Шостка — віра, надія і розрада. Моя, твоя і... наша

Дні «Голосу України» на Сумщині

Із досьє «Голосу України»

Ще шість, навіть п’ять років тому найпівнічніший промисловий центр України — місто Шостка — нагадував своїх американських побратимів періоду великої депресії. Три з чотирьох бюджетоутворюючих велетів хімічної промисловості агонізували і пускали останні бульки з-під води, четвертий — знаменита на весь світ семитисячна «Свема», яку по-чорному «дерибанили» серйозні, і не дуже, столичні, і не тільки, дяді, ось-ось мав наслідувати приклад невдах. В останніх конвульсіях смикалася й будівельна галузь. У стотисячному місті лишилися лише дві палички-стукалочки: маслосир- і хлібозавод. Як результат, офіційне безробіття на той час тут сягнуло 13,6 відсотка, справжнє — коливалося в межах 30—33 відсотків. Тож більшість безробітних, мов перелітні птахи, подалися у пошуках роботи до столиці, у близьке і далеке зарубіжжя. У місті було не тільки голодно, а й холодно. Узимку, приміром, більш як половина будинків Шостки обігрівалися через тиждень на другий. Для повноти букета: вже на кінець 90-х «північна Пальміра» Сумщини випхалася на перше місце в офіційному списку депресивних міст України...

У те, що донедавна оборонне місто коли-небудь вичухається з проблем, а тим паче ще й міцно зіпнеться на ноги, у нашій державі вірили лічені оптимісти. Важко повірити, але чи не найбільшим з них (за що потрібно віддати йому належне. — Авт.) був не хто інший, як Володимир Щербань. Так, той самий Щербань, який від імені адміністрації і запропонував шосткинцям кандидатуру Миколи Ноги на посаду міського голови наприкінці 2000 року. З відомих причин ставленика городяни зустріли майже в штики. Тож на тих, позачергових, виборах перемога далася йому нелегко. Зате на наступних без жодних надзусиль Микола Нога обійшов найближчого конкурента, а треті, минулорічні, взагалі виграв з майже 50-відсотковою перевагою.

Виникає запитання: чому шосткинці так швидко змінили гнів на милість? Можливо, причарував їх якимось приворотним зіллям? Точно знаємо: не причаровував. Все набагато прозаїчніше: з часом зумів повернути конаючому місту надію і віру в майбутнє...

Перший рік, коли і кроки, і зрушення були мікроскопічними, віз проблем тягнула тільки команда нового чільника. Решта городян вичікувально спостерігали на відстані: «Каліфи на годину, чи, справді, надовго і всерйоз?». У серйозності намірів Миколи Ноги витягти місто з економічної прірви і песимісти, і оптимісти переконалися десь за рік. Першою ластівкою майбутнього відродження став казенний завод «Імпульс» на чолі з Євгеном Черновим, колектив якого за якихось п’ять років домігся дванадцятиразового (!) збільшення обсягів виробництва. За ним поступово почали оклигувати й решта заводів Шостки. Хоча й поволі, але також піднімаються з колін заводи хімреактивів і «Зірка». На той час припадає і прихід в місто зарубіжних інвесторів. Чи не першим став іспанський підприємець Жорді Монсерат, якого міський голова «засватав» під час відвідин українською урядовою делегацією Іспанії. Андалузця підкупив той факт, що Шостка мала статус території з режимом особливої інвестиційної діяльності. Сьогодні підприємство з випуску меблів з персоналом майже у двісті осіб під брендом СП «Шосткатехнокат», в яке вкладено близько трьох мільйонів доларів — одне з найкращих і найсучасніших у цій галузі в нашій державі. Та найбільше тішить і стимулює шосткинців і, зрозуміло, міського голову, відродження «Свеми». До того ж в новій іпостасі — у проекті «Індустріальний парк», до речі, першого в Україні. Визначальною умовою для запровадження проекту слугували: розвинена інженерна інфраструктура, наявність трудових ресурсів в місті з високим техніко-освітнім рівнем (зі зрушенням економічних процесів за останні два роки в Шостку повернулися майже 75 відсотків колишніх «перелітних» мандрівників та відродилися з попелу всі наявні науково-дослідні інститути. — Авт.), вигідне географічне розташування міста. Проект надає можливість потенційним інвесторам орендувати наявні виробничі, офісні та складські приміщення в найкоротші терміни. А тому зникає головний біль з придбанням землі з подальшим будівництвом на ній необхідних об’єктів, оформленням земельної ділянки, виготовленням технічної документації і, нарешті, процедури узгодження розміщення об’єктів різного призначення на території Індустріального парку. Завдяки цьому кожен інвестор заощаджує час — роки, кошти — десятки мільйонів гривень. Основні профільні напрями виробничої діяльності «Парку»: виробництво електричної і теплової енергії, переробка деревини та випуск виробів з її відходів, хімічне виробництво, машинобудування, виробництво будівельних матеріалів, металообробка... Цьому сприяє досить потужна інфраструктура: в наявності природний газ (1500 тис. куб. на добу), ТЕЦ потужністю 60 МВт/год., питна і технічна вода, каналізація, телефонна підстанція.

