Край, де вирощують хліб і українську еліту

— Скажу щиро: влітку тривога за хліб була велика. Коли я об’їжджав поля ранніх зернових, — серце обливалося кров’ю. Стовпчик термометра показував небачену у нашому лісостепу спеку — 40 градусів. Здавалося, ще кілька днів такого пекла — і згорять посіви пшениці, жита, ячменю... Однак цього, слава Богу, не сталося. У більшості господарств, де суворо дотримуються сучасних технологічних норм, ужинок видався добрий. Загалом по області урожайність зернових становила 30,9 центнера з гектара, пшениці — 30, а кукурудзи — 52 центнери. У флагманів агропромислового виробництва ці показники ще вищі. Наприклад, у ТОВ «Агрофірма АгроРось» з Корсунь-Шевченківського району, яку створив досвідчений новатор Петро Євич, виростили по 60,3 центнера з гектара пшениці, понад 40 — гороху та ярого ячменю. А в акціонерному товаристві «Русь» Золотоніського району під керівництвом наполегливого господарника Сергія Кир’яченка одержали 2,3 тисячі тонн озимої пшениці за врожайності 58,3 центнера з гектара. Усього область, попри випробування стихією, намолотила 2 мільйони тонн зерна. Ми пишаємося, що з цим успіхом землеробів Черкащини привітав Президент України Віктор Ющенко.

— Справді, Черкащина виростила вагомий коровай. Левова частка в ньому — це кукурудза. Недарма область називають столицею качанистої...

— Це, повірте, придумано не для красного слівця. Інтенсивний розвиток тваринництва, зокрема, птахівництва, потребує нарощування кормової бази, а тут кукурудза — на найпочеснішому місці. Із задоволенням зазначу, що черкаські технологи полів навчилися плекати качанисту по-європейськи. У вже згаданому товаристві «Агрофірма АгроРось» врожайність «королеви полів» сягнула 94 центнерів з гектара, а СТОВ «Атлантік Фариз ІІ» з Драбівського району з площі 2451 гектар зібрало майже по 90 центнерів. Чимало господарств області подолали 60-центнерний рубіж. Загалом до аграрного «кошика» Черкащини кукурудзоводи поклали більш як 800 тисяч тонн зерна цієї цінної енергетичної культури.

— Без допомоги селекціонерів та науковців досягти цього було б неможливо.

— Звичайно, тільки за сприяння Регіонального центру наукового забезпечення, керівником якого є директор Черкаського інституту агропромислового виробництва, доктор сільськогосподарських наук, академік УААН Михайло Бащенко, запроваджено десятки нових, високоврожайних гібридів кукурудзи. В області успішно ведеться селекція сортів озимої пшениці під керівництвом відомого вченого, академіка Володимира Моргуна. В Уманському державному аграрному університеті не лише кують кадри для АПК, а й проводять серйозну дослідницьку роботу. Інститут коренеплідних рослин Української аграрної академії наук, що також розташований в Умані, може похвалитися своїми досягненнями в селекції цукрових та кормових буряків. До речі, майже 300-центнерний врожай солодких коренів, котрий мали в середньому цього несприятливого року всі бурякосіючі господарства, — також беззаперечна заслуга і науковців. Всього цукристі в області вирощували на площі понад 42 тисячі гектарів. На переробні заводи надійшло більш як мільйон 200 тисяч тонн сировини у заліковій вазі. Це дасть можливість виробити 110 тисяч тонн «білого золота».

— Вищенаведені цифри переконують, що стратегія й тактика курсу, взятого на розвиток тваринництва, обрані правильно.

— Уперше за останнє десятиліття тваринницька галузь загалом спрацювала рентабельно. В усіх категоріях господарств виробництво м’яса в живій вазі зросло на 35,3 тисячі тонн, яєць — на 10 мільйонів штук. Приріст м’ясної продукції досягнуто завдяки інтенсивному розвитку свинарства та значною мірою птахівництва. Українські лідери, потужні птахофабрики «Перемога-Нова», «Перше травня» та «Миронівська» вироблять цього року понад 72 тисячі тонн м’яса, що на 38 відсотків більше минулорічного показника.

