Так вирішили науковці

«Сучасні технології обробітку грунту: проблеми, перспективи їх застосування в Україні». Такою була тема обговорення під час Загальних зборів Української академії аграрних наук, які проходили в Києві. Дискусії точилися навколо перспективи широкого впровадження в нашій країні мінімального та «нульового» обробітку земель. Багато експертів сходяться в тому, що господарювання без борони та плуга (no-tіll), яке прижилося в Австралії, країнах Південної та Північної Америки, несе в собі не лише економічні, а й екологічні вигоди. Треба сказати, в нас десятки господарств, переважно великих, успішно застосовують безплужний обробіток грунту.

Проте вердикт вітчизняних науковців цілком логічний і передбачуваний: no-tіll-система не може бути поширена одразу на території всієї країни. Адже для її втілення насамперед потрібні великі земельні наділи. Розвитку таких технологій у поліських і особливо у західних областях заважає висока концентрація сільського населення, задіяного у дрібних агроформуваннях і присадибному господарстві, що стримує розвиток індустріального великотоварного виробництва, запровадження працеощадливих технологій. Водночас no-tіll-системи невдовзі можуть мати значні перспективи поширення в зоні степу. В таких урбанізованих областях, як Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька.

Однак директор Інституту землеробства УААН академік Віктор Сайко у своїй доповіді застеріг від ідеалізації цього агротехнічного напряму.

— Неможливо заперечувати, — каже він, — значне (у рази) підвищення продуктивності праці, фактор часу — можливість проведення сівби у найкращі агротехнічні строки, економію сукупних витрат. Зведення до мінімуму проявів ерозії й підвищення вмісту у ґрунті органічної речовини та гумусу, скорочення втрат ґрунтової вологи на фізичне випаровування. Це далеко не всі переваги, вони досить значущі. Водночас, аналізуючи зарубіжний досвід результатів запровадження no-tіll-систем, зокрема такої країни, як США, не можна не звернути увагу на низку негативних чинників, які їх супроводжують. Це насамперед зростання пестицидного навантаження в агроекосистемах. У США вигоди від мінімального і «нульового» обробітку ґрунту зробили фермерів заручниками цих технологій. За відсутності оранки кількість бур’янів, комахоподібних шкідників, хвороб, що локалізуються і розмножуються у залишеній стерні, значно збільшується. За таких обставин фермерам доводиться вносити вдвічі більше пестицидів, ніж раніше. Наприкінці останнього десятиріччя громадськість США таку надмірну хімізацію стала розцінювати як катастрофічну. Рівень хімічного забруднення ґрунтів і особливо водних ресурсів характеризується вченими як «найбільша помилка, котрої американська нація припустилась за останні десятиріччя, подібно до сільськогосподарського Чорнобиля США». Отруєння агрохімікатами щорічно зазнають до 300 тисяч осіб. Багато науковців визнають, що результати бездумної гонитви за прибутками проявляються зростанням онкологічних захворювань, передусім у сім’ях фермерів. Дослідженнями, проведеними у штаті Канзас, встановлено, що використання пестицидів у 6 разів збільшує захворюваність фермерів на рак і у 8 разів — у тих, хто безпосередньо готує суміші та вносить їх на поля. Рівень вмісту диоксину в організмі новонароджених дітей виявився у 27 разів вищий від тієї кількості, яка вважається за безпечну для накопичення протягом усього життя людини.

Водночас надії на всесильність будь-якого гербіциду, покладеного в основу окремої землеробської технологічної системи, примарні. Нині набута бур’янами резистентність до гербіцидів за тривалого використання певних їх груп стала гострою всесвітньою проблемою. Вона чітко простежується в Аргентині, Бразилії. А в Австралії в разі оренди земель звичайною процедурою є обстеження їх на наявність стійких до гербіцидів форм бур’янів. За їх виявлення ціна оренди землі знижується.

No-tіll-системи, вважає Віктор Сайко, — не шлях виходу з бідності, а наслідок. Це насамперед спосіб ведення землеробства в державах із значними обсягами орних земель і вкрай обмеженою чисельністю сільського населення, а для окремих країн — ще й із високою ціною робочої сили.

На основі експертного аналізу науковець виніс вердикт (хоча з ним погодилися не всі присутні): у найближчій перспективі no-tіll-системи можуть бути запроваджені на українських ланах на площі 600—700 тисяч гектарів, максимум — до мільйона гектарів. Але за всіх недоліків безплужного обробітку він неминуче поширюватиметься в країні темпами прямо пропорційними відтоку працездатного населення в міста та за кордон. Форсувати ж такі технології в господарствах із достатнім населенням і налагодженою системою землеробства європейського типу науковці не радять, оскільки це сприятиме зростанню безробіття (на 10000 гектарів ріллі — 15 працівників). А от на обезлюднених територіях альтернативи такому хазяйнуванню немає.