Місто шукає кадри

Дехто з маловірів, можливо, іронічно посміхнеться: мовляв, чергова бульбашка. Нічого подібного. Досить сказати, що сьогодні на території новоствореного Індустріального парку та прилеглій до нього території вже функціонує 15(!) підприємств, на яких працюють близько 1,2 тисячі осіб. Так, колишня «Свема» у новому образі виринає з економічного чорторию, повертаючи городянам втрачені надії на майбутнє. Загальна вартість проекту — 800 мільйонів доларів. Сума, здавалося б, непідйомна навіть для області, не те що для районного центру. Утім, сила Миколи Ноги в готовності самостійно приймати і відстоювати життєдайні, не апробовані ніде рішення, і нести відповідальність за них. Ну, не боїться він відповідальності за те, що прагне поліпшити життя людям. Тому завжди у пошуках. Не звик, як багато інших «колег», склавши руки плювати в стелю в очікуванні, доки всіх столичних вельмож осінить натхнення. Зрозумів: не дочекається. А жебракувати на тій чи іншій можновладній паперті у надії на панську милість — козацький характер не дозволяє. Тим паче що в тому-таки Києві більшість високопосадовців чомусь не помічають соціально-економічних зрушень під власним боком — в Європі. Взяти, приміром, ті самі території з режимом особливої діяльності. Про їх відкриття прокукурікали на весь білий світ, а про вето, які один за одним накладали на ці території чотири останні Кабміни — і пари з вуст. Ось тому Микола Нога весь час і крутиться, як білка в колесі. Все цікаве, що надибає в європейських сусідів — мерщій додому тягне: раптом щось путнє й вийде. І дякує Господу, який сподобляє на служіння народу. Той же проект «Індустріального парку», який підгледів в Іспанії, офіційно ще й досі не узаконений урядом. Ніколи тамтешнім «козакам» і «козачкам» у боротьбі за портфелі дивитись під ноги. Добре, хоч в області підтримали.

Сучасні новоутворення зазвичай привносять і нову філософію розвитку міст. Шостка не стала винятком. Раніше, як правило, соціальна інфраструктура була придатком спальних районів. Спорудження «Парку» змусило переосмислити архаїчну концепцію. Тож саме навколо нього невдовзі виросте потужний торговельно-розважально-спортивний комплекс, до складу якого увійдуть супермаркети, спортивні об’єкти, кафе, кінотеатри...

До речі, завдяки зрушенням в економіці Шостки впродовж останніх чотирьох років міський бюджет зріс майже в 2,5 разу. Цифра справді вражаюча. А ось міський голова, образно кажучи, крутить носом: зростання могло б бути більш значним, якби столичні «дбайливці» по-державному підходили до формування бюджету. Ну ніяк Микола Петрович не може второпати принцип формування бюджету. Чотири роки поспіль доводить столичним «оракулам», що чинна система абсурдна і хибна до неможливості, бо не виявляє, а, навпаки, ще глибше заганяє недоліки в нашій економіці. Ось один яскравий приклад. Починаючи з 2004 року завдання з темпів зростання власних і закріплених доходів шосткинці щороку виконують на 130 (!) відсотків і більше. Нинішнього року доробок буде не менший. Гадаєте, заохочують? Поаплодували і на прийдешній рік зобов’язали перевершити приріст внутрішнього валового продукту... на 134 відсотки.

