Минулого тижня, відрапортували в Кабміні, ми впритул наблизилися до входження у Світову організацію торгівлі. Україна домоглася підписання чергового протоколу, необхідного для вступу до СОТ, — цього разу з Киргизстаном. Він став останнім з півсотні подібних документів, що їх наша країна мала підписати з державами—членами організації, котрі висували до нас претензії. Така вимога — тільки після цього заявка на вступ може бути розглянута. Якщо зважити, що Україна веде переговори про вступ до СОТ з 1993 року, — просування очевидне. З підписанням міністр економіки Анатолій Кінах прогнозує швидкий вступ, а інтеграція, на його думку, позначиться на нашому експортному потенціалі. Щоправда, при цьому навіть приблизну дату тієї довгоочікуваної події не називає. І правильно робить. Навіщо копіювати Президента, котрий обіцяв СОТ років два тому. Та й хто його знає, чого ще на міжнародному рівні від нас зажадають. Але не в цьому суть. Ще не вступивши у СОТ, економіка України продовжує розплачуватися за можливе членство. Киргизія змусила відстібнути їй кругленьку суму, наполягаючи на тому, що заборгованість українських підприємств, яка утворилася на момент розпаду Союзу, є державним боргом України. У Києві завжди вважали, що це — корпоративні зобов’язання, котрі вірогідно підтвердити неможливо. У результаті підпис Киргизії під документами обійдеться нашій країні у 27 мільйонів доларів. Суму буде оформлено як гуманітарну допомогу, інакше й інші країни пострадянського простору можуть пред’явити аналогічні претензії.

Вступ, якщо таке станеться, безперечно, відкриває для нас кордони і нові можливості. Але після інтеграції доведеться витратитися ще більше. Приєднання до світового торгового клубу несе і низку ризиків — подає слова Анатолія Кінаха прес-служба Мінекономіки. На його думку, ризики передовсім стосуються АПК, переробної, харчової промисловості, машинобудування (насамперед авіабудування), сфери страхування, системи зв’язку, а також питань фінансової безпеки країни.

Доповнюючи Кінаха, слід зазначити: ці витрати — ще й від невміння домовлятися. Ніхто не каже, що не треба вступати. Але необхідно прогнозувати ситуацію, а не лізти, заплющивши очі, а там — хай би що. Навіщо ми, приміром, взяли на себе зобов’язання щорічно ввозити на пільгових умовах 260 тисяч тонн тростинного цукру-сирцю? Адже вітчизняний ринок свій цукор не може «переварити», і багато які країни, вступаючи у СОТ, відбилися від подібного «подарунка». У високих кабінетах не хочуть говорити, що буде після вступу з тваринництвом. У приватному секторі 80 відсотків корів. Молоко від них, видоєне руками, використовувати, відповідно до світових стандартів, для виробництва харчових продуктів неприпустимо. Куди подінуться власники цих корів зі своїм молоком? Навряд чи в нас візьмуть на озброєння литовський варіант, де індивідуалам — власникам круторогих — виплачували компенсацію, щоб ті відмовлялися від корів.

Хотілося б помилитися, але, найімовірніше, наш рідний уряд піде за сценарієм створення таких умов, коли корів у приватному секторі тримати буде вкрай невигідно, і селяни без жодних компенсацій просто виріжуть поголів’я. Якщо через вітчизняний агросектор можна отак запросто переступити — і не таке витримував, то як бути з молокозаводами, котрі без сировини — все одно що купа металобрухту? А за кілька днів не можна створити необхідну кількість великотоварних ферм. Отут і стануть для нас у пошані всілякі вім-біль-дани, котрі прийдуть на зміну вітчизняній молокопродукції. Причому якщо пити кефір, вироблений із видоєного вручну молока, «ніззя», то йогурт, у якому аж зашкалює вміст не до кінця досліджених продуктів ГМО, — можна і навіть треба. Адже обіцяного урядом з 1 листопада маркування продукції, що містить генетично модифіковані організми, у нас так і не ввели. Тепер кажуть, що проти цієї новації виступила одна з країн у рамках переговорного процесу про вступ України до СОТ.

З інших економічних новин минулого тижня порадував бензин. Цінники на пальне завмерли, неначе стидаючись свого стрімкого зростання тиждень тому, коли 95-й переступив позначку в 5 гривень за літр. Але ця «стабілізація» навряд чи надовго. Уряд РФ підвищив з 1 грудня експортне мито на нафту з нинішніх 250,3 до рекордних 275,4 долара за тонну, світлі нафтопродукти — із 181 до 197,8 долара за тонну.

З ціною на російський газ також незрозуміло. У високих кабінетах щедро роздають коментарі з цього питання, які зводяться до одного: ведуться двосторонні переговори.

З хлібних новин: Європарламент (а слідом і Президент Віктор Ющенко), закликають Україну негайно скасувати обмеження на експорт пшениці. Зі злаковими на світовому ринку сутужно, ціни на них зростають і там розраховують утихомирити їх за рахунок нашого зерна. Але в Кабміні іншої думки. Там вважають, що відкривати «шлюзи», поки не заповнені внутрішні засіки (а резерв цей сформовано лише наполовину), ніяк не можна. І якщо певну кількість пшениці можна без шкоди для споживача продати за кордон, то чорний хліб уже зараз у дефіциті. Через нестачу жита й істотне його подорожчання і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках пекарі змушені знімати з виробництва пшенично-житній хліб, який входить у перелік так званих соціальних сортів. Стає все більш очевидним, що жита в «засіках батьківщини» немає. За кордоном купити сировину, котра подорожчала, для хлібопечення — надто вже дорого. Хіба що з Білоруссю начебто вдалося домовитися про постачання за прийнятними цінами, але не жита, а борошна. Не виключено, що незабаром буханець житнього із соціального перейде в розряд елітного.

До речі, як і пророкували в уряді, ціни на м’ясо та яйця стабілізувалися. У столиці свинина коштує 25—35 гривень за кіло, яловичина — 20—27 гривень. Виробники змушені були знижувати відпускні ціни, оскільки впав попит. Те саме стосується і картоплі. На жаль, спокій не надовго — до новорічних свят продукти знову почнуть дорожчати.

І ще. Уряд скасував іменні залізничні квитки. Кому вигідні процвітання спекуляції на вокзалах і нав’язливі пропозиції сумнівних продавців, ладних продати будь-яку кількість квитків і в усі напрямки, — незрозуміло.