Авторитет технічного директора ВАТ «Цукровий союз «Укррос» Валентина Щуцького (на знімку) серед українських цукровиків вважається незаперечним. Багато колег-цукроварів знають, що свого часу фаховий інженер-теплоенергетик брав участь у становленні більш як сотні цукрозаводів колишнього СРСР, близько п’ятдесяти —на Кубі. Починав з наладчика, а дійшов до посади генерального директора одного з провідних виробничо-господарських об’єднань галузі — «Укрцукрореммаш». Нині у його віданні шість цукрозаводів «Укрросу», одного з найбільших в країні агрохолдингів.

Що замість раціоналізації?

— Валентине Павловичу, розкажіть про ваші заводи докладніше. Яким був сезон цукроваріння?

— Гріх скаржитися. Хоч проблем, уявіть собі, мали по самісіньку зав’язку. На сьогодні, до слова, сезон ще не закінчився для нашого найкращого — Чортківського цукрозаводу на Тернопіллі. Одразу скажу, що він може показати вражаючий результат з виробництва цукру, оскільки переробляв вісім тисяч тонн цукрових буряків на добу. Постукаю по столу, щоб не наврочити. Приблизно по шість тисяч тонн цукрових буряків на добу переробляли Пальмірський цукрозавод на Черкащині та Губініський на Дніпропетровщині, п’ять тисяч тонн солодких коренів на добу — Куп’янський, що на Харківщині, сусідній цукрозавод СГП «Цукрове» — три тисячі тонн, Савинський — 2,8 тисячі тонн. Звісно, інтенсивність роботи кожного підприємства залежить від об’єктивних чинників — якості сировини, якості ремонту обладнання, потужності основних фондів, рівня автоматизації виробничих процесів... Але технічне переозброєння не терпить несистемних підходів. Тому ще 2006 року ми затвердили перспективні завдання до 2011 року, які стоять, як на мене, на трьох китах: нарощуванні виробництва, покращенні якості продукції і зниженні витрат енергоресурсів.

— Я розумію, але, погодьтеся, що такі само завдання ставили і тридцять років тому. Мені цікаво, чи зникли раціоналізатори?

— Замість системи раціоналізації у нас працює значно ефективніший механізм для розвитку технічної думки. Кожен провідний спеціаліст на наших заводах — від механіка і метролога до технічного директора — працює, орієнтуючись на низку техніко-економічних показників, які впливають на собівартість продукції: чисельність працюючих, зменшення витрат природного газу, вапнякового каменю, вугілля тощо. Для механіка, наприклад, показниками є безаварійна робота устаткування або раціональне витрачання коштів на його заміну. За покращення кожного показника нараховуються відповідні бали, які по закінченні сезону є орієнтиром для преміювання.

Як діє? Торік витрати природного газу в цілому по товариству на одну тонну буряка становили 44,1 м3, а в цьому році — 41,3 м3, що дало можливість заощадити 4200 тис. м3 газу. А на Чортківському цукровому заводі (нині флагмані України) ці показники становили, відповідно, 31,6 м3 і 28,6 м3.

Торік для виробництва однієї тонни гранульованого жому (використовується для відгодівлі худоби) ми витрачали в середньому 323 кубометри природного газу, цього року вже 315. Якщо перерахувати на весь обсяг виготовленого жому, тобто на 32 тисячі тонн, то виходить, що річна економія тільки за цією позицією — 286 тисяч кубометрів блакитного палива. Але за цим досягненням стоїть чимало новацій — від нових пресів глибокого віджимання до заізольованих сушильних барабанів, що дуже схоже на раціоналізаторський клопіт минулих років. А, зрештою, саме результати кожного сезону цукроваріння лягають в основу бюджету ремонтів та модернізації на наступний рік. Тяжіння до вдосконалення виробництва не зникне ніколи.

— Технічний прогрес потребує кваліфікованих кадрів...

— В «Укрросі» це дуже добре розуміють. Саме тому 110 спеціалістів наших підприємств цього року закінчили Інститут підвищення кваліфікації при Університеті харчових технологій, а кожен технічний директор написав реферат на тему: що треба зробити, щоб, образно кажучи, коліщатка його заводу крутилися ще швидше, а якість продукції відповідала б європейським стандартам. Та й за передовим досвідом своїх європейських колег ми їздимо регулярно...

Як варити цукор по-європейськи

— Чи можна сказати, що заводи вашого холдингу вже сягнули західного рівня виробництва? Взагалі, що означає варити цукор по-європейськи, а що — по-нашому?

