Від автора:

Більшу частину життя я присвятив службі в органах внутрішніх справ. Пройшов її від інспектора до першого заступника міністра, від старшини до генерал-полковника. Тому проблеми системи МВС не можуть лишати мене байдужим. Особливо коли вони дедалі негативніше відбиваються на суспільстві загалом, на стані захищеності життя, здоров’я, майна громадян нашої країни від злочинних посягань.

Багато сказано і говориться про реформування системи МВС. На практиці воно звелося до поетапного звуження функцій міністерства. Сьогодні МВС фактично перетворилося на міністерство міліції. У Російській імперії сфера діяльності МВС була набагато ширше, ніж нині в нас, і департамент поліції був тільки одним з багатьох структурних підрозділів міністерства, до того ж далеко не найголовнішим серед них. І якщо ми вже прагнемо до Європи, треба брати приклад із західноєвропейських держав, де міністерства внутрішніх справ вирішують значно ширше коло питань, ніж в Україні.

Якщо компетенція МВС достатньо багатогранна, аж до визначення засад внутрішньої політики, його цілком може очолювати професійний політик. Він здійснює загальне керівництво, накреслює магістральні напрями діяльності та виконує представницьку функцію. Деталі ж лишаються керівникам відповідних підрозділів — незмінюваним фахівцям.

У нас же створено вузькоспеціалізовану структуру. Успішно керувати нею може тільки професіонал, практичний працівник, який, до того ж, систематично підвищував кваліфікацію у спеціалізованих учбових закладах. Хочу особливо наголосити: специфіка вузького профілю нашого МВС вимагає, щоб його керівник, як і будь-який з його підлеглих, не представляв якусь політичну силу.

Тому не викликають подиву невдачі цивільних міністрів, які очолювали наше МВС майже три роки. Адже вони повинні оцінювати роботу професіоналів, давати їм цінні вказівки, не маючи ні практичного досвіду, ні відповідної освіти, навіть не володіючи правовою термінологією. Керівникам Генеральної прокуратури навіть було важко спілкуватися з такими фахівцями. Внаслідок некомпетентності здійснені за їхньою ініціативою структурні та інші зміни не сприяли підвищенню ефективності діяльності міліції, скоріше навпаки.

Зокрема, з’явилася небезпечна тенденція централізації управління органами внутрішніх справ, яка не тільки суперечить засадам демократії, а й завдає шкоди нормальному функціонуванню системи МВС. При начальниках обласних ГУМВС-УМВС певний час існували «наглядачі» — представники міністра. А хто ж тоді начальники управлінь — опоненти міністра?

Принижується роль та відповідальність керівників обласних управлінь МВС, начальників міськрайорганів внутрішніх справ. Звужені їхні повноваження у вирішенні кадрових питань, присвоєнні чергових спеціальних звань тощо.

Свого часу начальникам обласних управлінь було надано право присвоювати спеціальні звання — до підполковника міліції включно. Коли міністром був Ю. Кравченко, начальники міськрайорганів одержали повноваження присвоювати дільничним інспекторам міліції чергові звання — до капітана міліції включно.

У колишньому СРСР наказами начальника обласного управління призначалися керівники структурних підрозділів УВС, начальники РВВС. Ще в перші роки незалежності були жорстко обмежені виклики працівників з місць.

Виграли всі — насамперед працівники низової ланки, яким не заважали працювати виклики «наверх». Апарат міністерства одержав змогу зосередитися на стратегічних завданнях. Скоротилася кількість документів, що надсилалися з центру на місця.

Однак під час перебування на посадах міністрів-політиків становище змінилося докорінно. Тепер навіть заступників керівників структурних підрозділів ГУМВС-УМВС без погодження з Києвом та відповідно без виклику до центру призначити важко. Більше того. Наказом міністра зараз призначають начальників МРЕВ із розглядом цього питання колегією МВС. Посада, м’яко кажучи, не дуже важлива — підлеглих кілька, завдання (реєстрація транспортних засобів та видача посвідчень водіїв) не з найважливіших. Незрозуміло, чому призначення на неї здійснюється на найвищому рівні.

Але таке абсурдне становище когось влаштовує. Міністерські чиновники, від яких в тому чи іншому ступені залежить призначення на не дуже важливі посади, не скаржаться на масові паломництва кандидатів. Адже можна принагідно вирішити з ними деякі особисті проблеми. Коротше, маємо штучно створений чинник, що сприяє корупції.

Щось подібне нині відбувається з присвоєнням чергових спеціальних звань майора та підполковника міліції. Із усіх областей України щомісяця їдуть до Києва автобуси з представленими до цих звань працівниками. Визначимо масштаби явища. 24 області (без Київської) плюс місто Севастополь відправляють до столиці від 15 до 55 офіцерів. За найскромнішими підрахунками, це понад 600 людей на місяць і відповідно 7200 на рік. Відстані від ста до семисот кілометрів в один бік. Витрати пального і моторесурсу — відповідні. На добу-дві люди відриваються від виконання своїх обов’язків з розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку і безпеки. Лежать без руху кримінальні справи, скарги та заяви людей.