— Хто тягне, на тому й вивозять економіку держави, — невесело коментує ситуацію співрозмовник.

Нога б’ється, доводить абсурдність і архаїчність української системи бюджетоутворення, і все як горохом об стіну. І це, зауважимо, за наявності в державі бозна відколи механізмів стимулювання кращих наповнювачів бюджету. Тож і наступного року урядові «оракули», либонь, обдеруть шосткинців з усією «пролетарською непідкупністю». Чи, можливо, врешті-решт виявлять державний підхід під час розгляду цього питання. Про те, що в урядових кабінетах докази шосткинського чільника варто приймати за аксіому, свідчить хоча б той факт, що за роки його перебування біля міського штурвалу безробіття у місті хіміків зменшилось у... 12 (!) разів, і нині Шостка відчуває хронічну нестачу робочих, інженерних, наукових та інших рук.

Під час нашої розмови міський голова у категоричній формі заборонив нам співати на його адресу бодай найтихіші дифірамби. На його переконання, лише в книжках — один у полі воїн, а насправді такого не буває. Тож усі наявні переміни, якими останнім часом вражає місто — спільна заслуга всієї громади. Люди більше не захотіли, щоб їхню рідну Шостку й надалі вважали уособленням розрухи, відчаю і розпуки. А він, Микола Нога, разом зі своїми однодумцями лише підтримав їх у природному бажанні — жити по-людськи. Ці слова і справді відповідають дійсності на 99,9 відсотка: зрушити таку брилу проблем і пороків, від яких донедавна задихалися шосткинці, самотужки навіть Гераклу не під силу. Утім, і з пісні слів також не варто викидати: без тямущого лідера (цю непересічну аксіому городяни відчували на власній шкурі упродовж 11 років. — Авт.) й досі б не знали, з якого боку підійти до неї. Саме з подачі міського чільника спільним розумом була осягнута потреба долучитись до світового процесу глобалізації економіки. Першою ластівкою на цьому шляху став позаминулорічний прихід в їхнє місто знаної на світовому ринку потужної групи французьких компаній «Белл». 10-мільйонна доларова ін’єкція, вкладена в реконструкцію підприємства, та патронат з боку відомого інвестора, вивели шосткинський молококомбінат на зарубіжні ринки.

Дублери ставлять питання руба

Починаючи з 1998 року автори цих рядків споглядали Шостку чи не щорічно. Перші п’ять років навіть у сонячну погоду місто скидалося на сірого немитого монстра з кримінальними нахилами (Шостка тривалий час входила до «лідируючої» п’ятірки українських міст з кількості злочинів на душу населення. — Авт.), з головою зануреного у сміття і соціальні проблеми. Здавалося, йому ніколи не відмитися ні від криміналу, ні від негараздів. Уявіть собі, гуртом майже відмили. Переміни на краще спостерігаєш на кожному кроці. Ті самі вулиці — чисті, охайні, сонячні. Та найвизначніша візитна картка міста, яка з’явилась у ньому два роки тому — перший за його тривікову історію залізничний вокзал, який щодня приймає електропоїзди з Києва (раніше найближча залізнична станція знаходилась за 15 кілометрів від районного центру. — Авт.). А ще шосткинці гуртом відновили плавальний басейн, власноруч спорудили шість майданчиків зі штучним покриттям і стільки само тренажерних майданчиків...

Під час оглядин міста ми поцікавились у співрозмовника: кому потрібні його безсонні ночі, зіпсовані нерви, пігулки валідолу в кишені? Чи не краще махнути на все рукою та спокійно йти у кільватері нав’язаної столицею політики та своєчасно встигати віддавати честь. І недругів буде менше, та й здоров’я буде міцнішим. Тим паче що народ уже давно вивів незаперечну формулу, що покірне телятко двох маток ссе.

Микола Петрович зупинив автомашину і показав гурт десяти-дванадцятирічних хлопчаків, які саме «качали» біцепси на одному з тренажерних майданчиків: «Насамперед їм. Щоб коли виростуть, не кляли свою долю, а були її творцями. І не в америках, а на рідній землі».

