Торік Україна виробила 2,7 мільйона тонн цукру. Споживає країна, за деякими підрахунками, 2,2 мільйона тонн на рік. Тож утворився півмільйоннотонний надлишок, який мав би гарантувати стабільність цін і чудову пропозицію цього року. Проте не так склалося, як гадалося. На думку голови ради директорів ВАТ «Цукровий союз «Укррос» Олексія КРУТИБІЧА (на знімку), цього року Україна в кращому разі виробить 1,6 мільйона тонн цукру. Отже, навіть з урахуванням минулорічного профіциту, ми одержуємо нестачу солодких кристалів щонайменше у 100 тисяч тонн. А відтак і подальше зростання цін на цукор.

— Олексію Миколайовичу, звідки такий похмурий висновок?

— На жаль, із реалій, які ми спостерігаємо протягом двох останніх років. Перевиробництво цукру 2006 року зумовили кілька об’єктивних і суб’єктивних причин, але насамперед сприятливі для вирощування цукрових буряків погодні умови і завезення в Україну сирцю напередодні сезону цукроваріння 2005 р. Як наслідок, весь 2006 рік оптова ціна на цукор була нижча за його собівартість. Значна кількість виробників, особливо на сході країни, через збитки так і не розрахувалася із заготівельниками.

Тому цього року посівні площі значно поступалися минулорічним. До того ж у тих само районах до третини посівів цукрових буряків вибили пилові бурі, а селяни часто не мали змоги їх пересіяти. Приміром, поля навколо нашого Пальмірського цукрозаводу на Черкащині небо не радувало дощем від 72 до 78 днів. І це в момент, коли насіння мало проростати, вбираючи в себе вологу. Загалом на півдні, сході і в центрі країни стався серйозний недорід. За нашими підрахунками, тамтешні цукрозаводи за сезон цукроваріння заготували на 50-60 відсотків цукрових буряків менше, ніж торік. Задовільні погодні умови для вирощування сировини спостерігалися лише на заході України. Але цього не досить, щоб уникнути дефіциту. Адже згадуваний вище профіцитний цукор, вироблений у попередні роки, розпорошений по сільгосппідприємствах та дрібних посередниках, а не лежить на складах у виробників, котрі розв’язують сьогодні проблему товарних партій цукру для промисловості.

— А що, є проблема великих партій цукру?

— Поки що немає, але вона виникне навесні 2008 року. Уклавши 2006 року річні контракти, промспоживачі вимушені були дотримуватися відповідних цінових параметрів, а цукор коштував дешевше. З цієї причини цього року вони на початку сезону цукроваріння відмовилися укладати річні контракти і планували працювати на поточних цінах. А вже зараз відчули, що цукру бракуватиме. Це, до речі, додатковий імпульс для його подорожчання...

— А хіба ви не сподіваєтеся на високі ціни?

— Уявіть, як найбільш продуктивний виробник цукру станом на сьогоднішній ранок, ВАТ «Цукровий союз «Укррос» не зацікавлений у тому, щоб він коштував 5 гривень за кілограм. Бо за цим, ми впевнені, з боку державних органів розпочнеться черговий етап ручного керування цукровим ринком без урахування потреб і виробників, і кінцевих споживачів. Чи то почнуть видавати квоти на виготовлення цукру заводам, які до того не працювали по п’ять років. Чи, чого доброго, як у 2005-му, нададуть пільгу держпідприємству для того, щоб воно у серпні завезло цукор-сирець, поставку якого гарантуватиме, приміром, НАК «Нафтогаз України», і це знову спричинить обвал ціни. Я веду до того, що виробник цукру зацікавлений у стабільних, а не у високих цінах. На нестабільних цінах він, як правило, втрачає свої прибутки. Згадайте, роздрібні ціни торік не опускалися нижче 3,20 гривні за кілограм. Тоді як оптові становили 2,20—2,30. А мінімальна ціна цукру при цьому була зафіксована урядом на рівні 2,85 гривні за кілограм. Уявіть, якими словами при цьому крили і механізм регулювання ринку з допомогою мінімальних цін, і адміністративне втручання з боку керівників галузі...

