Севастополь: усвідомлення нової місії

Улітку минув рік відтоді, як мене призначили на посаду голови Севастопольської міської державної адміністрації. Пригадую, як спочатку журналісти постійно запитували: «Призначення в Севастополь для вас пониження на посаді?». Відповідав коротко: «Ні!». Хоча щоразу хотілося сказати: «Для щасливого й повноцінного життя в чоловіка має бути три неодмінні умови: міцна сім’я, вірні друзі й улюблена робота. Перші дві мене, слава Богу, супроводжували все життя. Те, чим я займаюся в Севастополі, мені добре знайоме — в Північному Криму ми з однодумцями в середині 90-х створювали першу в Україні спеціальну економічну зону «Сиваш», пізніше одразу в дев’яти містах і районах автономії організовували території пріоритетного розвитку. Мені подобається вирішувати завдання підвищеної складності. Хіба може бути улюблена робота пониженням або покаранням?!».

Севастополь, завдяки збігу багатьох обставин (історія, географічне становище, клімат, концентрація на невеликій території інтелектуальних, промислових, транспортного ресурсів тощо) має вигідні передумови для стрімкого економічного розвитку. Проте, незважаючи на кількаразові спроби здійснити прорив, «морська столиця України» не стала «Чорноморським Сінгапуром». Упевнений, поки що не стала...

Починаючи з 1992 року севастопольські вчені й економісти, бізнесмени й чиновники, міські депутати робили спроби прискорити розвиток приморського міста: перші в Україні проектували CЕЗ і технопарки, виробляючи інноваційні моделі управління територією, пропонуючи шляхи законодавчого врегулювання статусу Севастополя тощо. Відтоді робота практично не припинялася. І тепер маємо високий рівень так званого наукового і проектного освоєння території міста. Практично всі соціально-економічні проблеми Севастополя — водо-, газо-, тепло- та електропостачання, каналізування, протизсувний захист, утилізація й переробка побутових відходів, схоронність і використання в туристичних цілях пам’яток історії, транспортне забезпечення жителів і гостей — досконально і скрупульозно вивчено, проаналізовано, перелічено варіанти й вартість їхнього рішення.

Отже, те, що називають «інтелектуальним потенціалом території», у нас є в наявності й, не сумнівайтеся, незабаром буде затребувано багаторазово. Фактично це вже сталося: «Генеральний план розвитку Севастополя до 2025 року» і «Програма стійкого соціально-економічного, екологічного та культурного розвитку Севастополя до 2015 року» — ці два основні документи, розроблені в міській адміністрації і прийняті міськими депутатами, досить повно акумулювали в собі згадані вище напрацювання. Що стосується «Програми...», затвердженої Кабміном у липні 2006-го, то особливо підкреслю: не багато українських міст мають такий докладний державний (!) план всеохоплюючої реконструкції. І я дуже радий тій обставині, що до прийняття цього документа мав безпосередній стосунок.

Порадимося з Ейнштейном

Попередній досвід керівника дає мені право на обережний скептицизм. Згадані вище, безперечно, потрібні документи я розглядаю як умови «необхідні, але недостатні». Чому? Відповідь на це запитання дав свого часу вчений Ейнштейн: «Проблеми, що є сьогодні, не можуть бути дозволені на тому рівні мислення, на якому вони виникли». Виходячи з цього, нам необхідно на проблеми, що заважають розвитку Севастополя, поглянути з майбутнього.

Понад два століття Севастополь «стояв» на «трьох китах»: військово-морська служба, судноремонт та океанічне рибальство. «Вмирання» старих військових і промислових видів діяльності змусило севастопольців іти в підприємництво, малий бізнес, бурхливо розвивати сферу послуг, туристичну галузь (відповідно до проведених досліджень, більш як 40 відсотків городян пов’язують розвиток Севастополя з туризмом)... У підсумку: останніми роками місто переживає бум будівництва житла й об’єктів торговельного та офісного призначення.