Не позаздриш і кандидатам на присвоєння чергових звань. Виїжджають нерідко вночі (згадайте відстані), їдуть у спортивних костюмах, щоб не зім’яти парадну форму. Нашвидкуруч перевдягнувшись та абияк перехопивши, після безсонної ночі збираються в МВС. Навіщо? Щоб в урочистій обстановці одержати погони. Відрядження їм не оформляють, добові не сплачують. У деяких випадках поїздку примушують оплатити самих «винуватців торжества». Зворотний шлях нерідко супроводжується колективним «обмиванням» зірочок. А зранку, часто просто з автобуса, знов на службу. Щось не віриться, що цього дня вони продемонструють високі досягнення у службовій діяльності.

Спочатку ці досить безглузді шоу проводили в явочному порядку. До Києва разом з новоспеченим старшим начскладом везли накази начальників ГУМВС-УМВС про присвоєння їм спеціальних звань або їхали самі згадані начальники з проектами наказів, котрі підписували вже в столиці. Адже підписання наказів міністром було б порушенням постанови Кабінету Міністрів.

Було в цьому щось напівлегальне, що завдало шкоди, діяло на нерви високим керівникам. І ось через Кабінет Міністрів проштовхуються бажані зміни до чинного законодавства. Із червня 2007 року права начальників ГУМВС-УМВС звужені вже й де-юре, а не тільки де-факто.

Зрозуміти логіку того, що відбувається, важко. Масових або по-одиноких зловживань з приводу присвоєння чергових звань не спостерігалося. Та й нема там де особливо зловживати. Невже побоювалися, що не так, як треба, вручать погони? Якщо вже так хотілося зробити це особисто, то краще для справи було б виїхати на місце, а не мордувати людей.

Перетягування функцій з місць до центру має ще один негативний бік. Зростає навантаження на центральний апарат МВС, що неминуче тягне за собою його збільшення. І справді, якщо у 2003 році він нараховував близько півтори тисячі штатних одиниць, то зараз — практично вдвічі більше.

Поширилася практика створення різного роду міжрайонних підрозділів. Для цього з підпорядкування начальників міськрайвідділів виводили підрозділи служб боротьби з незаконним обігом наркотиків, економічною злочинністю, Державтоінспекції, внутрішньої безпеки. Очікуваного позитивного ефекту це не дало. Подальший розвиток подій у такому напрямі може призвести до того, що у складі органів внутрішніх справ на місцях залишаться лише чергові частини, дільничні інспектори міліції та керівництво райвідділів.

Річ навіть не в тому, що для боротьби зі злочинами міжрайонного характеру давно існують підрозділи БОЗ, і поява нових структур не дала нічого, крім дублювання функцій. Але необхідно підкреслити: центральними фігурами у забезпеченні громадського порядку та безпеки, протидії злочинності є начальники обласних управлінь МВС та начальники міськрайорганів внутрішніх справ. Будь-яке приниження їхньої ролі та відповідальності (що і мало місце в зазначених випадках) негативно позначається на результатах роботи міліції і завдає шкоди законним правам та інтересам людей.

Ще один приклад непродуманих структурних змін. Наказом МВС України від 26.06.2006 № 644 було ліквідовано Харківське міське управління (ХМУ) ГУМВС України в Харківській області. Мотиви таких рішучих дій в наказі не висвітлювалися. Щоби знайти хоча б натяк на ці мотиви, довелося покопатися в міністерських документах. Дещо знайшлося в протоколі розширеного засідання колегії МВС від 22.06.2006. Пунктом 8 цього протоколу деяким посадовцям доручалося організувати та провести експеримент(!) з ліквідації ХМУ. Однак і тут аргументи на користь «експерименту» не наводились.

Але ж ніде і ніколи експерименти не здійснювалися без чіткого визначення мети та обґрунтувань їх необхідності. Принцип «ліва нога побажала» в цю схему якось не вкладається. Мене, як керівника підкомітету Верховної Ради з питань правового забезпечення і парламентського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, не могли не зацікавити підстави такого радикального, небезболісного та недешевого експерименту. В МВС було надіслано звернення з проханням надати відповідні документи, але їх у наявності не виявилося.

Зате наслідки «експерименту» стали очевидними відразу ж. Зокрема, була зруйнована система взаємодії між органами внутрішніх справ і місцевого самоврядування. Та сама, що проіснувала багато років і довела свою ефективність в умовах централізованого підпорядкування органів МВС. Не стало управлінського і практичного підрозділу, обов’язкового для ефективної організації охорони громадського порядку та протидії злочинності у великому місті, населення якого дорівнює населенню всіх сільських районів області. Не було взято до уваги, що місто — єдиний організм, і реагування на зміни криміногенної ситуації в ньому повинно здійснюватися на загальноміському рівні, а не розпорошено по райвідділах.

Нарешті, міську територіальну громаду позбавили можливості вирішувати через ХМУ життєво важливі питання боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Уявіть, що міністр освіти ліквідує міський відділ освіти, а міністр охорони здоров’я — свою відповідну структуру. Такі дії є порушенням передбачених Конституцією прав територіальних громад, і до них додумалися тільки в МВС.