— На вашу думку, перевиробництва цукру торік можна було уникнути?

— А чому ні? Варто було розумно роздати квоти на заводи для виробництва цукру, які трансформувалися б у відповідні квоти на цукрові буряки. Зайвих буряків не виростили б, і не було б перевиробництва і нестабільних цін на цукор. А, зрештою, значно більші площі засіяли б цукровими буряками цього року. Проблема галузі — у відсутності нормальної координації та ринкових механізмів. Адже нині в Україні буряки вирощують одні суб’єкти господарювання, цукор виготовляють інші, мінімальні ціни на нього встановлює уряд, а квотує цей бізнес місцева влада. При цьому влада прагне обдурити землю адміністративно встановленими цінами. А земля — не жінка, як не примушуй — не народить. Тому сьогодні на сході і півдні країни селяни відверто відмовляються сіяти цукрові буряки на користь соняшника або пшениці зі значно більшою рентабельністю.

— Якою, по-вашому, є оптимальна ціна для сільгоспвиробника?

— Гадаю, якщо до лютого наступного року ціна на цукор вийде на рівень 3200 гривень за тонну, вона стимулюватиме його до сівби цукрових буряків. Але, звісно, на давальницьких умовах, які дають змогу виробникові заробити і на сировині, і на цукрі в майбутньому. А це, завважте, — крок назад, оскільки Україна вже пережила базарні відносини з купами посередників і валізами готівки. Зрештою, це ще одна причина, чому ми не зацікавлені в ажіотажних цінових коливаннях на цукор, а обстоюємо стабільність цін.

— Олексію Миколайовичу, якщо не помиляюся, на вартість цукру також впливають світові ціни. До того ж перевиробництво цукру спостерігається цього року скрізь...

— Ви маєте рацію, але у світі спостерігається перевиробництво сирцевого, а не бурякового цукру. Як правило, свій буряковий усі країни з’їдають залюбки дуже швидко. Бум на виробництво сирцевого цукру пояснюється подальшою його переробкою у відновлювані енергетичні ресурси, зокрема біопаливо. Тому, скажімо, у жовтні на біржі Нью-Йорку впадала в очі зацікавленість крупних американських фондів великими партіями сирцевого цукру. Логіка інвесторів цілком зрозуміла: за останні 15 років нафта подорожчала у 10 разів, а цукор — лише удвічі, отже, він має неабиякий потенціал до подорожчання, і його варто купувати хоча б тому, що він зменшує залежність від нафти. До того ж, зважаючи на світову динаміку цін, етанол сьогодні вигідніше виробляти з цукру, аніж із пшениці.

— Чи мають солідні гравці на цукровому ринку, чий бізнес диверсифікований і спирається на сучасні технології сільськогосподарського виробництва, стратегічні плани?

— Звичайно. Шість основних гравців українського цукрового ринку, які цього року вироблять майже 50% вітчизняного бурякового цукру, послідовно створюють вертикально-інтегровані структури на кшталт агрохолдингів, які дають змогу надійніше захищатися від бізнесових ризиків. Вони охоплюють усі цикли, пов’язані з агровиробництвом: від оренди та інвестування у землю — до продажу товарного цукру кінцевим споживачам. При цьому компанії вимушені зважати на той факт, що з кожним роком ризиків не меншає, а додається. Вчора це — обвал цін на ринку. Сьогодні, приміром, небажання торговельних мереж працювати за прямими угодами з цукровиками, як це відбувається, наприклад, в Європі.

— Насамкінець таке запитання: чи готова українська цукрова галузь до вступу України у Світову організацію торгівлі?

— Та половина галузі, що репрезентована згаданими вище агрохолдингами, серед яких і «Укррос», здебільшого готова. Ми вже кілька років намагаємося працювати на світових фінансово-економічних засадах і сучасних технологіях. Але решту галузі очікує дуже серйозне випробування. Світовий ринок не робитиме винятків для українських цукроварів. До того ж споживачам слід готуватися до світових роздрібних цін на цукор, а вони, нагадаю, в Європі сягають одного євро за кілограм.

Фото автора.