— Однак, є й «підводні камені», котрі перешкоджають галузі працювати на повну силу.

— Так, це стосується насамперед свинарства. Хоча реалізація на забій свиней зросла нинішнього року на 4,4 тисячі тонн, або на 43 відсотки, виробництво м’яса досі залишається збитковим. Причини тут — суто економічні. Господарства потерпають від низьких закупівельних цін, дошкуляє нелегальне завезення свинини з-за кордону. Вважаю, уряду потрібно вжити рішучих, енергійних заходів, щоб закрити канали контрабанди. Інакше вітчизняна галузь свинарства, котра з великими зусиллями почала ставати на рівні ноги, знову занепаде. Сільгосптоваровиробники не погодяться працювати на «голому» ентузіазмі.

— А які перспективи у молочарстві?

— Завдяки підвищенню закупівельних цін на сировину молочна галузь працює з «плюсом». Переробні підприємства миттєво відреагували на несприятливий сільськогосподарський рік, зокрема, на недобір кормів, і прийняли єдино правильне рішення. Тепер виробництво молока у господарствах всіх форм власності — прибуткове. Середній надій від однієї корови перевершив 3,5 тисячі кілограмів. У Золотоніському та Чорнобаївському районах подолали чотиритисячний рубіж. Продуктивність дійної череди в області теж наблизиться ще цього року до заповітної чотиритисячної «вершини».

— Як зазвичай, дорогу до молочного «Евересту» освітлює «Маяк»?

— Герой України Микола Васильченко, який очолює «Агрофірму «Маяк», — «фанат» тваринницької галузі у найкращому розумінні цього слова. Він набудував для своїх «ласунь» справжні «палаци» із залами для прогулянок та «шведським столом». Продуктивність корів у нього відповідає кращим світовим досягненням передових аграрних країн. Оператори машинного доїння «Маяка» мають по сім—вісім тисяч кілограмів молока від корови. Не відстає від сусіда й затятий новатор Дмитро Лисун з приватного підприємства «Плешкані» Золотоніського району. У цьому господарстві розпочато будівництво молочного комплексу на 1500 голів із застосуванням суперсучасної доїльної установки «Карусель». Завершив переоснащення тваринництва і старійшина аграрного директорського корпусу, засновник передової фірми «РВД-Агро» Володимир Рябенко з Черкаського району. На молочарнях цього господарства давно вже доять корів під музику Шопена та Бетховена...

— Проте, як то кажуть, найкраща в економіці — це музика фінансових успіхів. Як вона «звучить» сьогодні?

— Як професійний банкір, скажу відверто: хотілося б, звичайно, щоб виконував її великий і злагоджений «оркестр». Тоді й буде фінансовий «мажор». Дуже важливо, вважаю, що провідну скрипку в ньому грає сьогодні внутрішній інвестор. Хоч як ми покладалися колись, що «захід нам допоможе», але свої, вітчизняні, власники капіталів і живуть ближче, і краще розуміють менталітет наших людей. Цьогорічна сума капітальних інвестицій у сільське господарство області становить 557,2 мільйона гривень. Темп зростання порівняно з минулим роком сягнув більш як 123 відсотків. Цим показникам ми передусім завдячуємо потужним інвесторам: відкритому акціонерному товариству «Миронівський хлібопродукт», торгова марка якого «Наша ряба» відома всій Україні, провідному сільгоспвиробникові компанії «Нібулон», котра у стислі терміни побудувала у Золотоніському районі потужний елеватор, Звенигородському заводові швидкого заморожування овочів та фруктів, іншим партнерам.

— Цифри інвестицій — солідні. Але що мають від цього жителі сіл, де виросли агропромислові велети?

