конституції або є необхідність роз’яснення конституційно-правових питань. Це прогалина у конституційному регулюванні демократичного ладу має бути виправлена, якщо записати у змінах до Основного Закону, що скарга подається громадянином лише тоді, коли справу розглянуто у всіх інших судових інстанціях. Отже, конституційна скарга є засобом охорони прав і свобод громадян від неправових законів та нормативно-правових актів. Але за своєю ініціативою КС не вправі ініціювати розгляд іншого питання щодо норми права, яка оскаржуються громадянином. Модель конституційної скарги — це реальне забезпечення конституційних прав і свобод, і таким чином громадянин теж гаряче підтримає ідею реформування конституційного судочинства.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.