Повірте, підлабузництвом тут і не пахне. Для початку — лише факти: у скромному районному центрі сім (!) позашкільних закладів. «Чи й не дивина?» — візьмуть нас на кпини деякі читачі. Так — це справжня дивина, адже всі семеро, підкреслимо — бюджетні, які перебувають на утриманні міста. Про таку дитячу розкіш навіть у самодостатніх обласних центрах уже давно казки розповідають. Серед них три «станції» — юних техніків, юних туристів, юних натуралістів, клуб «Патріот», дитячо-юнацька спортивна школа з тим самим плавальним басейним. На вершині цієї виховної духовної піраміди — Центр естетичного виховання і Молодіжний центр соціального партнерства і творчості. У стінах першого, де 1280 шосткинських школярів залучають до духовних цінностей практично лише заслужені працівники освіти, тільки народних колективів, неодноразових переможців обласних і республіканських фестивалів і конкурсів, функціонує одразу півдюжини: три хореографічні, фольклорний, хоровий і декоративно-ужиткового мистецтва. Для повної уяви про майбутній духовно-інтелектуальний потенціал міста хіміків не можна обійти увагою і Молодіжний центр соціального партнерства і творчості, в якому місто плекає свою інтелектуальну еліту. Чим знаменитий? Єдиним на всю Україну молодіжним міським парламентом, в якому, включаючи голову, на виборній основі працюють учні 8—11 класів. Скажете, чим би дитя не бавилось? Даремно іронізуєте. Почав працювати він у травні, й відтоді скінчилося спокійне життя і у місцевих чиновників, і у депутатів. Саме з подачі «дублерів» виконком і сесія міськради прийняли низку актуальних рішень, до яких раніше в них ну ніяк не доходили руки: на всі торгові точки міста, розташовані біля навчальних закладів, влада наклала вето на продаж пива і спиртних напоїв, поблизу шкіл з’явилися «зебри», а в оздоровчих приміських таборах напередодні літніх канікул сесія дала дозвіл на відпочинок учням до 16 років (в решті таборів України цим благом користуються максимум 14-річні школярі. — Авт.). Однак це лише початок серйозної співпраці. Нині молодіжний парламент готує своїм старшим товаришам черговий «сюрприз»: збирається винести на розгляд сесії власні заходи соціально-економічного розвитку Шостки. Принагідно зазначимо, що найкращі пропозиції відбиратимуть за результатами конкурсу, до якого парламентом залучені учнівські колективи всіх міських шкіл. Ось вам і колективний розум в дії.

А ще влада Шостки зберегла єдиний на всю область дитячий мистецький центр, де відшліфовують свою майстерність поети, художники, музиканти і співаки. Окрім перелічених закладів, у місті діють ще три відомчі дитячо-юнацькі спортивні школи. Отож заняттями у позашкільних закладах охоплено близько 90 відсотків учнівської молоді. Назвіть нам ще одне місто України, де тамтешня влада з таким само запалом і натхненням працює на майбутнє держави, і «Голос України» негайно розповість про цей досвід на своїх шпальтах.

Тим часом шосткинці плекають мрію про створення в районному центрі — чого б ви думали? Міського драматичного театру. Не буде баба дівкою? Саме так думали в столиці і області, коли задля призупинення міграції випускників шкіл задумали створити в Шостці філію Сумського державного університету. Насміхались і... надірвались. Нині в «утопічній» філії налічується кілька університетських кафедр, у тому числі унікальна і єдина на всю Україну — кафедра хімії високомолекулярних сполук.

Пророки у рідній Україні є, але їх чомусь не бачать...

Утім, всі перелічені досягнення шосткинців не дають повного явлення про масштабність особистості Миколи Ноги насамперед як про фігуру державного масштабу. Цю прогалину нам допоможе заповнити останній штрих у портреті нашого візаві. Отже...

Упродовж кількох останніх років найактуальніша проблема України — нестача природного газу. Попри це, замість того, щоб шукати альтернативні шляхи оздоровлення економіки, українські можновладці заради власного гешефту дедалі глибше штовхають державу в пащу газового удава.

— Парадокс, але тим самим Україна свідомо вкладає мільярдні кошти в завтрашню залежність від газодобувних країн, — зітхає Микола Петрович. — Сьогодні всі засоби масової інформації розхвалюють дешевизну індивідуального квартирного газового опалення. І ніхто не бере до уваги, що ця дешевизна від лукавого, адже трикратна різниця лягає на плечі теплоелектроцентралей, які за одну тисячу кубометрів спожитого природного газу вже сьогодні сплачують більш як 1000 (!) гривень. Наступного підвищення чекати недовго.