Проте мушу зазначити, що ставка на «перепродавальний» бізнес навряд чи себе виправдала. Севастопольський речовий ринок на п’ятому кілометрі Балаклавського шосе не зміг стати ні одеським «7-м кілометром», ні харківською «Барабашовкою» — весь товар до нас везуть саме з цих двох «джерел», які у свою чергу «харчуються» з Туреччини й Польщі. Наше місто із пропонованого там (а потім і в Севастополі, але вже з «накруткою») асортименту нічого виробляти не в змозі. Відкриття магазину швейної фабрики імені Н. Онілової погоди на ринку не робить і є, швидше, тим самим винятком, що підтверджує правило. Звідси висновок: шукати шлях економічного й соціального прориву Севастополь має не на перепродажу десь і кимсь чогось зробленого. Чи не варто звернути увагу на думку згаданих 40 відсотків севастопольців?

Приладобудування, що давало роботу й досить пристойну зарплату тисячам севастопольців, з розвалом СРСР перестало бути затребуваним — оборонні замовлення зникли. І фахівці в цій галузі знають: Росія частково потреби своєї оборони задовольняє самотужки, частково — шляхом закупівель приладів у далекому зарубіжжі. Україні обсяги виробництва оборонної електроніки попередніх років не знадобляться. Ніхто із серйозних фахівців у найближчому майбутньому не прогнозує відродження хоча б на рівні 70—80 років минулого століття нашої рибодобувної та рибообробної промисловості. Втрата більшої частини тоннажу рибальського флоту в масштабах України виключила нашу країну з числа серйозних гравців на цьому сегменті світового ринку. Будувати новий флот доцільно лише з перспективою можливості одержання значних квот на видобуток морепродуктів у різних районах Світового океану. Що в умовах якнайжорстокішої конкуренції й вимог, які стають дедалі жорсткіші, є надто проблематичним. Отже, для суднобудівної й судноремонтної галузей Севастополя близька- і середньострокова перспектива теж малооптимістична.

Деякого оптимізму додає наша виноробна галузь, котра, на превеликий подив, упоравшись із викликами нового часу, не лише вижила, а й зміцніла останніми роками. Так, у статистичних показниках ця галузь у міському господарстві не грає головної ролі. Але РЕАЛЬНА вартість агрофірми «Золота Балка» або марочних вин Інкерманського заводу вимірюється не тоннами виробленого винограду або тисячами пляшок реалізованого вина. Вона в іншому — у складовій загального нового бренду Севастополя. Який, до слова, ще маємо зробити цілісним, повним і завершеним.

Розумію ностальгію деяких севастопольців за минулими часами, коли в міста був особливий статус закритої військово-морської бази. Й їхнє бажання повернути все на круги своя. Нещодавно в міській газеті старожил Севастополя запропонував закрити на літній сезон в’їзд усьому іногородньому автотранспорту. Цей шлях настільки ж малореальний, наскільки й малопродуктивний: заборонні знаки будуть зупиняти не так автомобілі, як потік туристів. Вихід в іншому. У створенні сучасних умов для гостей, що відвідують наше місто, у тому числі й у будівництві нових транспортних комунікацій та реконструкції вже наявних. Ми здали в експлуатацію розв’язку на десятому кілометрі Балаклавського шосе. На черзі — будівництво тунелю, що зв’яже центр міста з одним із «спальних» районів і тим самим розвантажить від автотранспорту найбільш жваві магістралі. У стадії проектування — зведення моста через Севастопольську бухту. У державному бюджеті України на 2008 рік заплановано виділити нашому місту понад 16 мільйонів гривень на перебудову транспортної мережі. Щоправда, на облаштованість розв’язки на десятому кілометрі Балаклавського шосе пішло більш як півсотні мільйонів...

Що день прийдешній нам готує?

Кажуть, лише бджоли будують свої стільники, не маючи перед собою плану, — допомагає інстинкт. Людина повинна продумати шлях рішення навіть найпростішого завдання. Складного — тим паче. Десять наступних років Севастополь буде жити з повсякденною присутністю в головах і справах «Питання-2017». Ми маємо розуміти, що пов’язані з виведенням (або продовженням термінів перебування) Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі політичні й економічні процеси — за будь-якого з можливих варіантів розвитку — матимуть наслідки для економіки й населення міста. Знову-таки за кожного з цих варіантів роль військово-морської бази в життєдіяльності міста скорочуватиметься з кожним роком дедалі більше.