Була розмита персональна відповідальність посадових осіб органів внутрішніх справ за стан протидії злочинності і охорони громадського порядку в обласному центрі.

До того ж було знехтувано той факт, що подібні експерименти вже проводили раніше, їх результати були визнані негативними, і міські управління поновлені. Поновлено і харківське міське управління, але ще довго відчуватиметься удар, завданий його кадрам.

Не підлягає сумніву, що свавільному перекроюванню органів внутрішніх справ треба покласти край. На заваді безвідповідальним експериментаторам повинен стати закон про орган внутрішніх справ, який визначив би його структуру, коло повноважень і обов’язків. Хотілося б, щоб Верховна Рада України шостого скликання подбала про це.

Або ще одне. Свого часу законодавці змінили межу між крадіжкою та дрібним розкраданням. Причому зроблено це було так, що вартість викраденого майна, яка обумовлювала настання кримінальної відповідальності, з року в рік зростала. У 2005 році вона перевищила 300 гривень, потім — 500 грн.

У результаті жертви злодіїв були позбавлені кримінально-правового захисту. Адже в селі в багатьох стільки коштує все майно. Кабанця вкрали, бичка — виходить дрібне розкрадання, винного не шукатимуть, замість кримінальних справ пішли постанови про відмову в їх порушенні. Кишенькового злодія покарати практично неможливо. Та й значна частина крадіжок із квартир перестала потрапляти до кримінальної статистики. Безкарність призводить до зростання кількості більш тяжких злочинів, що й сталося. Замість того, щоб домагатися відповідних змін у законодавстві, один міністр радів зниженню злочинності, інший витрачав енергію на проштовхування через Кабінет Міністрів постанови про звуження прав керівників на місцях.

Із 2001 року з’явилися серйозні перешкоди в роботі Державтоінспекції. Непродумані заходи із звуження повноважень ДАІ, фактична ліквідація відповідальності за порушення правил дорожнього руху призвели до зростання аварійності на дорогах. Десятки тисяч покалічених, тисячі загиблих наших співгромадян поплатились за поспішні, необгрунтовані рішення. Керівництво МВС намагалося припинити бійню на дорогах, але не знайшло розуміння у тих, від кого це залежало.

Здавалося б, новий керівник, який прийшов до міністерства під гаслом боротьби з порушеннями закону та, звичайно, прав громадян, вживатиме всі заходи до виправлення становища. Але ні. Система Державтоінспекції руйнується ще ґрунтовніше. Зокрема, повсюдно ліквідуються такі управлінські структури, як апарати відділів ДАІ в обласних центрах. Але вони організовували дорожній рух та гарантували його безпеку в специфічних умовах єдиної вуличної мережі великих міст. Їхні керівники несли персональну відповідальність за стан цієї роботи.

Через ліквідацію чергових частин міських ДАІ погіршилася оперативність реагування на повідомлення про дорожньо-транспортні пригоди, почастішали випадки несвоєчасного виїзду на місця ДТП працівників Державтоінспекції, послабилася координація роботи підрозділів ДАІ, які обслуговували міські райони.

Узагальнення та аналіз даних про стан безпеки дорожнього руху і ефективності його організації в межах обласних центрів були покладені на рядових виконавців. Подумайте самі: чи в змозі вони були виробити ефективну стратегію попередження автоаварій?

Мотив невдалої реорганізації Державтоінспекції був дуже нехитрий, як будь-яке популістське гасло. Розумієте, працівники ДАІ займаються поборами. Але ламати за гріхи конкретних осіб життєво необхідну систему щонайменше дивно. Якщо послідовно проводити в життя такий підхід, у нас жодної держструктури не залишиться — в кожній можна знайти тих, хто допускає зловживання.

Наслідки не забарилися. Кількість ДТП зростає з року в рік. Кров на асфальті стала звичайним явищем. Годинами очікували учасники ДТП прибуття працівників ДАІ — у результаті «сміливих» управлінських рішень приїхати просто не було кому. Прокляттям великих міст стала тиснява на дорогах.

Про серйозність проблеми свідчить той факт, що Президент України визнав необхідним взяти особисту участь у її розв’язанні. Так, заходів з усунення катастрофічного стану вживають. Але зламати легше, ніж поновити. Невідомо, наскільки швидко вдасться ДАІ впоратися з наслідками подій 2005—2006 років.

Проблем у системі МВС дуже багато, мною висвітлено лише частину з них. Зараз у тимчасового виконувача обов’язків міністра М. Корнієнка з’явилася унікальна можливість виправити, якщо не всі, то більшість перекосів. Його надійна опора в цій справі — радники міністерства, професіонали найвищого рівня А. Василишин, В. Дурдинець. Щиро бажаю їм успіху в цьому, бо цей успіх — в інтересах усього суспільства.

Сергій ГУСАРОВ,генерал-полковник міліції, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення і парламентського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ, органів виконання покарань та інших правоохоронних органів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України 5-го скликання.