— Найперше — можливість працювати на виробництвах, обладнаних за останнім словом світових стандартів. Одержувати достойну зарплату, мати соціальні гарантії. Вже згаданий «Нібулон», до прикладу, взяв на свої плечі газифікацію, ремонт доріг, обладнання ФАПів та шкіл у селі, де побудовано зерносховища. Такі кроки роблять й інші інвестори.

— А як щодо розрахунків з власниками земельних паїв?

— На сьогодні виплачено 145 мільйонів гривень орендної плати, у тому числі видано 115 тисяч тонн зерна на суму 94 мільйони. Загалом розрахунки вже проведено більш як на 90 відсотків. Зазначу, що плата за оренду землі зросла з 1,45 до 1,56 відсотка від її вартості. Проводимо роботу, щоб цей показник якомога швидше наблизився до двох відсотків.

— Олександре Володимировичу, колись ми мріяли, щоб сільська оселя за комфортністю не відрізнялася від міської. Нині в багатьох селах є гарні, просторі будинки, але часто люди кидають їх і переїжджають до міста. Чому так?

— Це — справді серйозна проблема. Великого будинку замало. Він має бути газифікований, до нього повинна вести впорядкована дорога, неподалік мають бути розташовані школа, дитячий садок, амбулаторія, магазини. А головне: господар котеджу повинен мати добре оплачувану роботу. У рамках програми соціально-економічного розвитку Черкащини ми щороку нарощуємо темпи газифікації населених пунктів. За два останні роки і дев’ять місяців 2007-го за рахунок усіх джерел фінансування споруджено понад 2,3 тисячі кілометрів газопроводів, «блакитне» паливо надійшло до 130 сіл та селищ. На майбутній рік прогнозується ввести в дію 27 підвідних газопроводів, довжина яких становитиме понад 200 кілометрів.

— Це й буде, очевидно, той соціальний «прорив», про який скільки сказано...

— Хоч як би це назвали, а темпи підняття інфраструктури соцкультпобуту на селі ми взяли високі і не збираємося знижувати їх оберти. Мене особисто дуже втішає той факт, що кількість сільських дитячих садків, які працюють у цілорічному режимі, збільшилася за останній час на третину. На селі налічується нині 516 дошкільних дитячих закладів, у тому числі 230 навчально-виховних комплексів. У сільських школах навчається майже 65 тисяч учнів. Це 43 відсотки від загальної кількості школярів в області.

— Говорячи про розвиток села і його майбутнє, не можна не згадати про державну історико-культурологічну програму «Золота підкова Черкащини».

— Безперечно, адже більша частина об’єктів програми — в сільській місцевості. Це і заповідник трипільської культури, і пам’ятні місця, пов’язані з іменами Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. До речі, цього року за рахунок «Золотої підкови» підведено газ до родинного села великого гетьмана, славного Суботова. У Моринцях та Шевченковому виконано великий комплекс зі зміцнення соціально-культурної мережі. У Чигирині тривають роботи з відбудови гетьманської резиденції та будинків посольств тих країн, котрі мали свої представництва у козацькій столиці ХVІІ століття. Ще маємо намір увічнити в селі Худоліївка пам’ять про першого Президента України Михайла Грушевського, рід якого почався на Чигиринщині. У селі Жаботин Кам’янського району вшануємо пам’ятником професора Київського університету, члена уряду УНР Федора Швеця — того самого, котрий проголосив на Софійському майдані Києва у 1919 році Акт про Соборність України.

— Виходить, вся державотворча і духовна еліта України — родом із черкаського села...

— З історії слів не викинеш. Ми цим дуже пишаємося і робитимемо все задля того, щоб колиска нації — українське село розвивалося і розквітало. Вітаю всіх хліборобів Черкащини зі святом, бажаю щедрої ниви, добробуту і міцного здоров’я.

Інтерв’ю провела Лідія ТИТАРЕНКО.