На думку Миколи Ноги, недовго, років зо три — не більше, гратиме мажорна музика і в оселях з індивідуальним опаленням. А тоді, через нестачу газу, настане пробудження й почнеться зворотній процес: перехід на централізоване опалення. Утім, наш візаві не тільки зітхає і бідкається, а й пропонує реальний вихід з цієї, по суті, вже пікової для держави ситуації. Пропонує, розуміючи, що зволікання з вирішенням цього нагального ребуса невдовзі може відкинути вітчизняну економіку на десятки років назад.

Аби запобігти цьому, шосткинці з подачі свого керівника загорілися ідеєю поступового переведення міської теплоелектроцентралі на біопаливо. Ідея не нова. У тій самій Фінляндії, приміром, на комунальне опалення використовується лише 15 відсотків природного газу і то тільки там, де є генеруючі потужності, решта навантаження лягає на біопаливо. Ідею втілили в попередній проект, з яким поїхали на конкурс новітніх технологій під патронатом Міністерства житлово-комунального господарства України. Якщо думаєте, що комунальні «професори» хоча б для годиться ознайомились з концепцією проекту, то глибоко помиляєтесь. Це в якій-небудь «зачуханій» демократичній країні за таку ідею авторів на руках би носили і до небес підняли б на щиті слави. А в нас, тільки-но прочитали титульний лист і тут же наклали жирну резолюцію: «До конкурсу не допускати!». Нога було постукав у кілька міністерських дверей — не достукався. Якби не допомога віце-прем’єр-міністра Рибака, унікальний проект в ліпшому разі запхнули б на дно шухляди, у гіршому — пустили б переробляти на туалетний папір. З допомогою протеже шосткинському чільнику вдалося таки отримати на повну розробку проекту півмільйона гривень. Так що за якийсь рік-два Шостка, знову-таки перша в Україні, розпочне реконструкцію з переведення першого котла міської ТЕЦ на біопаливо. Чи варта шкурка вичинки? Ще й якої! Ця реконструкція щорічно заощаджуватиме місту 15 мільйонів кубометрів дефіцитного природного газу. На Шосткинській теплоелектроцентралі три такі котли. На всіх українських загалом сотні, якщо не тисячі, аналогічних і потужніших газових котлів. Скільки заощадить державі їхній перехід з газу на біопаливо — вирахує будь-який п’ятикласник. Однак і це ще не все. Широке використання біопалива у тепловій енергетиці забезпечить Україні створення щонайменше кількох десятків тисяч додаткових робочих місць, не фіктивних, а справжніх: на новоспоруджених заводах з виробництва біопалива, на торфорозробках, на вирощуванні лісів... Тож, можливо, варто більшість державних «козаків» і «козачок» хоча б на тиждень відправити за шкільні парти? Щоб навчилися рахувати, як економити народне добро, і щоб звільнили свої крісла для тих, хто справді вболіває за розквіт України.

* * *

Це лише одна історія з багатьох інших, з якою ми познайомилися під час проведення днів «Голосу Україні» на Слобожанщині. Не менше цікавими були наші зустрічі на Шосткинському казенному заводі «Імпульс», де директором Євген Чернов, у Сумському національному аграрному університеті (ректор Володимир Ладика), а також і з найвищими посадовцями регіону, і пересічними мешканцями краю. Про свої враження, їхні розповіді та побажання ми розповімо в наших наступних публікаціях.

Сумська область.

P. S. Скромність, справді, прикрашає людину. Проте в цьому випадку професійна честь не дозволяє авторам замовчати зрушення і здобутки, досягнуті містом під керівництвом Миколи Ноги. Хто, як не журналісти, можуть розповісти широкому загалу про тих, хто скромно, чесно, самовіддано і, головне, успішно працює на розквіт держави. Тим паче що про абсолютну більшість фактів, викладених у цій публікації, ми дізналися не від міського голови Шостки безпосередньо, а під час зустрічей з тамтешніми депутатами, вчителями, керівниками підприємств, пересічними шосткинцями. А такі шана і повага — дорогого варта.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.