Без експерименту починати торгівлю землею ризиковано,

вважає голова постійної комісії з питань земельних ресурсів і землекористування Вінницької облради Іван Спориш.

Іван Дмитрович понад десять років очолює сільгосппідприємство у селі Вила Томашпільського району. Досвідчений господарник переконаний, що ми менше набили б гуль, якби перед зняттям мораторію провели експеримент — дозволили продавати ті землі, які нині не обробляються і заростають бур’янами. Він став би лакмусовим папірцем у надзвичайно болючому для українців питанні. Під час так званих пробних продажів побачили б вузькі місця, внесли певні корективи, а тоді вже можна запускати весь механізм, наголошує співрозмовник.

Охочих продати свої наділи, за словами Івана Спориша, хоч відбавляй. «Підходить до мене недавно односельчанин, він давно не живе у селі, працює, здається, в Донецьку, а може, у Дніпропетровську, там у нього і робота, і житло. Але від батьків у спадок дісталося трохи більш як чотири гектари паю. Чоловік каже: «Купіть у мене його. Бо нащо мені тут земля. Я за ці гроші, може, щось придбаю там, де живу».

Таких людей, які мають державні акти на землю, але земля їм не потрібна, в їхньому селі приблизно 60 відсотків, стверджує співрозмовник. Загалом по області картина приблизно така сама, вважає пан Спориш. Тому ці люди першими почнуть продавати свої земельні наділи. Але ні вони, ні ми не знаємо реальної вартості землі. А це вже підстава для виникнення суперечок.

Пан Спориш має у своїй власності земельний пай розміром 2,75 гектара. За його словами, цю ділянку оцінено у 18 тисяч гривень. «Я не знаю, багато це чи мало, — каже Іван Дмитрович. — Зате мені відомо інше — ніхто в селі таких грошей не дасть за пай. Земельку видурять у наших людей за копійки. Це вони потім будуть чухатися. Нарікатимуть, що не думали-не гадали, що так воно обернеться. Ми ж добре знаємо, скільки є схем обману». Але справжня війна почнеться не за ціну. Найбільше воюватимуть за межу. Так було споконвіку. І таке саме може повторитися після скасування мораторію. «Скажіть, як можна витягнути із середини поля один клаптик землі і продати його? — запитує пан Спориш і продовжує:

— Ще ніхто не придумав, як це зробити безболісно для сусідів. Узагалі ще нема механізму продажу землі. Зате вже вкотре збираються скасовувати мораторій. Нащо ставити воза попереду коня?»

***

Після відміни мораторію можуть загостритися споконвічні для українців війни за межі.

***

— Продаж землі — справа неминуча, — переконаний І. Спориш. — Зрештою, нею уже давним-давно торгують. Спритники знаходять лазівки навіть за умови чинного мораторію. Якось викручують ці справи, узаконюють їх і т. д. Щоправда, при цьому нічого в бюджет не потрапляє. Таке в нас законодавство, що його можна обійти з якого хочеш боку. Мені простих людей шкода.

***

Під час продажу землі селян можуть пограбувати більше, ніж у них вкрали заощаджень з Ощадбанку.

***

Начальник Вінницького обласного управління земельних ресурсів Олексій Коник підтримує пропозицію господарника Івана Спориша:

— У ній є раціональне зерно, — каже він, — ми передамо думку про проведення експерименту в Державний комітет земельних ресурсів.

Однак співрозмовник не впевнений в тому, що у цій справі підуть на такий крок. «Мораторій частинами не скасовуватимуть, — каже він. — А як тільки в Києві дадуть відмашку, то люди з товстими гаманцями спочатку візьмуться за найбільш привабливі ділянки. В села поки що не поспішатимуть. Спершу скуплять землю навколо великих міст. Там, де розвинута інфраструктура. У нас, крім Вінниці, таким є Хмільник. Бо там велика перспектива розвитку курортної зони. До речі, у Росії діє механізм, який міг би й нам стати в нагоді. У них, якщо виставляється на продаж ділянка, право першості на її придбання надається місцевій владі. Тобто привабливі ділянки можуть стати власністю територіальної громади. І громада матиме з них зиск, а не приватна особа».

Обидва співрозмовники нітрохи не сумніваються, що ще багато наб’ємо гуль, якщо не відпрацюємо чіткої, до дрібниць продуманої схеми продажу землі. На Вінниччині із 370 тисяч земельних паїв 201 тисяча — у пенсіонерів. «Що я маю з цього клаптя? — запитувала пенсіонерка у селі Кіровка Калинівського району. — Мішок зерна... Нащо воно мені на старість? А продати — продала б. На тім світі доларів не дадуть. Доки жива, хоч трохи дітям та внукам підсобила б».

Не бракує і претендентів на купівлю земельки. І не лише серед грошовитих земляків. До речі, в області є люди, їх, щоправда, не багато, у власності яких і по сто гектарів. Саме таку кількість дозволено чинним законодавством мати одній людині, уточнив О. Коник.

Закордонні товстосуми також приглядаються до наших чорноземів. Вінницька лікарка-масажистка, яка час від часу виїздить на заробітки до Іспанії, розповідала, що там її замучили одним і тим самим: «Коли вже в Україні нарешті почнуть продавати землю?». На запитання: «А ви хочете щось прикупити?» відповідають: «А чому б і ні!».

Вінницька область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.