Вступ сусідніх нам Румунії та Болгарії до Євросоюзу підвищує роль їхніх портів в обслуговуванні транзитних вантажопотоків у басейні Чорного моря. Якщо не вживати відповідних зусиль «уже вчора», то кримські порти, у тому числі Севастополь, можуть опинитися на периферії процесів. З другого боку, Севастополь може бачити свою перспективу, виходячи з інтенсифікації в найближчі роки робіт із розвідки й розробки на шельфі Чорного моря запасів природного газу та нафти. Цей багатомільярдний проект відкриває певні перспективи перед севастопольськими наукою, промисловістю й морським транспортом. Розширення масштабів видобутку газу й нафти неминуче приверне увагу громадськості країн Причорномор’я до проблем екологічної безпеки. І тут напрацювання севастопольських учених — екологів, океанологів та інших фахівців — мають бути затребувані. Вдале географічне місцерозташування Севастополя — практично в центрі Чорного моря — та матеріально-технічна база навчальних закладів дають змогу йому в майбутньому стати центром базування й підготовки кадрів для забезпечення екологічної, технологічної та фізичної (антитерористичної) безпеки як об’єктів газо- і нафтовидобутку, так і трубопроводів, що проходять по морському дну, котрі експлуатуються сьогодні й заплановані до будівництва в найближчому майбутньому.

Світовий досвід підказує, що ті регіоні, які не піклуються про створення в себе конкурентоспроможних бізнес-ланцюжків, включених у глобальні економічні процеси, поступово покидають серйозний бізнес, інвестиції, кадри, там зменшується кількість населення, їде молодь. «Риба шукає, де глибше...»

Перша: нам не треба нікого доганяти. Неможливо наздогнати постіндустріальний світ на шляху індустріального розвитку. Тим паче що спроби «наздогнати й перегнати» призводять до втрати часу й консервації відставання. Пам’ятаєте, чим закінчилася хрущовська вимога: «Наздогнати й перегнати Америку!».

Аксіома друга: перестати вказувати бізнесу. І виконавчій, і представницькій гілкам міської влади необхідно раз і назавжди відмовитися від бажання диктувати підприємцям, які конкретно локальні проекти вони мають реалізувати в Севастополі. Якщо ми забезпечимо чистоту на міських вулицях, парки і сквери навколо пам’ятників будуть доглянуті, доможемося цілодобового холодного й гарячого водопостачання, зробимо зручними вокзали і транспортне забезпечення, на вулицях і площах установимо покажчики кількома мовами — турист до нас поїде. А бізнес на зростання потоку гостей міста відреагує автоматично. Час місцевої влади, який звільниться від «роздачі цінних указівок», розумно буде вжити на створення так званих «майданчиків для діалогу» між населенням, місцевими підприємцями та інвесторами, на організацію умов для роботи «фабрик думки», тобто на створення творчої атмосфери постійного пошуку нових ідей у розвитку міста.

Упевнений, що стратегія перспективного розвитку нашого міста — це не груба тека з цифрами, розрахунками, таблицями. Це чітке усвідомлення всіма нового сенсу існування й нової історичної ролі Севастополя. У країні, в Чорноморському регіоні й, загалом, у світі, що невпинно змінюється. Місія для міста — те саме, що національна ідея для країни. Я вважаю досить символічним той факт, що Севастополь, розвиваючись і розширюючи свою територію, зовсім недавно — вже в післявоєнний час — «увібрав» у себе Херсонес. Той самий, котрий стародавні греки заснували понад дві з половиною тисячі років тому і який більш як десять століть ніс античну цивілізацію, культуру, науку, світогляд безлічі племен і народів, що населяли Крим і прилежні території. Той самий Херсонес, що під ім’ям Корсуня став місцем хрещення князя Володимира й колискою православної віри наших предків. Понад два століття Севастополь вносив свою лепту у світову історію як арена військово-політичних подій. Херсонес—Корсунь—Севастополь усю свою історію відігравав особливу, відведену йому роль. Треба віддати належне тим, хто жив на території нинішнього Севастополя задовго до нас: місію своєї «малої батьківщини» вони усвідомлювали сповна. І відповідали їй.

Сергій КУНІЦИН,голова Севастопольської міської державної адміністрації.

На знімках: голова СМДА Сергій Куніцин (перший праворуч) обговорює подальші перспективи розвитку міста зі своїми підлеглими; Севастополь сьогодні.

Фото Миколи МАГДИЧА.