— Цікаве запитання. Технологія виробництва цукру класична: у нас і європейців однакова. Я вважаю, що наш Чортківський цукровий завод майже досяг європейського рівня ефективності праці. Я наводив вам приклад з економією природного газу на виробництві жому. Але так само можу сказати, що за останній рік ми істотно знизили витрати вугілля як пічного палива. Якщо минулого сезону для переробки тонни цукрових буряків витрачали в середньому 4,3 кілограма вугілля, то цьогоріч вже 3,5, а ЗАТ СГП «Цукрове» Куп’янський цукровий комбінат — 2,7. Те саме спостерігається і з використанням вапнякового каменю, де відповідні показники знизилися з 54,7 до 50,9 кілограма, а в «Цукровому» — 38,8. І, що важливо, нашому кращому, поза сумнівом, Чортківському цукрозаводу за рівнем технологічного забезпечення і показниками ефективності вже мало чим поступаються менш потужні підприємства, як, скажімо, СГП «Цукрове» або Куп’янський цукровий комбінат. Якщо якість цукру за «євростандартом» оцінюється у 22 бали, а згідно з українським держстандартом — 43 бали, то на наших заводах вона становить 24—27 балів. Упевнений, що у 2008 році ми досягнемо європейського показника у 22 бали.

— Я чув, що тридцять років тому ви очолювали пусковий комплекс Чортківського цукрозаводу...

— Це правда. І не приховую, що цим пишаюсь. Йому піднімати ефективність важче за інших, оскільки він працює на слабких місцевих вапняках, на відміну від тих, що працюють на доломітах. Але, погляньте, минулого сезону переробка однієї тонни цукрових буряків у нього забирала 63,1 кілограма вапнякового каменю, а цього — 40 кілограмів. Це феноменальний поступ уперед. Тому, повторюся, за вмінням працювати ефективно ми вже не поступаємося тут європейцям. На мою думку, якщо десь і поступаємося, то це в рівні автоматизації управління виробничими процесами. Європейці фактично до мінімуму звели контакт виробника з продуктом, який вони виробляють. Цього прагнемо і ми. І таки небезуспішно. Так, цього року наші заводи фактично уникли гноїння цукрових буряків, оскільки переробляли їх фактично «з коліс». Замінили, де треба, транспортувальні стрічки на харчові, усі резервуари продуктового цеху «обшили» нержавійкою, вдосконалили технологічні режими і теплові схеми та ще багато іншого.

— Отже, вступ країни до СОТ вас не лякає?

— Жодним чином. Але він зобов’язує і нас, і інших дбати про свої інтереси так, як це роблять розвинені країни. Прагматично. Наведу хоча б такий приклад. Колись Україна виробляла майже 60 відсотків цукру від потреб Радянського Союзу, тому нам і залишилось у спадок майже 200 заводів, з яких половина вже «зійшли з дистанції». І цей процес не спинити: виживуть ті, хто відповідатиме світовим вимогам.

Ви розумієте, що будь-який цукровий завод — це свого роду енергетичний центр місцевого масштабу. Якщо так, то що робити заводчанам за зростання цін на природний газ? Для них виробляти етанол з меляси — не проблема. Отже, слід рахувати і робити висновки. Сьогодні, приміром, коли вартість тисячі кубометрів газу зашкалює за тисячу гривень, займатися цим нема сенсу, але він може з’явитися, коли вартість газу сягне двох тисяч гривень. Отже, завод перероблятиме мелясу на етанол для власних потреб. Коліщатка або крутяться, або завмирають — і тоді за бортом залишаються не тільки виробничі потужності, а, що страшніше, — й люди... На жаль, таку просту логіку не завжди усвідомлюють ті чиновники, які дотепер регулюють процес виробництва цукру і ціноутворення. Інакше не наступали би раз по раз на одні й ті самі граблі. Усе просто: виробництво будь-якого товару втрачає сенс, якщо він не продається. Без усвідомлення цієї істини нашій країні у СОТ буде дуже важко.

Сирцева аритмія

— Найбільше кажуть, що цукор-сирець таїть в собі загрозу для виробництва бурякового цукру...

— Це не так. Буряковому цукру загрожує технічна відсталість наших заводів, зарегульованість ринку, низький рівень агрокультури багатьох господарств тощо. Європейські цукрові буряки кілька десятиліть поспіль успішно конкурують з тростиною, США вирощують солодкі корені, хоч мають власні плантації тростини. Адже цукрові буряки — це не просто цукор, а ще меляса, яку переробляють на дріжджі і спирт. А ще патока, яку використовують для виробництва лимонної кислоти в харчовій промисловості і, не повірите, — навіть у металургії. А також — жом, який є чудовими кормами для тваринництва. Дозвольте нагадати, що цукровий завод фактично є енергетичною базою для території, на якій він розташований. А потім цукрові буряки мають дуже важливе значення в сівозмінах агрокультур. Ще раз підкреслю: якщо товар користується попитом, то його треба виробляти. Сирцеву аритмію, пригадайте, на ринку породжували в різні роки тільки неузгоджені дії влади з виробниками бурякового цукру. Приміром, як восени 2005-го, коли ні сіло ні впало завезли через державні компанії силу-силенну цукру-сирцю, що й стало одним з головних подразників перевиробництва наступного року. Тростинний прес вимагатиме від українського бурякоцукрового комплексу сучасних підходів, економічного ринкового мислення, свідомого прагматизму. Певен, ми й надалі будемо значною цукровою державою. Аби крутились коліщатка.

Фото автора.